Постанова

Іменем України

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 320/7792/17

провадження № 61-4214св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Колодіної Л. В. від 08 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С., від 23 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказав, що з червня 2003 року він працював на посаді помічника машиніста електровоза, тепловоза цеха експлуатації Мелітопольського локомотивного депо. Наказом від 19 вересня 2017 року

№ 296/ОС його було звільнено з роботи з цієї посади за вчинення дій, що дають підстави для втрати довір`я до нього з боку уповноваженого власником органу відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Підставою для звільнення стали звинувачення з боку відповідача у спробі розкрадання ним дизельного пального. Вказує, що він не вчиняв жодних винних дій, які б він зробив усвідомлено або з необережності та які б давали підставу не довіряти йому, а обставини крадіжки дизельного палива, які були виявлені внаслідок проведеної 22 серпня 2017 року перевірки, є предметом кримінального провадження, в якому він є лише свідком.

Внаслідок незаконного звільнення з роботи він залишився без засобів до існування, змушений відстоювати свої права в суді, на що витрачається певний час і кошти. Завдану відповідачем моральну шкоду оцінив у 15 000 грн.

З врахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 19 вересня 2017 року № 296/ОС про звільнення його з посади помічника машиніста електровоза та тепловоза цеха експлуатації, поновити його на зазначеній посаді; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2017 року по день ухвалення рішення та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» № 296/ос від 19 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника машиніста тепловоза цеху експлуатації відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника машиніста тепловоза цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 вересня 2017 року по 08 жовтня 2018 року у розмірі 147 412,28 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В частині позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 12 107,78 грн допущено до негайного виконання.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем не надано доказів вчинення позивачем протиправних дій, які дають підстави звільнення за пунктом 2 статті 41 КЗпП України. Суди не встановили обставини причетності позивача до крадіжки палива у локомотивному депо м. Мелітополя 22 серпня 2017 року. Зміст рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору із позивачем є зрозумілим та узгоджується з обставинами справи. Відповідач не заперечував розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, акціонерне товариство «Українська залізниця» просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку обставинам порушення позивачем свого обов`язку по збереженню локомотиву, передбаченого внутрішніми інструкціями. Висновки судів про необхідність доведення причетності позивача до вчинення крадіжки не відповідають пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, яким не передбачено наявність вироку суду для підтвердження вини працівника у розкраданні майна підприємства. Висновок профспілкового органу є необґрунтованим. Позивач несе відповідальність за збереження локомотива та дизельного палива та є матеріально-відповідальною особою у розумінні КЗпП України, однак суди належно не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

10 квітня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 06 червня 2003 року працював на посаді помічника машиніста електровоза, тепловоза цеха експлуатації Мелітопольського локомотивного депо, отже був членом локомотивної бригади (а. с. 13, 14).

26 червня 2009 року між роботодавцем та позивачем укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а. с. 46).

01 грудня 2015 року внаслідок реорганізації Мелітопольське локомотивне депо «Придніпровської залізниці» було перетворено в структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

21 серпня 2017 ОСОБА_1 у складі локомотивної бригади разом з машиністом ОСОБА_2 о 22:00 год. в Мелітопольському локомотивному депо прийняли тепловоз 2ТЕ116-1370 під пасажирський поїзд, в якому прямували до депо Бердянська, де 22 серпня 2017 року о 06:15 год. здали тепловоз черговому по оборотному депо.

22 серпня 2017 року о 14:30 год. комісія локомотивного господарства здійснила раптову перевірку локомотиву 2ТЕ116-1370 під керуванням машиніста тепловоза ОСОБА_2 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_1 , в ході якої було виявлено відсутність пломби на двері в правий ВВК, порушення ведення записів у журналі ф ТУ-152, викривлення даних по використанню дизельного пального, а також пластикові пляшки, заповнені дизельним пальним (а. с. 35-36 т. 1).

В письмових поясненнях начальнику Мелітопольського локомотивного депо Фомінов Т. Г. зазначав, що після закінчення зміни під час здачі тепловозу черговому по депо о 06:15 год. ніяких пластикових пляшок в локомотиві не було, будь-якого відношення до виявлених пляшок він не має (а. с. 34 т. 1).

Наказом від 19 вересня 2017 року № 296/ОС ОСОБА_1 було звільнено з роботи 19 вересня 2017 року з посади помічника машиніста тепловоза цеха експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за вчинення дій, що дають підстави для втрати довір`я до нього з боку уповноваженого власником органу у відповідності до пункту 2 статті 41 КЗпП України. Підставами для видачі цього наказу є: акт раптової перевірки

від 22 серпня 2017 року, протокол наради при начальнику Мелітопольського локомотивного депо від 23 серпня 2017 року (а. с. 7-9 т. 1).

З вищезазначеним наказом про звільнення ОСОБА_1 був ознайомлений 19 вересня 2017 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 22 засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо від 15 вересня 2017 року у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України було відмовлено. Мотивацією відмови було те, що позивач не підпадає під дію пункту 2 статті 41 КЗпП України, договір про матеріальну відповідальність з ним не може бути укладений. Адміністрація підприємства не надала конкретних доказів його вини в скоєнні злочину, кваліфікацію дій робітника встановлює виключно вирок суду (а. с. 12).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що звільнення з підстав втрати довір`я може бути визнано обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Із викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей випливає, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Із висновків службової перевірки та наказу про звільнення вбачається, що адміністрація пов`язувала звільнення зокрема з крадіжкою дизельного палива 22 серпня 2017 року, яка сталась внаслідок порушення ОСОБА_1 посадової інструкції щодо збереження локомотиву, вважаючи, що такі дії дають підстави для звільнення у зв`язку з втратою довір`я.

Між тим, згідно з положеннями посадової інструкції помічник машиніста зобов`язаний забезпечувати безпеку руху, своєчасно та точно виконувати доручення машиніста щодо догляду за локомотивом і його технічним обслуговуванням, при відсутності дій з боку машиніста щодо зупинки поїзда самому вживати заходи щодо попередження проїзду забороненого сигналу, якщо машиніст раптово втратить здатність керувати локомотивом, самому зупинити поїзд.

Саме такі функції складають основний зміст трудових обов`язків помічника машиніста.

Установивши, що до посадових обов`язків позивача як помічника машиніста не входило безпосереднє обслуговування грошових або товарних цінностей, відповідачем не надано жодного належного доказу причетності позивача до крадіжки палива, досудове розслідування за фактом крадіжки дизельного палива з локомотиву не завершене, винні не встановлені, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки щодо відсутності правових підстав для його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вказане узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 320/7065/17, від 13 березня 2019 року у справі № 320/7595/17, від 04 травня 2020 року у справі

№ 320/7064/17.

З врахуванням обставин, що встановлені судами та належним чином оцінених доказів, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав, передбачених пунктом 2 статті 41 КЗпП України, для звільнення останнього у зв`язку із втратою довір`я.

Суди попередніх інстанцій надали належну оцінку тому, що ОСОБА_1 як помічник машиніста не є відповідальною особою за ведення журналу форми ТУ-152 щодо виконаних робіт з технічного обслуговування локомотива, витрат палива, відсутності пломби на ЗІП тощо, а неналежне виконання машиністом своїх обов`язків з ведення журналу, не здійснення ним запису про витрати пального, здачу локомотиву не свідчить про наявність передбачених підстав для втрати довір`я до його помічника.

Аргументи касаційної скарги про те, що невиконання позивачем своїх посадових обов`язків дає підстави для втрати до нього довір`я, оскільки він безпосередньо обслуговує тепловози та несе відповідальність за товарно-матеріальні цінності, зокрема, дизельне пальне, які знаходяться на них є безпідставними, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України можуть бути застосовані виключно за умови вчинення ним винних дій, а таких обставин судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

За викладених обставини, суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 11 березня 2019 року частково зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року - без змін.

Поновити виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара