Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2019 року у справі №352/1350/18

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 352/1350/18

провадження № 61-12134св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В.

А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання за кожним з них права власності на 1/5 частки домоволодіння АДРЕСА_1, в склад якого входить житловий будинок, в тому числі комора І площею 10,1 кв. м, комора II площею 9,4 кв. м, комора III площею 21,0 кв. м, коридор 1.1 площею 10,3 кв. м, житлова кімната 1.2 площею 23,8 кв. м, житлова кімната 1.3 площею 29,3 кв. м, житлова кімната 1.4 площею 28,7 кв. м, ванна 1.5 площею 6,5 кв. м, кухня 1.6 площею 6,4 кв. м, загальною площею 145,5 кв. м, житловою площею 81,8 кв. м та літня кухня "Б ", комори "В ", стодоли "Г", стайні "Д " і вбиральні "Е".

Позовна заява мотивована тим, що спірне домоволодіння належить до колгоспного двору. На момент набрання чинності Закону України "Про власність" (станом на 15 квітня 1991 року) у дворі проживали ОСОБА_7 та позивачі, що підтверджується довідкою, виданою Чорнолізькою сільською радою № 85 від 22 березня 2018 року.

Відповідач оформив право власності на 1/5 частки вказаного майна після смерті батька ОСОБА_7.

Посилаючись на те, що вони не втратили право на частку в майні колгоспного двору, проте ними втрачено оригінал свідоцтва про право власності на зазначене майно та не зареєстровано їх майнові права у реєстрах речових прав на нерухоме майно, і відповідачем їх право не визнається, позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від

20 березня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 право власності за кожним по 1/5 частки будинковолодіння в АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку позначено "А", в т. ч. комора I площею 1,1 кв. м, комора II площею 9,4 кв. м, комора III площею 21,0 кв. м, коридор 1.1 площею 10,3 кв. м, житлова кімната 1.2 площею 23,8 кв. м, житлова кімната 1.3 площею 29,3 кв. м, житлова кімната 1.4 площею 28,7 кв. м, ванна 1.5 площею 6,5 кв. м, кухня 1.6 площею 6,4 кв. м, загальною площею 145,5 кв. м, житловою площею 81,8 кв. м та літньої кухні "Б ", комори "В ", стодоли "Г ", стайні "Д " і вбиральні "Е".

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі в силу закону набули право на спірне майно і не втратили його, проте у них відсутній правовстановлюючий документ, що підтверджував би їхні права, тому суд дійшов висновку про визнання за кожним з позивачів права власності на 1/5 частку у спірному домоволодінні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 не оспорює право власності позивачів на частки у домоволодінні, визнає таке право власності і тому не може бути відповідачем у даній справі, у зв'язку із чим позивачі не визначилися з колом осіб, які можуть бути належними відповідачами у цій справі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційних скарг

У липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що подаючи позов про визнання за ними права власності на спірне майно, вони правильно визначилися із відповідачем, який вже є співвласником 1/5 частки спірного будинковолодіння та, як спадкоємець за законом першої черги після померлого ОСОБА_7, який і на час розгляду справи вважається власником 4/5 частки цього домоволодіння, і може претендувати і на це майно. За таких обставин вважають, що рішення у цій справі безпосередньо впливає на права та охоронювані законом інтереси відповідача

ОСОБА_5, незалежно від того визнає він цей позов, чи ні.

Відзив до суду касаційної інстанції не подано

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження по справі, витребувано справу № 352/1350/18 з Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

Зупинено дію постанови Івано-Франківського апеляційного суду

від 28 травня 2019 року.

08 серпня 2019 року справа № 352/1350/18 надійшла до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 09 вересня 2019 року справу № 352/1350/18 призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що предметом спору у справі є право власності позивачів на колишнє майно колгоспного двору, а саме, домоволодіння

АДРЕСА_1.

Вказане домоволодіння мало статус колгоспного двору. Станом на

1990-1991 роки у господарстві проживали позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та батько відповідача ОСОБА_7.

На підставі рішення виконкому Тисменицької районної ради народних депутатів №178 від 21 вересня 1990 року, виконавчим комітетом Чорнолізької сільської ради 15 січня 1991 року на спірне домоволодіння видане свідоцтво про право власності на ім'я голови колгоспного двору ОСОБА_7 без зазначення інших членів колгоспного двору.

Як вбачається із довідки ОКП "Івано-Франківське ОБТІ" від 21 грудня

2017 № 00035, ОСОБА_7 14 жовтня 2002 року видано дублікат свідоцтва про право власності, замість втраченого від 15 січня 1991 року. На підставі зазначених документів за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на 4/5 домоволодіння по АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за відповідачем ОСОБА_5 29 січня 2008 року зареєстроване право власності на 1/5 частку вказаного домоволодіння згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 29 січня 2003 року, реєстровий №1-98 Тисменицькою районною державною нотаріальною конторою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правовий статус майна на час його утворення був врегулюваний статтями 100, 121, 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) та Інструкцією Мінкомгоспу Української РСР від 31 січня 1966 року. При цьому Глава 10 статтями 100, 121, 123 ЦК не пов'язувала наявність права власності на майно з його обов'язковою державною реєстрацією.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЦК УРСР (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (частини 1 статті 120 ЦК).

Згідно із частинами 1 і 2 статті 123 ЦК УРСР (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) частка члена колгоспного двору в майні двору визначається, зокрема при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ) (пункт 1 частини першої); розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року № 20, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня

1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК Українинабуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред'явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі в силу закону набули право на спірне майно і не втратили його, однак у них відсутній правовстановлюючий документ, що підтверджував би їхні права, у зв'язку із чим наявні підстави для визнання за позивачами права власності кожного на 1/5 частку будинковолодіння по АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції вказаного вище не врахував, усунувся від вирішення спору по суті та формально відмовив у позові, посилаючись лише на те, що ОСОБА_5 не може бути відповідачем у даній справі, оскільки не оспорює право власності позивачів на частки в домоволодінні та визнає таке право, не врахувавши при цьому, що останній є співвласником спірного майна.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун