Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 487/2178/19

провадження № 61-9626св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Міністерство інфраструктури України, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", Миколаївська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року у складі судді Гаврасієнка В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "Адміністрація морських портів України"), Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що наказом Міністерства інфраструктури України від 21 лютого 2019 року № 10-О припинено його повноваження на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" шляхом звільнення його з посади на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Наказ про його звільнення прийнятий на підставі подання в. о. голови ДП "Адміністрація морських портів" України, сам наказ він отримав 22 лютого 2019 року.

Позивач вважав, що звільнення на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою в розумінні положень вказаної норми трудового права, а тому його звільнення є незаконним. Крім того, зазначає, що наказ видано у період його хвороби, про яку співвідповідача було повідомлено.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати неправомірним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 21 лютого 2019 року № 10-О, яким припинено його повноваження на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, поновити на вказаній посаді, стягнути з ДП "Адміністрація морських портів України" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 21 лютого 2019 року № 10-О "Про керівника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) з 21 лютого 2019 року. Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2019 року по 02 березня 2020 року в розмірі 660 302,39 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць. Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь держави 2 305,20 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 як начальник Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" не є спеціальним суб'єктом, до якого можуть бути застосовані положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, крім того, трудове законодавство встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною 3 статті 40, частиною 3 статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2020 року апеляційні скарги ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", Міністерства інфраструктури України задоволені частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено шляхом викладення абзаців другого та четвертого резолютивної частини в такій редакції: "Визнати неправомірним та скасувати пункт 1 наказу Міністерства інфраструктури України від 21 лютого 2019 року № 10-О "Про керівника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)". Стягнути з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2019 року по 04 березня 2020 року в розмірі 660 302,39 грн без утримання податку та інших обов'язкових платежів". Рішення суду першої інстанції в частині судових витрат змінено. Стягнуто з ДП "Адміністрація морських портів України" на користь держави судовий збір у розмірі 3 838,74 грн.

Стягнуто з Міністерства інфраструктури України на користь держави судовий збір у розмірі 960,50 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Частково задовольняючи апеляційні скарги відповідачів та змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ДП "Адміністрація морських портів України" створено державою, діє на підставі статуту як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, а відповідно до статуту підприємства керівник філії ДП "Адміністрація морських портів України" є посадовою особою. Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи.

Тобто припинення повноважень має відбуватися відповідно до чинного законодавства та передувати звільненню, таким чином, поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення". Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу про звільнення, роботодавцем в особі Міністерства інфраструктури України одночасно припинено повноваження ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) та звільнено із займаної посади.

На думку апеляційного суду, відповідно до Закону України "Про морські порти України", статуту ДП "Адміністрація морських портів України", Положення про Миколаївську філію ДП "Адміністрація морських портів України" не передбачено право Міністерства інфраструктури України на припинення повноважень начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", як і законодавчо не встановлено підстав припинення таких повноважень. Наведеними спеціальними нормативними актами передбачено лише право Міністерства інфраструктури України на призначення начальника Миколаївського морського порту та його звільнення. Не встановлений порядок та випадки припинення повноважень посадової особи і нормами КЗпП України, який регулює лише порядок звільнення вказаних осіб, а не припинення їх повноважень.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність звільнення позивача з посади начальника Миколаївського морського порту, у зв'язку з чим визнав неправомірним та скасував наказ про його звільнення та поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївського морського порту, оскільки законодавчо не встановлено порядок припинення повноважень ОСОБА_1 як начальника морського порту.

Також апеляційний суд зазначив, що хоча суд першої інстанції й помилково послався на те, що начальник філії державного підприємства не є спеціальним суб'єктом, щодо якого може бути застосовано пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, однак вказане не вплинуло на правильність остаточного висновку щодо вирішення спору.

Разом з тим суд першої інстанції, визнавши неправомірним та скасувавши наказ Міністерства інфраструктури України від 21 лютого 2019 року № 10-О "Про керівника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" в повному обсязі, не звернув уваги на те, що лише пункт 1 вказаного наказу стосується звільнення позивача із займаної посади, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про визнання та скасування наказу в повному обсязі є помилковим, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Окрім цього, апеляційний суд звернув увагу, що, стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не зазначив, що відповідна сума стягується без утримання податку й обов'язкових платежів, що також є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ДП "Адміністрація морських портів України" подало до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Разом із касаційною скаргою заявник подав клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень в частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення касаційного провадження.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц (провадження № 61-535св18), від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц (провадження № 61-34808св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 753/4399/17 (провадження № 61-39669св18), від 15 січня 2020 року у справі № 761/21008/18-ц (провадження № 61-5406св19), від 21 лютого 2020 року у справі № 758/12403/16-ц (провадження № 61-16952св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 310/2428/18 (провадження № 61-7945св19) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі ДП "Адміністрація морських портів України", з посиланням на частину 3 статті 65 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та свій статут, зазначає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач є посадовою особою, до якої може бути застосовано пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, проте помилився щодо того, що спеціальними нормативними актами не передбачено право Міністерства інфраструктури України припиняти повноваження позивача. На думку заявника, звільнення позивача на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України є реалізацією Міністерством інфраструктури України своїх прав з управління ДП "Адміністрація морських портів України" для припинення або запобігання негативного впливу на управлінську діяльність підприємства.

Порядок призначення та звільнення керівника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" визначено відповідними нормами Закону України "Про морські порти України", статуту ДП "Адміністрація морських портів України", Положення про Миколаївську філію ДП "Адміністрація морських портів України", де зазначено, що начальник адміністрації морського порту звільняється з посади Міністерством інфраструктури України за поданням Голови ДП "Адміністрація морських портів України", та КЗпП України. Міністерство інфраструктури України наділено повноваженнями на звільнення начальника адміністрації морського порту, у тому числі, має повноваження на припинення трудового договору, оскільки реалізувати повноваження на звільнення особи неможливо без припинення трудового договору. Поняття "припинення трудового договору" за своїм змістом є ширшим поняттям, ніж поняття "розірвання трудового договору", оскільки термін "розірвання трудового договору" вже передбачає в собі припинення трудових правовідносин одностороннім волевиявленням (чи працівника, чи роботодавця, або осіб, які не є стороною трудового договору).

Заявник звертає увагу на те, що припинення трудового договору за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України залежить від волі власника, не передбачає попереднього повідомлення про звільнення, з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів діяльності працівників.

У липні 2020 року Міністерство інфраструктури України подало до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга заявника містить клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц (провадження № 61-535св18), від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц (провадження № 61-34808св18), від 15 січня 2020 року у справі № 761/21008/18-ц (провадження № 61-5406св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 310/2428/18 (провадження № 61-7945св19) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Міністерство інфраструктури України також вказує у касаційній скарзі на те, що:

- суди попередніх інстанцій порушили частину 2 статті 6, частину 2 статті 19 Конституції України, пункт 5 частини 1 статті 41 та статтю 235 КЗпП України, частину 1 статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину 1 статті 13, частину 2 статті 78 та частину 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), частину 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів";

- всупереч вимогам частини 4 статті 177 ЦПК України ОСОБА_1 не додано до позовної заяви доказів сплати судового збору, натомість ним зазначено про звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", яка не звільняє від сплати судового збору за подання позовної вимоги про стягнення середнього заробітку;

- законодавство про працю України не розкриває визначення поняття "посадова особа", перелік посадових осіб, з якими може бути припинений трудовий договір на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, та спеціальних обмежень щодо застосування звільнення працівника на підставі цієї правової норми законодавством не передбачено;

- пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України може бути застосовано до осіб, які обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Оскільки відповідно до Положення про Миколаївську філію ДП "ДП "Адміністрація морських портів України" посада начальника цієї філії (адміністрації Миколаївського морського порту) пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, то положення пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України застосовано Міністерством інфраструктури України при звільненні позивача як посадової особи правомірно. ОСОБА_1 обіймав посаду в державному підприємстві, забезпечував виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, відповідно до вимог законодавства був посадовою особою, до якої може бути застосована норма пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України;

- у вичерпному переліку випадків, визначених Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, тимчасова непрацездатність засвідчується довідкою. Повідомлення Міської лікарні № 3 від 18 лютого 2019 року, на яке посилається позивач та суд першої інстанції, не є документом, що підтверджує тимчасову непрацездатність, у зв'язку з чим не може засвідчувати настання тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 з 18 лютого 2019 року.

У серпні 2020 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ДП "Адміністрація морських портів України", в якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскільки вона є безпідставною, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Інші відзиви на касаційні скарги станом на дату розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційні скарги ДП "Адміністрація морських портів України" та Міністерства інфраструктури України передані на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Адміністрація морських портів України" на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, витребувано із Заводського районного суду м. Миколаєва матеріали цивільної справи № 487/2178/19, задоволено клопотання ДП "Адміністрація морських портів України" та зупинено виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року до закінчення касаційного провадження, за виключенням поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

У липні 2020 року матеріали справи № 487/2178/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 22 липня 2020 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства інфраструктури України на рішення Заводського районного суду м.

Миколаєва від 04 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2020 року, відмовлено заявникові в задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ДП "Адміністрація морських портів України" та Міністерства інфраструктури України підлягають задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 12 червня 2013 року № 114-О Міністерства інфраструктури України з 14 червня 2013 року ОСОБА_1 призначено виконуючим обов'язки начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України".

Наказом від 15 липня 2013 року № 200-О Міністерства інфраструктури України з 16 липня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України".

Наказом за підписом Міністра інфраструктури України від 21 травня 2015 року № 82-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв'язку із систематичним невиконанням обов'язків.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2015 року у справі № 487/4294/15-ц позов ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, треті особи: ДП "Адміністрація морських портів України", Миколаївська філія ДП "Адміністрація морських портів України", про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ від 03 лютого 2015 року № 10-О про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, поновлено ОСОБА_1 на роботі в Миколаївській філії ДП "Адміністрація морських портів України" на посаді начальника філії ДП "Адміністрація морських портів України" з 18 серпня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2015 року у справі № 487/4294/15-ц рішення Заводського районного суду м. Миколаєва в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Міністерство інфраструктури України своїм наказом від 16 січня 2016 року скасувало наказ від 24 листопада 2015 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року у справі № 487/4294/15-ц рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 25 грудня 2015 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про поновлення ОСОБА_1 на роботі та залишено в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2015 року в цій частині.

Наказом від 20 лютого 2019 року № 9-О за підписом в. о. Міністра Міністерства інфраструктури України В. Довгань ОСОБА_1 поновлено на роботі з 20 лютого 2019 року на посаді начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), про що ОСОБА_1 направлено лист від 20 лютого 2019 року. Позивач зазначає у позовній заяві, що отримав копію цього наказу засобами поштового зв'язку 26 лютого 2019 року.

У поданні від 20 лютого 2019 року № 677/10-03-06 в. о. голови ДП "Адміністрація морських портів України" відповідно до статуту ДП "Адміністрація морських портів України" та Положення про Миколаївську філію ДП "Адміністрація морських портів України" порушує питання щодо звільнення начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадової особи.

Наказом від 21 лютого 2019 року № 10-О за підписом в. о. Міністра Міністерства інфраструктури України В. Довгань "Про керівника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)" відповідно до статті 15 Закону України "Про морські порти України" припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), звільнивши його 21 лютого 2019 року відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, про що позивачу направлено лист від 21 лютого 2019 року. Підставою для звільнення у наказі зазначено пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, подання в. о. Голови ДП "Адміністрація морських портів України" В. Колосюка. Позивач зазначає у позовній заяві, що отримав копію цього наказу засобами поштового зв'язку 22 лютого 2019 року.

Суд першої інстанцій дійшов висновку, що з 18 лютого 2019 року ОСОБА_1 фактично не перебував на роботі, оскільки за станом здоров'я знаходився на лікуванні, що підтверджується зворотнім повідомленням Міської лікарні № 3.

22 лютого 2019 року позивачем до ДП "Адміністрація морських портів України" та Міністра інфраструктури України ОСОБА_2 направлено повідомлення про те, що на теперішній час він знаходиться на лікуванні, приступити до виконання обов'язків начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) не уявляється можливим. Також позивач у листі зазначив, що по закінченню лікування він готовий приступити до виконання своїх обов'язків, про що доповість додатково.

Згідно з довідкою Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" розмір середньоденного заробітку позивача за період з 01 грудня 2018 року по 01 січня 2019 року становить 2 569,27 грн.

ДП "Адміністрація морських портів України" згідно з його статутом є державним унітарним підприємством, діє як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 133 "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Відповідно до пункту 9.1 розділу 9 статуту ДП "Адміністрація морських портів України" уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань за поданням голови підприємства призначає та звільняє керівників адміністрацій морських портів (начальників морських портів).

Положенням про Миколаївську філію ДП "Адміністрація морських портів України" передбачено, що керівництво філією на принципах єдиноначальства здійснює начальник філії, який призначається на посаду та звільняється з посади уповноваженим органом управління за поданням голови підприємства. Начальник філії підпорядковується голові підприємства та діє на підставі цього Положення, яке затверджується уповноваженим органом управління, довіреності на право вчинення дій, виданої головою підприємства, та розпорядчими документами підприємства (пункти 5.1., 5.2 розділу 5 цього Положення).

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 зазначено, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Системний аналіз положень пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України та частини 3 статті 99 ЦК України дає підстави дійти висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

Згідно зі статтею 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель "роботодавець - працівник", властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.

Таким чином, передбачена пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів діяльності працівників.

За пунктом 5 пунктом частини 1 статті 41 КЗпП України підставою для розірвання договору є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Таким чином, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України залежить від волі власника.

У законодавстві про працю визначення поняття "посадова особа" відсутнє.

Для заповнення цієї прогалини Державною інспекцією України з питань праці надано роз'яснення від 24 липня 2014 року, згідно з якими до категорії "посадових осіб" у розумінні пункту 5 статті 41 КЗпП України можна віднести, зокрема, категорію працівників, визначених як "посадові особи" в статті 2 Закону України "Про державну службу", в статті 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", та як "службові особи" у примітці до статті 364 Кримінального кодексу України. На думку цього органу, терміни "посадова особа" та "службова особа" є синонімічними. До останніх, відповідно до абзацу першого пункту 1 примітки до статті 364 Кримінального кодексу України, зокрема належать: особи, які обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, установах або організаціях незалежно від форми власності посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням. Посадовими (службовими) особами вважаються особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації. Посадова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).

Адміністративно-господарські обов'язки передбачають наявність повноважень з управління і розпорядження майном підприємства, забезпечення контролю за господарськими операціями, у цій справі - обов'язки з управління або розпорядження державним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо).

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво", до осіб, які здійснюють організаційно-розпорядчі обов'язки, зокрема належать керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Крім того, поняття "посадова особа" розкрито в ГК України щодо посадових осіб підприємств, у тому числі заснованих на державній формі власності (державних підприємств).

Зокрема, відповідно до статті 63 ГК України одним із видів підприємств є державне підприємство, що діє на основі державної власності (абзац п'ятий частини 1 статті 63 ГК України).

Згідно з частиною 3 статті 65 ГК України керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Відповідно до статуту (у новій редакції) ДП "Адміністрація морських портів України", що міститься в матеріалах справи, ДП "Адміністрація морських портів України" є державним унітарним, комерційним підприємством, створеним відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (пункт 1 статуту). Філії (адміністрації морських портів), що утворюються в кожному морському порту, очолюють керівники адміністрацій морських портів (начальники морських портів), які призначаються на посаду та звільняються з посади уповноваженим органом управління (Міністерством інфраструктури України) за поданням голови підприємства. Посадовими особами підприємства є голова підприємства, заступники голови підприємства, головний бухгалтер підприємства, члени наглядової ради підприємства, керівники структурних підрозділів апарату управління відповідно до організаційної структури, затвердженої головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), заступники керівників відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), головні бухгалтери відокремлених підрозділів підприємства (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів) (пункт 7.9 статуту).

Уповноважений орган управління ДП "Адміністрація морських портів України" (яким є Міністерство інфраструктури України) відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, за поданням голови підприємства призначає та звільняє керівників адміністрацій морських портів (начальників морських портів) (пункт
9.1 статуту).

Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв'язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).

Адміністрація морських портів України - це державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту) (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України від 17 травня 2012 року № 4709-VI "Про морські порти України").

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону України "Про морські порти України" голова адміністрації морських портів України призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, за поданням голови адміністрації морських портів України. Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) діє на підставі положення про адміністрацію морського порту, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Відповідно до Положення про Миколаївську філію ДП "Адміністрація морських портів України", що міститься в матеріалах справи (далі - Положення про Миколаївську філію), філія діє на підставі цього Положення як філія підприємства, є відокремленим підрозділом ДП "Адміністрація морських портів України", який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені цього підприємства частину господарської діяльності (пункти 1.2,3.1 Положення про Миколаївську філію).

Керівництво філією на принципах єдиноначальства здійснює начальник філії, який призначається на посаду та звільняється з посади уповноваженим органом управління (яким є Міністерство інфраструктури України) за поданням голови ДП "Адміністрація морських портів України" та йому підпорядковується (пункти 5.1,5.2 Положення про Миколаївську філію).

Начальник Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на підставі пункту 5.9 Положення про Миколаївську філію у межах повноважень, визначених законодавством України, статутом підприємства, положенням, розпорядчими документами та довіреністю, наданою головою підприємства, зокрема здійснює управління поточною діяльністю філії, несе відповідальність за стан та діяльність філії, забезпечує ефективне використання та збереження майна, закріпленого за філією.

Таким чином, статутом ДП "Адміністрація морських портів України" начальник його Миколаївської філії, як керівник відокремленого підрозділу ДП "Адміністрація морських портів України", віднесений до посадових осіб, посада, яку обіймав ОСОБА_1, згідно з Положенням про Миколаївську філію пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків щодо управління Миколаївською філією ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрацією Миколаївського морського порту), отже, позивач відноситься до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, а суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про протилежне.

Водночас Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду про те, що необхідною умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, що не є тотожним поняттю "звільнення", а Міністерство інфраструктури України має лише право на призначення та звільнення начальника Миколаївського морського порту.

Як свідчить Закон України "Про морські порти України", статут ДП "Адміністрація морських портів України" та Положення про Миколаївську філію, повноваження начальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) можуть бути припинені Міністерством інфраструктури України, з ним може бути розірвано контракт у будь-який час на розсуд Міністерства, з будь-яких підстав та незалежно від причин, які цьому передували.

Згідно з установленою процедурою, на підставі подання голови ДП "Адміністрація морських портів України", Міністерство інфраструктури України як уповноважений орган управління, наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників такої категорії, прийняло правомірне рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посадиначальника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), що було оформлено відповідним наказом.

Твердження апеляційного суду щодо неможливості звільнення позивача за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України спростовуються приписами пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, відповідно до яких законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.

Крім того, сама норма статті 41 КЗпП України не містить обмеження в застосуванні пункту 5 частини першої цієї статті до керівників державних підприємств чи їх структурних підрозділів.

Позивач, уклавши трудовий договір на відповідних умовах із зазначенням додаткових підстав припинення його трудових відносин, тим самим висловив свою згоду на його майбутнє звільнення за рішенням роботодавця без наведення будь-яких інших підстав та незалежно від причин. Враховуючи, що позивач обіймав керівну посаду в Миколаївській філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), що пов'язано з покладанням на нього додаткової відповідальності за здійснення керівництва філією, а тому застосування додаткових підстав для звільнення із займаної посади є виправданим та правомірним.

Щодо аргументів про звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що в період з 18 по 21 лютого 2019 року він хворів, що підтверджується зворотнім повідомленням Міської лікарні № 3, на що також звернув увагу суд першої інстанції.

За приписами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Позивач повинен довести обставини його непрацездатності та неможливості виконувати роботу в день видачі наказу про звільнення (21 лютого 2019 року).

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями частини 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У зворотному повідомленніМіської лікарні № 3 від 18 лютого 2019 року, що міститься в матеріалах справи (а. с. 47 т. 1), адресованому головному лікарю поліклініки, зазначено про огляд та амбулаторне обстеження ОСОБА_1, рекомендовано постільний режим до 21 лютого 2019 року та консервативне лікування.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі - Інструкціяпро порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13 (видача документів про тимчасову непрацездатність іноземцям, які тимчасово перебувають на території України і не працюють на підприємствах, в установах і організаціях України), 2.7 (видача документів про тимчасову непрацездатність особам, направленим фельдшером здоровпункту під час робочої зміни до лікувально-профілактичного закладу), 2.16 (видача документів про тимчасову непрацездатність студентам вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів), 2.17 (довідка довільної форми, що видається особам, які проходять обстеження, з приводу встановлення причинного зв'язку захворювання з умовами праці, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; за направленням слідчих органів, прокуратури і суду), 2.18 (видача довідки довільної форми у разі тимчасової непрацездатності громадянам, які шукають роботу, і безробітним, враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки; особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військових комісаріатів; особам, які проходять додаткове наркологічне обстеження в умовах стаціонару; особам, які проходять діагностичне обстеження в закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, за відсутності ознак тимчасової непрацездатності), 2.19 (особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації), 2.20 (особам, які перебувають під арештом та проходять судово-медичну експертизу), 3.4 (особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною, якщо дитина продовжує хворіти після закінчення максимального терміну листка непрацездатності), 3.16 (для догляду за хворим старше 14 років, який знаходиться на стаціонарному лікуванні, згідно з висновком ЛКК про необхідність індивідуального догляду), 6.6 (жінкам, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню) Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян.

Листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі (пункт 2.5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян).

Водночас зворотне повідомлення Міської лікарні № 3 від 18 лютого 2019 року не є листком непрацездатності, не відноситься до обумовлених пунктами 1.13,2.7,2.16,2.17,2.18,2.19,2.20,3.4,3.16,6.6 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, винятків. Не відповідає зазначений документ і вимогам Медичної карти амбулаторного хворого (форма № 025/0), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110. Окрім того, у цьому зворотному повідомленні не вказано стаціонарне лікування або про постільний режим хворому до 21 лютого 2019 року включно.

Отже, не знайшли своє підтвердження аргументи позивача про його звільнення в період тимчасової непрацездатності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи позивача, викладені ним у позовній заяві, щодо безпідставності його звільнення, з урахуванням вищенаведених норм трудового законодавства та нормативно-правових актів, які регулюють діяльність співвідповідачів, відхиляються Верховним Судом, підстави для визнання неправомірним та скасування наказу від 21 лютого 2019 року № 10-О Міністерства інфраструктури України "Про керівника Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)" та поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні. Оскільки вимоги позивача про стягнення з ДП "Адміністрація морських портів України" на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, тому в їх задоволенні також слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Суди в оскаржених рішеннях правильно, повно і всебічно з'ясували обставини справи, проте неправильно застосували норми матеріального права (частину 3 статті 99 ЦК України, пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України та частину 3 статті 15 Закону України "Про морські порти України"). Тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржені рішення, а з огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні його позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Частинами 1 -2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Згідно з правовою позицією, закріпленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях (стосується і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях).

Таким чином, ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про скасування наказу та поновлення його на роботі (дві позовні вимоги немайнового характеру по 768,40 грн, ураховуючи, що позов поданий у березні 2019 році), проте мав сплатити судовий збір в частині однієї позовної вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (660 302,39 грн х 1 % = 6 603,02 грн).

З огляду на висновки Верховного Суду щодо суті касаційних скарг та прийняття нового судового рішення про скасування оскаржуваних рішень, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів сплати позивачем судового збору за подачу позовної заяви (в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), з ОСОБА_1 підлягають стягненню: 6 603,02 грн - на користь держави за подачу позову до суду першої інстанції; 13 206,04 грн (6 603,02 грн х 200 %) -на користь Міністерства інфраструктури України за подачу касаційної скарги; 9 904,53 грн (6 603,02 грн х 150 %) - на користь ДП "Адміністрація морських портів України" за подачу апеляційної скарги та 13
206,04 грн (6 603,02 грн х 200 %) - на користь ДП "Адміністрація морських портів України" за подачу касаційної скарги.

Судові витрати ДП "Адміністрація морських портів України", понесені Миколаївською філією ДП "Адміністрація морських портів України", за подання апеляційної та касаційної скарг в іншій частині позовних вимог у розмірі 4
226,20 грн (1 152,60 грн + 3 073,60 грн) підлягають відшкодуванню ДП "Адміністрація морських портів України" за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати Міністерства інфраструктури України за подання апеляційної та касаційної скарг в іншій частині позовних вимог у розмірі 3 842,00 грн (2 305,20
грн + 1 536,80 грн) підлягають відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 6 603,02 грн судового збору за подачу позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства інфраструктури України 13 206,04 грн за подачу касаційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" ~money24~ судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг.

Інші судові витрати Міністерства інфраструктури України за подачу апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3 842,00 грн відшкодувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" за подачу апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 226,20 грн відшкодувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко