Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.07.2024 року у справі №537/4551/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 537/4551/23

провадження № 61-8633св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів:Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - акціонерне товариство «Полтаваобленерго»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2024 року у складі судді Фадєєвої С. О. та постановуПолтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М., і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до АТ «Полтаваобленерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсним акту про порушення, скасування рішення комісії, стягнення моральної шкоди.

2. Свої вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивували тим, що ОСОБА_1 з 13 червня 2006 року по 06 вересня 2007 року був власником вбудованого приміщення кондитерського цеху літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 .

3. 30 жовтня 2006 року між ФОП ОСОБА_1 і ВАТ «Полтаваобленерго» укладено договір про постачання електричної енергії за адресою здійснення підприємницької діяльності.

4. З 16 листопада 2020 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу набула право власності на зазначене нерухоме майно.

5. Посилалися на те, що 06 червня 2022 року у вбудованому приміщенні кондитерського цеху за адресою: АДРЕСА_1 , без попереднього повідомлення та зазначення причин було відключено електропостачання. ОСОБА_2 звернулася до ТОВ «Керуюча компанія Будсервіс» для отримання інформації про причини відключення, однак належних пояснень не отримала.

6. 11 червня 2022 року ОСОБА_2 виявила крадіжку належного їй майна, у тому числі розрахункового лічильника № 11068096 типу НК2301АПІВ, у зв`язку з чим звернулася з відповідною заявою до поліції, а ОСОБА_1 - до Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго».

7. 22 червня 2022 року представниками Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго», які прибули за адресою зазначеного вище вбудованого приміщення кондитерського цеху, складено на ім`я ОСОБА_2 акт про порушення № 00006633, яким зафіксовано, що лічильник електричної енергії демонтований без дозволу ППКО, чим порушено пункти 2.3.4, 5.5.5.8, 8.2.4 ПРРЕЕ, пункти 11.9.1, 11.9.2 Кодексу систем розподілу. Водночас, засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» не відбулось.

8. Зауважували, що ОСОБА_2 приєдналася до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом направлення до

АТ «Полтаваобленерго» заяви-приєднання, яка була акцептована. Договір

№ 21504947 про постачання електричної енергії між ОСОБА_2 та ТОВ «Полатваенергозбут» укладено лише 26 липня 2022 року.

9. Рішенням комісії АТ «Полтаваобленерго» про визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, оформленим протоколом

№ 00006633 від 09 серпня 2022 року з розгляду акта про порушення № 00006633 від 22 червня 2022 року, встановлено, що споживач ФОП ОСОБА_1 на об`єкті АДРЕСА_2 , порушив правила роздрібного ринку електричної енергії шляхом порушення пунктів 2.3.4, 5.5.5.8, 8.2.4 ПРРЕЕ, пунктів 11.9.1, 11.9.2 КСР - лічильник електричної енергії демонтовано без дозволу ППКО. Нараховано кошти у розмірі 193 801,89 грн за необліковану електричну енергію. Зазначено, що ФОП ОСОБА_1 , як споживач, запрошувався на засідання комісії АТ «Полтаваобленерго», що не відповідає дійсності.

10. Зазначали, що указані вище акт про порушення та рішення засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» є незаконними, оскільки складені з істотним порушенням норм права, які регулюють відносини у сфері електроенергетики. Зокрема, посилались на складення акта про порушення без участі споживача ОСОБА_1 , без технічної перевірки/контрольного огляду та відсутності належних доказів можливості безоблікового споживання електричної енергії, з огляду на припинення подачі електроенергії оператором системи з 06 червня 2022 року.

11. Акцентували увагу на неурахуванні відсутності їхньої вини у крадіжці лічильника, а також належному повідомленні АТ «Полтаваобленерго» про зазначений факт.

12. Крім того, посилалися на порушення вимог закону при здійсненні нарахувань за необліковану електроенергію.

13. З огляду на тривалість вимушених змін у житті власника нежитлового приміщення (безпідставне відключення електропостачання, що призвело до простою виробничої діяльності, необхідність звернення до електропостачальної організації та адвоката), порушення усталеного ритму життя, що потягло за собою необхідність додаткових зусиль на організацію свого життя, тривале знаходження у стані стресу та зниження у зв`язку з зазначеним якості життя, заявили про завдання ОСОБА_2 моральної шкоди.

14. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд: визнати недійсним акт про порушення № 00006633 від 22 червня 2022 року, складений Кременчуцькою об`єднаною філією АТ «Полтаваобленерго»; скасувати рішення засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» про визначення обсягу та вартості не облікованої електричної енергії, оформлене протоколом № 00006633

від 09 серпня 2022 року з розгляду акту про порушення № 00006633

від 22 червня 2022 року; стягнути з АТ «Полтаваоблененрго» на користь

ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

15. Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2024 року провадження у цій справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.

16. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки вже існує рішення, що набрало законної сили та ухвалене з приводу цивільного спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме ухвала Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 12 липня 2023 року, провадження у справі підлягає закриттю. Наголошено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Зауважено, що позивачі не позбавлені права звернутися з позовом до господарського суду повторно після усунення недоліків позовної заяви, та не позбавлені права, у разі поновлення строків, на оскарження ухвали суду від 12 липня 2023 року.

17. Не погодившись з ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2024 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу.

18. Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргуОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 01 березня 2024 року залишено без змін.

19. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження, з огляду на те, що сторони, підстави і предмет позовів у справі № 524/7706/22 і у справі №537/4551/23 є тотожними. Зазначено, що повернення позову господарським судом (ухвала від 01 вересня 2023 року у справі № 917/1599/23) не може бути підставою для розгляду цієї справи, оскільки позивачі на свій розсуд скористалися своїми процесуальними правами і не оскаржили ні ухвалу суду від 12 липня 2023 року (справа № 524/7706/22), ні ухвалу суду від 01 вересня 2023 року (справа № 917/1599/23).

Узагальнені доводи касаційної скарги

20. 12 червня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

21. Підставою касаційного оскарженняухвалиКрюківського районного суду

м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2024 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2024 року заявники зазначають порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Посилаються на неврахування судами висновків Верховного Суду про застосування норм процесуального права.

22. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що позов у цій справі подано повторно з підстав того, що суд господарської юрисдикції повернув їх позовну заяву, посилаючись на те, що спірні правовідносини стосуються періоду, коли господарська діяльність позивачами не здійснювалась, а тому позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

23. Заявники зауважують, що позови у цій цивільній справі та справі № 524/7706/22 не є ідентичними, оскільки відрізняються суб`єктним складом. Крім того, за результатами розгляду їхнього спору судом не прийнято рішення по суті, а тому вважають, що відсутні правові підстави для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

24. Посилаються на те, що оскаржувані судові рішення призвели до непропорційного обмеження їхніх прав, порушення права на доступ до суду та виходу за межі свободи розсуду, наданої національним органам.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 537/4551/23, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

26. 16 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

27. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 рокусправу № 537/4551/23 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

28. 27 червня 2024 року АТ «Полтаваобленерго» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

29. На обґрунтування доводів відзиву зауважує, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що спір у справі, що переглядається, а також у справі № 524/7706/22 виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Зазначеного не заперечували і позивачі в суді першої інстанції. Доводи касаційної скарги про різний суб`єктний склад є необґрунтованими, оскільки третя особа ОСОБА_3 залучалася до розгляду справи № 524/7706/22. Спору про підсудність немає, оскільки позивачі вправі оскаржити як судові рішення у справі № 524/77/06/22, так і у справі

№ 917/1599/23.

Фактичні обставини справи

30. 30 грудня 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовом до акціонерного товариства «Полтаваобленерго», у якому просили суд: ухвалити рішення, яким визнати недійсним акт про порушення № 00006623 від 22 червня 2022 року, складений Кременчуцькою об`єднаною філією

АТ «Полтаваобленерго», скасувати рішення засідання комісії

АТ «Полтаваобленерго» про визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, стягнути з АТ «Полтаваобленерго» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн (справа № 524/7706/22).

31. Позовні вимог у справі № 524/7706/22 обґрунтовані посиланням на те, що акт про порушення складений відповідачем без участі та відома споживача ОСОБА_1 , відсутні докази порушення ОСОБА_1 або ОСОБА_2 . ПРРЕЕ, зокрема споживання електричної енергії без приладів обліку, відсутня вина ОСОБА_1 у крадіжці лічильника, невірно здійснені нарахування за необліковану електроенергію. Крім того, відповідач безпідставно відключив електропостачання, що призвело до простою та неможливості виготовлення продукції, а внаслідок складання оскаржуваного акта ОСОБА_2 була змушена була звертатися до електропостачальної організації та витрачати час на засідання комісії, збирання доказів для розгляду акту.

32. Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 липня 2023 року провадження у справі № 524/7706/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до АТ «Полтаваобленерго» про визнання недійсним акту про порушення, скасування рішення комісії, стягнення моральної шкоди було закрито, роз`яснено позивачам, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Зазначена ухвала не оскаржувалася сторонами та набрала законної сили.

33. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01 вересня

2023 року у справі № 917/1599/23 позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької об`єднаної філії

АТ «Полтаваобленерго», АТ «Полтаваобленерго» про визнання недійсним акту про порушення, визнання незаконним та скасування рішення комісії, оформленого протоколом з розгляду акту про порушення, повернуто співпозивачам.

Позиція Верховного Суду

34. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення.

35. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

36. Частиною першою статті 400 ЦПК Українипередбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

38. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

39. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

40. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

41. Європейський суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути реальним.

42. Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

43. Стаття 6 Конвенції вимагає, щоб держави забезпечували процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення питань, пов`язаних із юрисдикцією.

44. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

45. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

46. Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

47. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

48. Закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України можливе лише за умови, якщо є рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за наслідками вирішення позову, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

49. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц викладено висновок про те, що застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції 2004 року) зумовлене,

по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

50. У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

51. Отже, чинне процесуальне законодавство України не дозволяє подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є постановлене судове рішення, адже це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав свідчитиме про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності.

52. Закриваючи провадження у справі, що переглядається в касаційному порядку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керуючись пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, вважав, що відсутні правові підстави для розгляду цієї справи з огляду на наявність ухвали Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 липня 2023 року (справа № 524/7706/22) про закриття провадження між тими самими сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав.

53. Суди попередніх інстанцій застосували формально правильний підхід, водночас не звернули належної уваги на те, що підставою для закриття провадження у справі № 524/7706/22 стала неможливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства. При закритті провадження суд роз`яснив позивачам, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

54. Разом з тим, ухвалою Господарського суду Полтавської області

від 01 вересня 2023 року у справі № 917/1599/23 позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ «Полтаваобленерго» в особі Кременчуцької об`єднаної філії АТ «Полтаваобленерго», АТ «Полтаваобленерго» про визнання недійсним акту про порушення, визнання незаконним та скасування рішення комісії, оформленого протоколом з розгляду акту про порушення, повернуто позивачам.

55. Зі змісту мотивувальної частини зазначеної ухвали суду господарської юрисдикції слідує, що підставою для її винесення є порушення правил об`єднання позовних вимог, встановлених ГПК України. Зокрема, зазначено, що підставою заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_2 є правовідносини, які виникли в період, коли зазначена особа не здійснювала господарську діяльність як суб`єкт підприємництва, та які пов`язані з моральними стражданнями ОСОБА_2 як фізичної особи, а тому такі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

56. Крім того, зазначено, що вимоги про оскарження рішення засідання комісії АТ «Полтаваобленерго» про визначення обсягу та вартості не облікованої електричної енергії, оформленого протоколом № 00006633 від 09 серпня

2022 року, яким здійснено донарахування необлікованої електроенергії стосовно споживача ОСОБА_1 з 18 березня 2022 року по 20 червня 2022 року, заявлені за період, коли вказаною особою господарська (підприємницька) діяльність не здійснювалася.

57. Суд господарської юрисдикції також зауважив про неприйняття доводів щодо господарської юрисдикції спору, зазначених в ухвалі Крюківського районного суду від 12 липня 2023 року у справі № 524/7706/22, посилаючись на приписи абзацу 2 частини другої статті 231 ГПК України.

58. Заперечуючи проти доводів заяви АТ «Полтаваобленерго» про закриття провадження у справі, позивачі звертали увагу суду на наведені вище обставини, посилаючись на створений національними судами юрисдикційний конфлікт.

59. Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 12 січня 2022 року у справі

№ 234/11607/20).

60. Зазначене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказував на те, що надмірний формалізм при застосуванні процедурних правил буде впливати на справедливість процедури, що призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення

від 08 грудня 2016 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

61. Європейський суд з прав людининеодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами, зокрема у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 і № 23654/08). Європейський суд з прав людини вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06) Європейський суд з прав людини визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці через те, що її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є саме Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08) Європейський суд з прав людини визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07) Європейський суд з прав людини виснував, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду, а національні суди надавали суперечливі роз`яснення стосовно їхньої юрисдикції (§ 13, 18-24).

62. Крім того, у рішенні від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine) (заява № 37878/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

63. Схожої позиції щодо вирішення спорів, у яких наявний юрисдикційний конфлікт, дотримується і Велика Палата Верховного Суду (постанови від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 28 січня 2020 у справі № 917/259/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20).

64. Суди попередніх інстанцій на зазначені обставини достатньої уваги не звернули, не урахували фактичних обставин, пов`язаних із захистом прав позивачів у судовому порядку, залишили поза увагою підстави винесення судами різних юрисдикцій ухвал у справах № 524/7706/22 та № 917/1599/23, наявність між національними судами юрисдикційного конфлікту щодо розгляду поданого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позову. Така ситуація фактично унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог по суті.

65. Позивачі дійсно не скористалися правом на оскарження ухвал судів у справах № 524/7706/22 та № 917/1599/23. Водночас, колегія суддів вважає, що з огляду на існування юрисдикційного конфлікту у спірних правовідносинах, необхідність реалізації права позивачів на доступ до правосуддя, розгляд по суті поданого ними позову у цій справі доцільно здійснити у порядку цивільного судочинства.

66. Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

67. Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

68. З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, реалізації права позивачів на доступ до правосуддя та справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.

69. Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

2. Ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 15 травня 2024 року скасувати, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович