Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2018 року у справі №588/206/17

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 588/206/17

провадження № 61-15834св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області у складі судді Щербаченко М. В. від 23 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С. від 05 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про захист від економічного та психологічного насильства, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 під час перебування з нею у зареєстрованому шлюбі з 1995 по 1998 роки вчиняв проти неї фізичне, економічне, статеве та психологічне насильство. Оскільки позивач була членом Євангельських Християн-бабтистів, щоб її не виключили з церкви, вона терпіла знущання чоловіка. Крім того, відповідач їй зраджував, ображав, принижував, глумився, здійснював статеві знущання. За таку нехристиянську поведінку відповідач був відлучений від церкви і їй церквою дозволено було покинути його. У подальшому стосунки між ними налагодилися і вони повторно зареєстрували шлюб у 2005 році, але згодом насильство відповідача щодо неї повторилося. Через постійні простуди внаслідок проживання разом з відповідачем в холодній хаті, вона була прооперована від гострого гнійного парапроктиту. В подальшому через хворобу вона не могла виконувати обов'язки на роботі, а тому її примусово звільнили та вона залишилася без засобів до існування, оскільки відповідач ні їй, ні їхньому сину матеріальної допомоги не надавав. Вказує, що їй було завдано моральну шкоду внаслідок економічного та психологічного насильства, яке полягає у її фізичних та душевних стражданнях, постійному недоїданні, болю від невиліковних хвороб.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, просила захистити її від економічного і психологічного насильства з боку відповідача, а саме, установити, що відповідач зловживає своїми правами на розірвання шлюбу, на вільне вираження своїх думок, на розпорядження своїми доходами згідно статті 13 СК України; зобов'язати відповідача припинити зловживання своїми правами, припинити економічне і психологічне насильство щодо неї згідно з частиною шостою статті 13 СК України; стягнути з ОСОБА_5 на її користь моральну шкоду у сумі 23 328 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту зловживання відповідачем правами та вчинення насильства по відношенню до позивача. Оскільки вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про встановлення зловживання відповідачем правами, вчинення насильства по відношенню до позивача, які задоволенню не підлягають, то відповідно підстави для задоволення вимоги позивача про відшкодування завданої ОСОБА_5 моральної шкоди, також відсутні.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

27 лютого 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зокрема, суди не врахували звернення позивача до суду з позовами про стягнення з відповідача аліментів на своє утримання, захист честі і гідності, що свідчить про економічне та психологічне насильство відповідача. Крім того, відповідач будь-яких заперечень проти позову не надав, що свідчить про визнання ним обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що з 03 листопада 1995 року по 01 серпня 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі.

04 лютого 2005 року сторони повторно зареєстрували шлюб, який рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 листопада 2011 року було розірвано.

За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною третьою статті 13 ЦК України передбачено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 1 Закону України від 15 листопада 2001 року № 2789-III «Про попередження насильства в сім'ї» насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.

Фізичне насильство в сім'ї - умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності.

Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї - умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я.

За змістом вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні положення містяться в статті 81 ЦПК України 2017 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала належних і допустимих у розумінні статей 10, 60 ЦПК України 2004 року доказів чинення відповідачем проти неї насильства, яке виразилось у позбавленні її матеріальних засобів до існування, образах, приниженні, завдання фізичного болю, а відтак відсутні і підстави для відшкодування моральної шкоди.

Досліджені судом докази не дали суду підстав дійти висновку про наявність обставин, якими позивач обгрунтовувала свої вимоги.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, звертаючись до відповідача з позовами про стягнення аліментів на своє утримання, захист честі і гідності не обґрунтовувала свої вимоги обставинами застосування до неї відповідачем насильства.

Будь-які докази звернення ОСОБА_4 до правоохоронних органів щодо застосування відносно неї відповідачем насильства у матеріалах справи відсутні.

Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем обставин, якими вона обґрунтовувала свої вимоги, є правильними.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 23 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило