Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 640/5739/17

провадження № 61-29201св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представники позивача: Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління служб дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради,

представник третьої особи - Оганова Вікторія Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року в складі судді Ніколаєнко І. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року в складі колегії суддів: Ніколаєнко І. В., Бурлака І. В., Карімової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Головне територіальне управління юстиції у Харківській області в інтересах ОСОБА_8 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління служб дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполучених Штатів Америки (далі - США).

Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2008 року в окрузі Квінз, штат Нью-Йорк, США, між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився ОСОБА_8. До липня 2016 року дитина проживала у США.

У зв'язку з непримиренними розбіжностями, які виникли між сторонами, відповідач звернулась до Верховного суду округу Кінгс, штат Нью-Йорк, США, з позовом про розлучення. 11 лютого 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

15 травня 2014 року сторони уклали угоду «Обумовленість регулювання», в якій виклали та врегулювали права та обов'язки батьків дитини, механізм їх реалізації та порядок спілкування батьків з дитиною.

07 червня 2016 року позивач надав нотаріальну згоду на виїзд дитини з 18 липня до 31 серпня 2016 року до Туреччини.

19 липня 2016 року відповідач незаконно вивезла дитину до України. Позивач неодноразово намагався домовитися з відповідачем про повернення сина до постійного місця проживання до США, але всі спроби були марними, до цього часу сторони не досягли компромісу з цього питання. Позивач вважав, що відповідач самостійно змінила місце проживання дитини та вчиняє незаконне утримання дитини.

У жовтні 2016 року позивач через Офіс у справах дітей США звернувся із заявою про повернення дитини до Міністерства юстиції України, яке 28 жовтня 2016 року спрямувало копію заяви до Головного територіального управління юстиції у Харківській області з дорученням вжити заходів з метою отримання згоди матері дитини добровільно повернути дитину до США. 24 листопада 2016 року Міністерство юстиції України отримало письмові пояснення ОСОБА_5, в яких вона відмовилась повертати дитину, посилаючись на свій стан здоров'я та рекомендації лікарів про небажаність перельотів.

У вересні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Суду у справах сім'ї штату Нью-Йорк, округ Нью-Йорк, з позовом про надання йому права опіки над його сином. ОСОБА_5 було неодноразово зобов'язано привести дитину до суду, однак з посиланням на різні причини вона не виконувала судовий наказ. Також позивач зазначав, що переміщення дитини в липні 2016 року до України є незаконним, дитина підлягає поверненню до свого постійного місця проживання до США, оскільки мирного вирішення цього питання сторони не досягли.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що є серйозні, визначені у Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі - Конвенція 1980 року) перешкоди у терміновому поверненні дитини, якій за її місцем проживання в Україні створені належні умови для проживання і розвитку, до постійного місця проживання у США, а саме: у заявника на момент утримання дитини поза узгодженого терміну (31 серпня 2016 року) не було права піклування стосовно дитини, яке виникло б на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої, або що існують докази того, що позивач фактично здійснював право піклування на день неповернення дитини до США 31 серпня 2016 року (стаття 3); існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13); повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20); повернення не відбулося з поважних причин, оскільки відповідач мала рекомендації лікарів утриматися від перельотів.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_8 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не довела та не підтвердила доказами обставини, які могли б стати перешкодою для повернення дитини до місця постійного проживання. Суд застосував закон, який не поширюється на правовідносини між сторонами, неправильно застосував до спірних правовідносин Декларацію прав дитини 1959 року, Конвенцію про права дитини 1989 року. Предметом цієї справи є повернення дитини, а не відібрання її від матері. Місцем постійного проживання дитини є США, тому утримування дитини в Україні без згоди позивача є протиправним. Дитина є громадянином США, що підтверджується свідоцтвом про народження, протягом шести років вона з батьками проживала у США. Факт звернення позивача із заявою про повернення дитини свідчить про відсутність його згоди на зміну постійного місця проживання дитини.

ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 надала заперечення на касаційну скаргу, в якому просить її відхилити, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 з 04 серпня 2008 року перебували у шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився син ОСОБА_8

Рішенням Верховного суду округу Кінгс від 11 лютого 2014 року шлюб між сторонами розірвано. 15 травня 2014 року сторони уклали угоду «Обумовленість регулювання», в якій викладено та врегульовано права і обов'язки батьків дитини, механізм їх реалізації та порядок спілкування батьків з дитиною. До липня 2016 року відповідач разом з дитиною проживали в штаті Нью-Йорк, США, в орендованому приміщенні.

07 червня 2016 року відповідач отримала від позивача дозвіл на виїзд дитини до Туреччини в період з 18 липня до 31 серпня 2016 року разом з матір'ю. Однак у зв'язку із складною політичною ситуацією, що склалась в цей період в Туреччині внаслідок спроби військового перевороту й спричинених внаслідок цього ризиків, сторони погодили переїзд до Автономної Республіки Крим, де у родичів відповідача є власне житло. У подальшому відповідач захворіла і за станом здоров'я не змогла повернутися до США разом з дитиною, нині проживає з дитиною за адресою: АДРЕСА_1, про що позивач був вчасно повідомлений і йому була забезпечена безперешкодна можливість спілкування з дитиною телефоном і скайпом, а дитині були створені належні умови для проживання і навчання у місцевій школі.

Мати дитини - ОСОБА_5 є громадянкою України, з 1994 року має постійне місце проживання (реєстрацію) в Україні за зазначеною вище адресою. Квартира належить відповідачу на праві спільної сумісної власності разом з її батьками. Дитина ОСОБА_8 також має постійне місце проживання (реєстрацію) в Україні разом з матір'ю за зазначеною адресою, крім громадянства США, дитина має громадянство України за походженням.

Предметом спору в цій справі є забезпечення термінового повернення малолітньої дитини до США відповідно до Конвенції 1980 року.

Згідно з преамбулою метою Конвенції 1980 року було бажання держав, що підписали цю Конвенцію, в інтересах турботи про дітей надати їм захист у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування, створення для цього відповідних процедур для забезпечення їхнього негайного повернення до держави їхнього постійного проживання, а також забезпечити захист прав доступу.

Відповідно до статті 3 Конвенції 1980 року переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Права піклування, згадані в пункті «a», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Відповідно до частини першої статті 12 Конвенції 1980 року, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

У Конвенції 1980 року міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких, якщо минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, суд, незважаючи на вищевказані положення частини першої статті 12, має право відмовити в поверненні дитини до постійного місця проживання: якщо у заявника на момент переміщення або утримання відсутнє право піклування стосовно дитини, яке виникло на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави, або якщо таке право піклування не порушене (стаття 3); або особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування (пункт «а» частини першої статті 13); існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт «b» частини першої статті 13); якщо дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина друга статті 13); якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).

Розглядаючи обставини, про які йдеться у статті 13 Конвенції 1980 року, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, надану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.

При цьому відповідно до статті 19 Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

У постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14 за позовом Міністерства юстиції України в інтересах батька дитини до матері дитини, третя особа - орган опіки та піклування Деснянської у м. Чернігові ради, про повернення неповнолітньої дитини до США викладений висновок щодо застосування статей 3, 12, 13, 20 Конвенції 1980 року за аналогічних обставин справи.

Верховний Суд України зазначив, що вирішуючи питання повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Конвенцією 1980 року, суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним, і забезпечити негайне повернення дитини (статті 3 та 12 Конвенції 1980 року). При цьому суд повинен переконатись у наявності (відсутності) винятків, передбачених статтями 13 та 20 Конвенції 1980 року, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави. Під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника (письмове або усне, за наявності доказів) на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання.

Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.

За наявності згоди піклувальника на переміщення дитини утримання може бути незаконним лише за умови порушення строків повернення дитини, або, в разі знаходження дитини в іншій країні без визначених строків, за наявності вимоги піклувальника про повернення дитини, зробленої до звернення із заявою про повернення, та з часу відмови особи, яка утримує дитину, повернути дитину в країну постійного проживання без поважних причин.

Отже, розглядаючи заяви про повернення дитини до країни постійного проживання, суди відповідно до статті 3, частини 1 статті 12 Конвенції 1980 року повинні насамперед встановити, чи було переміщення або утримання дитини неправомірним до часу звернення піклувальника із заявою.

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження здійснення ним права піклування щодо малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, й відомостей про те, що при неповерненні дитини у запланований день (31 серпня 2016 року) позивач здійснював фактичне чи з юридичних підстав піклування про дитину; є серйозним наявний ризик того, що повернення дитини може завдати їй фізичної або психічної шкоди або створити для дитини нетерпиму обстановку та порушити її тісний зв'язок з матір'ю, а також, що дитина майже рік проживає на території України.

Існують серйозні, визначені у Конвенції 1980 року перешкоди у терміновому поверненні ОСОБА_8, якому за місцем його проживання в Україні створені належні умови для проживання і розвитку.

Як випливає з матеріалів справи, позивач надав відповідачу дозвіл на відпочинок з сином у Туреччині з 18 липня до 31 серпня 2016 року.

Відповідач була змушена за станом здоров'я, який не дозволяє здійснювати тривалі перельоти, повернутися до України, що підтверджується належним чином оформленим консультативним висновком спеціаліста від 19 жовтня 2016 року, який був отриманий у зв'язку із зверненням відповідача до лікарів ще до ініціювання позивачем юридичних процедур про примусове повернення дитини до США. Висновок обґрунтований результатами амбулаторного обстеження стану здоров'я відповідача, містить рекомендації лікаря утриматися протягом року від перельотів літаком середньої і довгої тривалості.

Виїзд 18 липня 2016 року відповідача з дитиною за кордон США було погоджено з позивачем, подальша зміна маршруту відпочинку та залишення дитини поза межами узгодженого сторонами строку в Україні була викликана поважними причинами, пов'язаними з реальною загрозою безпеки матері і дитини, а згодом - тимчасовим незадовільним станом здоров'я матері, яка не приховувала дитину від батька. Відповідач дотримується укладеної в США при розлученні сторін угоди і забезпечує безперешкодне спілкування батька з дитиною можливими в такій ситуації засобами дистанційної комунікації та надає реальну можливість батьку відвідувати дитину, чим він протягом тривалого часу не скористався і про неможливість для себе такого способу спілкування суду не повідомив.

Затримуючись в Україні за станом здоров'я, відповідач, діючи в найкращих інтересах дитини, забезпечила належні умови її проживання та навчання, що підтверджено як національними соціальними органами, так і представниками Посольства США; позивач не спростував письмової заяви відповідача до компетентних органів в Україні, що вона згодна після свого одужання повернутися з дитиною і надати батьку можливість подальшого спілкування у США, а з урахуванням того, що визначений лікарями строк заборони перельотів відповідача - жовтень 2017 року, ще не сплив, суд не вбачав у поведінці відповідача намагання свідомо створити ситуацію для отримання юридичних підстав для неповернення дитини до США. Оформлення відповідачем своєї опіки над дитиною на території України та влаштування сина до школи цього висновку не спростовує, оскільки це відповідає укладеній між сторонами на території США угоді про надання відповідачу права піклування над дитиною.

Посилання позивача на те, що він згідно з рішенням є опікуном сина, на підставі чого наполягає на поверненні його до США, спростовуються наказом Суду у сімейних справах штату Нью-Йорк від 21 квітня 2017 року про припинення справи. Суд у сімейних справах зазначив, що хоча мати порушила наказ Верховного суду, відмовивши батьку в доступі до дитини, не було встановлено, що порушення є умисним, оскільки не було встановлено, чи могла мати з медичної точки зору летіти до Нью-Йорку з України 22 вересня 2016 року, тому у клопотанні батька про порушення наказу про відвідування дитини було відмовлено без збереження позивачем права на пред'явлення позову за тією самою підставою.

Отримані позивачем за його заявою в Суді у сімейних справах штату Нью-Йорк судові накази від 22 вересня та від 19 жовтня 2016 року, які зобов'язували відповідача передати дитину до цього суду для подальшого здійснення процесуальних дій, ухвалені за відсутності у суду інформації про наявні у відповідача медичні перешкоди поважного характеру вчасно виконати ці накази.

Не отримавши виконання наказів, Суд у сімейних справах штату Нью-Йорк, посилаючись на найкращі інтереси дитини, передав тимчасове розпорядження щодо надання опіки, а потім тимчасовий дозвіл на опіку, який діяв до 06 березня 2017 року, позивачеві. При цьому суд за фізичної відсутності відповідача у слуханнях в суді, не маючи інших результатів медичного огляду відповідача, вказав, що мати не бажає повертатися до США. Суд поставив під сумнів медичні протипоказання. Суд не знайшов у реєстрі захисних приписів, реєстрі сексуальних злочинців записи про захист дітей та 15 грудня 2016 року постановив, що батько має право забрати дитину з України і повернути її до США.

У рішенні Суду у сімейних справах штату Нью-Йорк від 21 квітня 2017 року зазначено, що в інтересах дитини права на дитину будуть передані батькові, тому що відсутність контакту з батьком, невідвідування дитиною школи в США впливає на дитину не найкращим чином. Батько має достатньо коштів та простору, щоб піклуватися про дитину, а також водити до школи у США.

ОСОБА_5 з поважних причин за медичними протипоказаннями не змогла взяти особистої участі у судових слуханнях, щоб надати свої аргументи проти заяв позивача та відповідні докази стосовно відсутності своєї вини у порушенні угоди про повернення сина до США.

ОСОБА_5 через адвокатів вчасно подала апеляційну скаргу на рішення Суду у сімейних справах штату Нью-Йорк від 21 квітня 2017 року, внаслідок чого це рішення суду не набрало чинності.

Матеріали справи містять копії таких документів:

тимчасовий захисний припис Суду із сімейних справ штату Нью-Йорк, що відбувся у окрузі Кінгс, від 29 травня 2013 року, чинний до 10 червня 2013 року, у перекладі, яким наказано ОСОБА_3 утримуватися від нападу, переслідування, домагань, погроз, перехоплень, злочинної обструкції дихання або кровообігу, хуліганства, сексуального насильства, сексуальних домагань, насильницьких дотиків, залякування, погрози або будь-якого кримінального злочину проти ОСОБА_5 (а. с. 183-185, т. 1);

тимчасовий наказ про захист Сімейного суду штату Нью-Йорк, проведений в окрузі Кінгз, від 10 червня 2013 року, чинний до 21 серпня 2013 року, у перекладі, яким наказано ОСОБА_3 утримуватися від застосування насильства, домагання, обтяженого домагання, погрожування, необдуманого піддавання небезпеці, удушення, обструкції дихання чи циркуляції з кримінальним покаранням, злочинного завдання шкоди, хуліганської поведінки, сексуального насильства, статевого збочення, насильницьких дотиків, залякування, погроз та будь-яких дій з кримінальною відповідальністю проти ОСОБА_5 (а. с. 168 т. 1);

захисний припис Суду із кримінальних справ міста Нью-Йорк, філія штату Кінгс, від 21 серпня 2013 року, чинний до 28 лютого 2014 року, у перекладі, яким наказано ОСОБА_3 триматися подалі від ОСОБА_8, його будинку, школи, діяльності, місця роботи, утримуватися від спілкування або будь-якого іншого контакту поштою, телефоном, електронною та голосовою поштою, іншими електронними або будь-якими іншими засобами з ОСОБА_3 Деннісом, утриматися від нападу, переслідування, домагань, погроз, перехоплень, злочинної обструкції дихання або кровообігу, хуліганства, сексуального насильства, сексуальних домагань, насильницьких дотиків, залякування, погрози або будь-якого кримінального злочину проти ОСОБА_8 ( а. с. 191-194 т. 1);

тимчасовий захисний припис Верховного суду округу Кінгс від 23 жовтня 2013 року, чинний до 14 листопада 2013 року, у перекладі, яким наказано ОСОБА_3 утримуватися від нападу, переслідування, домагань, погроз, перехоплень, злочинної обструкції дихання або кровообігу, хуліганства, сексуального насильства, сексуальних домагань, насильницьких дотиків, залякування, погрози або будь-якого кримінального злочину проти ОСОБА_5 (а. с. 122 т. 2);

захисний припис Кримінального суду міста Нью-Йорк, Окружний сектор Кінгз, Округ Кінгз, від 12 червня 2014 року, чинний до 11 червня 2015 року, у перекладі, яким наказано ОСОБА_3 уникати ОСОБА_5 та ОСОБА_8, їхній будинок, школу, ділові справи, місце роботи, утриматися від спілкування з ними або будь-якого іншого контакту поштою, телефоном, електронною та голосовою поштою або іншим електронним способом, утримуватися від нападу, переслідування, домагань, обтяжуючих домагань, загроз, безрозсудних погроз, удушення, злочинного перешкоджання обструкції дихання або кровообігу, порушення порядку, злочинного заподіяння шкоди, сексуального насильства, сексуальних домагань, залякування, погрози, крадіжки особистих даних, крадіжки у великих розмірах, примусу або будь-якого кримінального злочину проти них (а. с. 117 т. 2);

позовна заява ОСОБА_5 до Сімейного суду штату Нью-Йорк округу Кінгз у перекладі, про сімейний злочин ОСОБА_3 (а. с. 139 т. 2).

Незважаючи на те що ці обмежувальні приписи стосовно позивача були видані до подій 2016 року, суд апеляційної інстанції в контексті висновку психолога погодився з висновками суду першої інстанції про те, що вони повинні враховуватися в контексті висновків практикуючого психолога, які в сукупності свідчать, що з боку батька дійсно існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. При цьому мати дитини внаслідок неможливості до жовтня 2017 року здійснювати перельоти до США не зможе вчасно відреагувати і захистити інтереси дитини.

Обмежена можливість батька спілкуватися з дитиною, пов'язана із великою відстанню, зміна місця проживання дитини мають тимчасовий характер, чітко визначений у часі жовтнем 2017 року, що з огляду на найвищі безпекові інтереси дитини, яка забезпечена в Україні всім необхідним, у тому числі можливістю спілкування англійською мовою, відповідає справедливому балансу інтересів батьків, дитини та суспільному інтересу у забезпеченні реалізації захищених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року сімейних прав.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, підстав для скасування ухвалених ними рішень не встановлено, доводи касаційної скарги вважає безпідставними з огляду на викладене вище.

Суди дослідили копії перекладів позовної заяви ОСОБА_5 до Сімейного суду штату Нью-Йорк округу Кінгз про сімейний злочин ОСОБА_3, захисних приписів, виданих саме судовим органом на території штату Нью-Йорк, США, які забороняли ОСОБА_3 в різні проміжки часу наближатись до ОСОБА_5 та дитини ОСОБА_8, застосовувати до них насильницькі дії та інше.

Суди правильно встановили, що 15 травня 2014 року сторони уклали угоду «Обумовленість регулювання» (а. с. 23 т. 1), в якій виклали та врегулювали права та обов'язки батьків дитини, механізм їх реалізації та порядок спілкування батьків з дитиною. В угоді зазначено, що сторони проживають окремо, дитина проживає разом з матір'ю.

На час переміщення та утримання дитини на день неповернення дитини у запланований день, 31 серпня 2016 року, позивач не здійснював фактичне чи з юридичних підстав піклування над дитиною та ефективну опіку, є серйозний наявний ризик того, що повернення дитини може завдати їй фізичної або психічної шкоди або створити для дитини нетерпиму обстановку та порушити її тісний зв'язок з матір'ю.

У жовтні та листопаді 2018 року від ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_8 до Верховного Суду надійшли клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати у зв'язку з виключною правовою проблемою.

Клопотання не підлягають задоволенню за відсутності підстав, визначених статтею 403 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.М. Сімоненко

С.П. Штелик