Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 307/3251/16-ц

провадження № 61-20219св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - дочірнє підприємство «Ламелла»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана ОСОБА_2, на ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 лютого 2017 року у складі судді: Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до дочірнього підприємства (далі - ДП) «Ламелла» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Тячівського районного суду від 16 січня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою на рішення Тячівського районного суду від 16 січня 2017 року.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків - сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвала мотивована тим, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільнялися позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин. З 01 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі. А тому ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 16 січня 2017 року визнано не поданою та повернуто.

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 не усунув недоліки, які визначені в ухвалі апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху.

У травні 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 лютого 2017 року скасувати та направити справу для продовження розгляду апеляційної скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд при постановленні оскарженої ухвали не врахував, що позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) свідчить, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди.

Таких чином, правильним є висновок апеляційного суду про те, що позивач, на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) не звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Оскільки недоліки, які визначені ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08 лютого 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху, ОСОБА_1 не були усунуті, а саме не сплачено судовий збір, то апеляційний суд обґрунтовано визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін.

Оскільки оскаржена ухвала залишена без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат