Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №234/11136/17

Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 234/11136/17

провадження № 61-20829св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - Краматорський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2017 року у складі судді Демидової В. К., та ухвалу Апеляційного суду Донецької області

від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Кішкіної І. В.,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Краматорського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Краматорського МВ ДРАЦС Головного ТУЮ у Донецькій області) про відновлення національності та вчинення певних дій.

Позовна заява мотивована тим, що він звертався до Краматорського МВ ДРАЦС Головного ТУЮ у Донецькій області із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану про шлюб № 533, складеного 19 серпня 1996 року Краматорського МВ ДРАЦС Головного ТУЮ у Донецькій області, виправити національність нареченого з «українець» на «німець». Проте 13 липня 2017 року йому було відмовлено у задоволенні указаної заяви з підстав того, що національність «німець» документально не підтверджена. Позивач посилався на те, що він не може документально підтвердити свою належність до німецької національності у зв'язку із тим, що жоден його документ не містить визначення його національності «німець». Разом з тим, посилався на те, що його дід,

ОСОБА_5 та баба ОСОБА_6 у період другої світової війни та після воєнний період із-за переслідування осіб німецької національності, з метою запобігання таких переслідувань та ймовірних знущань, були вимушені скривати своє німецьке походження і за для цього внесли виправлення в реєстраційні документи, змінивши «німець» на «українець». Також, враховуючи ставлення в післявоєнний час до осіб німецької національності, батько позивача ОСОБА_7 у своїх документах, а також при оформленні шлюбу в 1959 році, у графі національність замість «німець» зазначив національність «українець», що також не відповідало дійсності. Таким чином і його національність у всіх виданих йому документах назначалась автоматично «українець». Позивач вказував, що з дитинства виховувався відповідно до німецьких традицій, є активним членом Землячества німців Києва, приймає участь у культурно-масових заходах, активно цікавиться історією, культурою Німеччини, добре знає німецькі традиції, обряди, свята та вільно володіє німецькою мовою. З проханням відновити свою національність та внести відповідні зміни до його документів, він звертався до Краматорського

МВ ДРАЦС Головного ТУЮ у Донецькій області, Державної міграційної служби України, Міністерства юстиції України, Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної ради України, Служби Безпеки України, проте у всіх указаних установах йому було відмовлено. Єдиними документами, які підтверджують його належність до німецької національності є заява ОСОБА_8, якою вона повідомляє, що його батько ОСОБА_7, є німець за національністю, та протокол допиту свідка від 15 березня 2015 року,

м. Краматорськ, де у графі «національність» зазначено «німець».

З урахуванням викладеного, позивач просив відновити національність

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженого м. Краматорська Донецької області, а саме: визнати та вважати, що він є за національністю «німець».

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області

від 06 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 01 листопада 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні належні та допустимі докази щодо німецького національного походження позивача.

14 листопада 2017 рокуОСОБА_3 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи та неправильно встановлено фактичні обставини справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_3, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у

м. Краматорську Донецької області, його батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_9

Батько позивача ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Слов'янську Сталінської (Донецької) області, його батьком записаний «ОСОБА_13» та мати за національністю українка - ОСОБА_6

На час одруження 19 грудня 1959 року ОСОБА_7 з ОСОБА_9 обоє визначали свою національність як українці.

Місцем смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, зазначено Україну, Донецьку область, м. Краматорськ.

На час одруження ОСОБА_3 19 червня 1982 року та 21 лютого 1989 року визначив свою національність як українець.

13 липня 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у внесенні змін до актового запису цивільного стану, складеного 19 серпня 1996 року Краматорським МВДРАЦС Головного ТУЮ у Донецькій області у зв'язку із відсутністю стверджувальних документів.

Відповідно до статті 300 ЦК України фізична особа має право на збереження своєї національної культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом України та не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтями 11, 18 Закону України «Про національні меншини в Україні» встановлено, що громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Судом встановлено, що станом на 13 серпня 1996 року позивач в особисто складеній заяві за його підписом самовільно визначився із національністю українець.

Доказів на підтвердження наявності німецького походження ОСОБА_3 до судів попередніх інстанцій не було надано.

Крім того, нотаріально посвідчені письмові пояснення ОСОБА_8,

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не є показами свідків у розумінні норм процесуального права.

Частинами другою, третьою статті 212 ЦПК України 2004 року передбачено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10 60 ЦПК України 2004 року), дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки позивачем на підтвердження своїх вимог доказів не надано.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Враховуючи те, що спір по суті судами першої та апеляційної інстанцій вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 01 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило