Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 377/471/15-ц

провадження № 61-1193 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач),

Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області у складі судді Теремецької Н. Ф. від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., від 26 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 74 тис. доларів США під 16,9 % річних та кінцевим терміном повернення до 28 липня 2017 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком солідарно з позичальником за невиконання кредитних зобов'язань. У подальшому між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено додаткові угоди від 15 жовтня 2008 року та від 7 серпня 2009 року, за умовами яких сторони погодили реструктуризацію кредиту зізменшенням відсоткової ставки та встановленням пільгового періоду сплати по кредиту.

Відповідачі взяті на себе зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконували, на вимоги банку не реагували, внаслідок чого станом на 6 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 62 011 доларів 53 центів США, яку ПАТ «КБ «Надра»просило суд стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання договору поруки припиненим.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, зазначав, що згідно з розрахунком банку позичальник перестав сплачувати кредит з березня 2014 року, а тому, починаючи з цього часу, банк повинен був пред'явити до нього вимогу як до поручителя протягом шести місяців, проте звернувся до суду з позовом лише у квітні 2015 року. Отже, банк пропустив строк пред'явлення до нього вимоги як до поручителя, у зв'язку з чим порука за договором від 29 липня 2008 року є такою, що припинена.

Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 30 липня 2015 року позов ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Надра» та зустрічний позов ОСОБА_4 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 31 серпня 2015 року позов ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 57 360 доларів 26 центів США та 98 539 грн 21 коп., з яких: 47 616 доларів 10 центів США - заборгованість за кредитом; 9 744 доларів 16 центів США - заборгованість за процентами; 98 539 грн 21 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту. В іншій частині позову банку відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов ПАТ «КБ «Надра», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі, як позичальник так і поручитель, належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконали, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої судом визначено відповідно до умов кредитного договору та вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що умовами договору поруки від 29 липня 2008 року не встановлено строк закінчення його дії, а визначено, що його дія закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань за договором поруки. Направивши 9 квітня 2015 року позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором, а з позовом до суду про стягнення кредитної заборгованості звернувся 20 квітня 2015 року, тобто банк пред'явив вимогу поручителю через суд протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Славутицького міського суду Київської області від 31 серпня 2015 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позичальник та поручитель свої зобов'язання за кредитним договором та договорам поруки належним чином не виконали, допустили заборгованість, розмір якої визначено відповідно до вимог закону та умов кредитного договору. При цьому банк пред'явив вимогу до поручителя в межах строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України.

21 грудня 2015 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення відповідно до вимог закону.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували його доводів про те, що позичальник отримала першу вимогу банку про дострокове повернення кредитних коштів у грудні 2013 року, а згідно розрахунку заборгованості, наданого банком, вона припинила сплачувати щомісячні платежі у березні 2014 року. Отже, банк дізнався про порушення своїх прав у квітні 2014 року, а з позовом до суду про солідарне стягнення заборгованості з боржників звернувся лише у квітні 2015 року, тобто банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив до нього як до поручителя вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2015 року у справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2016 року справу за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 31 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2015 року призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що29 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 74 тис. доларів США під 16,9 % річних та кінцевим терміном повернення до 28 липня 2017 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком солідарно з позичальником за невиконання кредитних зобов'язань.

У подальшому між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено додаткові угоди від 15 жовтня 2008 року та від 7 серпня 2009 року, за умовами яких сторони погодили реструктуризацію кредиту зізменшенням процентної ставки та встановленням пільгового періоду сплати по кредиту.

Крім того, 15 жовтня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до договору поруки від 29 липня 2008 року, за змістом умов якої сторони погодили процентну ставку за користування кредитом.

У зв'язку з виникненням заборгованості за вищевказаним кредитним договором ПАТ «КБ «Надра» 10 квітня 2015 року надіслав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимоги, у якій повідомив про наявність заборгованості та запропонував боржникам протягом п'яти днів з дня отримання вимоги погасити кредитну заборгованість у повному обсязі.

Встановивши такі фактичні обставини, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Судом установлено, що боржник - ОСОБА_3 (а відтак і поручитель), взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 28 липня 2017 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з пунктів 3.3.1. та 3.3.3 кредитного договору позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 25-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами у розмірі мінімально необхідного платежу 1 342 доларів 45 центів США та нарахованими процентами.

Відповідно до пункту 1.3 договору поруки відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов'язання, так і при невиконанні позичальником зобов'язань в цілому.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 25-го числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає за невиконання позичальником будь-якої частини зобов'язання за кредитним договором, а тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, застосоване у частині четвертій статті 559 ЦК України поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

У порушення вимог статтей 212-214, 315 ЦПК України (2004 року) апеляційний суд не дав правової оцінки доказу, наданого ОСОБА_4, про те, що 14 листопада 2013 року банк надіслав позичальнику досудову вимогу про дострокове погашення кредиту згідно пункту 4.2 кредитного договору (а. с. 182).

У разі доведення цих обставин, зазначене змінює строк виконання основного зобов'язання і, відповідно строк пред'явлення позовної вимоги поручителю згідно положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 9 листопада 2016 року № 6-2251 цс 16.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позичальник припинила сплачувати кредит у березні 2014 року, про що свідчить розрахунок кредитної заборгованості, нарахування пені, наданих суду банком (а. с. 5-7).

У зв'язку з наведеним, з урахуванням умов кредитного договору та положень частини другої статті 1050 ЦК України про те, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, суду слід визначитись із тим, коли банк мав би пред'явити позовну вимогу поручителю.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України: від 29 червня 2016 року № 6-272 цс 16, від 29 березня 2017 року № 6-3087 цс 16, від 13 вересня 2017 року № 6-1455 цс 17.

Оскільки поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником (стаття 554 ЦК України), позов пред'явлено про солідарне стягнення кредитної заборгованості, то судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у повному обсязі.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк