Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 372/2238/17

провадження № 61-9789св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, відділ державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Гуля В. В., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (далі - приватний нотаріус ОСОБА_8), відділу державної виконавчої служби Обухівського міськрайонного управління юстиції (далі - відділ ДВС Обухівського МУЮ), про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2013 року приватний нотаріус ОСОБА_8 посвідчив договір дарування, який вона уклала з відповідачем, за умовами цього договору ОСОБА_6 подарував їй садовий будинок АДРЕСА_1. Цього ж дня вона уклала з відповідачем договір позики, згідно з яким позичила у ОСОБА_6 246 000,00 грн, які зобов'язувалась повернути не пізніше 26 червня 2014 року. Позивач стверджувала, що після укладення зазначених правочинів цього ж дня повернула відповідачу 40 000,00 дол. США, про що останній написав розписку. У квітні 2016 року вона довідалась, що 01 грудня 2015 року державний виконавець відділу ДВС Обухівського МУЮ виніс постанову про арешт належного її майна при примусовому виконанні виконавчого напису від 22 жовтня 2015 року № 316, вчиненого приватним нотаріусом ОСОБА_8, про стягнення з неї на користь ОСОБА_6 398 372,00 грн. Вважала, що для вчинення нотаріусом цього виконавчого напису не було підстав.

За викладених обставин ОСОБА_4 просила визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вилучити з Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна записи про обтяження належного їй садового будинку АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правові підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню відсутні. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 є неналежним відповідачем у спорі та зазначив, що встановлені у справі обставини не підтверджують внесення записів про обтяження майна до Єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог є правильними, підстав для скасування судового рішення немає.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до суду касаційної інстанції, ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 раніше зверталась до суду з аналогічним позовом до приватного нотаріуса ОСОБА_8, у задоволенні якого було відмовлено з тих підстав, що позов пред'явлений до неналежного відповідача. Проте суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову у цій справі, який було пред'явлено до ОСОБА_6 як належного відповідача. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та за наявності його клопотання про відкладення розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішення суду першої інстанції є суперечливим і немотивованим.

Розглядаючи справу суди встановили, що 26 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договори дарування садового будинку НОМЕР_1 та земельної ділянки площею 0,0555 га в АДРЕСА_1.

26 грудня 2013 року ОСОБА_4 повернула ОСОБА_9 40 000,00 дол. США за договором позики від 26 грудня 2013 року.

22 жовтня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 вчинив виконавчий напис № 316, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 борг за договором позики від 26 грудня 2013 року у сумі 398 372,00 грн.

Під час розгляду спору ОСОБА_4 стверджувала про укладення з відповідачем договору позики на суму 246 000,00 грн; виконавчий напис, який позивач просила визнати таким, що не підлягає виконанню, вчинений приватним нотаріусом на суму 398 372,00 грн; за відкритими відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року у справі № 372/332/17 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 1 743 312,93 грн за розпискою від 26 грудня 2013 року.

У справі відсутні як нотаріально посвідчений договір позики, про укладення якого зазначала у позовній заяві ОСОБА_4, так і сам виконавчий напис нотаріуса, який позивач просила визнати таким, що не підлягає виконанню.

Розбіжності у встановленні фактичних обставин справи щодо укладення між сторонами договорів, наявності або відсутності заборгованості не усунув і суд апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 117 (далі - Перелік документів).

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже, предметом оскарження можуть бути нотаріальної дії, відмова у вчиненні нотаріальної дії або нотаріального акта, що має самостійні правові підстави оскарження.

У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 Верховний Суд України у подібних правовідносинах виклав правовий висновок про те, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Оскільки виконавчий напис нотаріуса оспорений ОСОБА_4 з підстав неправомірності вимог стягувача, то саме ОСОБА_9 є належним відповідачем у справі.

Суд першої інстанції, зазначивши у мотивувальній частині рішення про те, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, проігнорував ту обставину, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року у справі № 372/1230/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_4 до приватного нотаріуса ОСОБА_8 про визнання цього ж виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, було відмовлено з тих підстав, що належним відповідачем у справі має бути ОСОБА_6

Крім того, висновок суду першої інстанції, що вимога про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, до суду не пред'являлась, суперечить змісту позовних вимог ОСОБА_4, яка просила саме визнати виконавчий напис від 22 жовтня 2015 року № 316, вчинений приватний нотаріус ОСОБА_8, таким, що не підлягає виконанню.

Суди попередніх інстанцій не перевірили, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру.

Зважаючи на викладене висновки судів щодо відсутності підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не можуть вважатись обґрунтованими.

При цьому, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Зазначені порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції на стадії касаційного розгляду справи позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року та постанова Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року - скасуванню, з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик