Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2018 року у справі №1512/3099/2012

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 1512/3099/2012-ц

провадження № 61-35471св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (далі - ПАТ "Фідобанк"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору та генеральної кредитної угоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 від його імені за довіреністю представляв його інтереси, у тому числі, ним були укладанні договори із Публічним акціонерним товариством "Ерсте Банк" (далі - ПАТ "Ерсте Банк"), проте він не уповноважував довіреністю ОСОБА_2 представляти його інтереси, у тому числі і при укладанні договорів із ПАТ "Ерсте Банк".

Також зазначив про неналежне оформлення довіреності від 07 грудня 2007 року, а саме на відсутність доказів посвідчення нотаріусом цієї довіреності, форму довіреності, яка не відповідає вимогам закону: всі аркуші довіреності не прошити і не пронумеровані, відсутні номер та дата реєстрації документа, підпис особи, яка складала документ, відсутній відбиток печатки, яким має скріплюватися документ, довіреність і апостиль не оформлені як єдиний документ. Крім того, відсутні належні докази виконання банком зобов'язань за кредитним договором щодо видачі кредитних коштів. Банком не надано його заяви на видачу кредиту, меморіальний ордер (або інший платіжний документ щодо перерахунку кредитних коштів на особистий рахунок позивача), первинні облікові документи на підтвердження отримання ним кредиту у сумі 610 000,00 доларів США.

Неодноразово уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив визнати недійсними кредитний договір № 011\0321\10\08460 та генеральну кредитну угоду № 10.01-40\289, які укладені 25 грудня 2007 року між ОСОБА_2, який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, і ПАТ "Ерсте Банк".

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що рішенням Апеляційного суду Одеської області

від 03 листопада 2015 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ "Фідобанк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Решетнікової С. І. про визнання недійсним договору іпотеки (справа № 520/10566/14-ц) встановлено, що довіреність ОСОБА_1 від 07 грудня

2007 року оформлена відповідно до вимог діючого на той час законодавства: а саме статей 98, 100 Закону України "Про нотаріат", статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України від 10 січня 2002 року "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів".

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м.

Одеси від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно із висновком експертизи довіреність яка нібито видана ОСОБА_1 07 грудня 2007 року не відповідає законодавству Австрії та України, та не може використовуватись на території цих стран, оскільки є сфальсифікованою. Крім того, незаконне коригування показників умовного діапазону цілих чисел серед яких випадковим шляхом здійснюється обрання судді під час автоматичного розподілу справи призвело до розподіл справи № 1512/3099/2012 на користь судді ОСОБА_15, що є порушенням вимог законодавства, та було підставою для відводу суддів апеляційної інстанції, отже оскаржувана постанова від 04 квітня 2018 року є такою, що прийнята незаконним складом суду.

До того ж, під час розгляду апеляційної скарги заявника колегією суддів апеляційного суду відмовлено у перенесенні розгляду справи, чим позбавлено права на професійну правничу допомогу, що свідчить про грубе свідоме порушення суддями апеляційної інстанції гарантованого статтею 59 Конституції України та передбаченого частиною 1 статті 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" права на отримання професійної правничої допомоги та не відповідає принципам доступності правосуддя та правової визначеності права на професійну правничу допомогу, які є складовими принципами верховенства права в України.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргуОСОБА_1

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством "Ертсте Банк" (далі - ВАТ "Ерсте Банк") та ОСОБА_1 (в особі його представника

ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 07 грудня 2007 року) укладено 25 грудня 2007 року генеральну кредитну угоду № 10.01-40/289 та в її рамках кредитний договір № 011/0321/10/08460, відповідно до умов яких позивачу надавався кредит у сумі 610 000,00 доларів США для рефінансування залишку заборгованості за кредитом, який отриманий позичальником у ТзОВ "СоцКом Банк" (кредитний договір від 20 серпня 2007 року № 014//1-795). Ці документи з боку позивача були підписані ОСОБА_2 на підставі довіреності від 07 грудня

2007 року, посвідченої нотаріусом в Австрії.

25 квітня 2008 року між ВАТ "Ерсте Банк" та позивачем укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 011/0321/10/08460 у частині визначення порядку погашення заборгованості. Ця угода укладалась і підписувалась позичальником ОСОБА_1 особисто.

24 грудня 2008 року між банком та позивачем укладено додаткову угоду № 1 до генеральної кредитної угоди № 1001-40/289, якою зменшено ліміт кредитування. Цю додаткову угоду укладав і підписував особисто ОСОБА_1

Додатковою угодою № 3 до кредитного договору № 011/0321/10/08460, укладеною 13 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_9, що діяв на підставі довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т. Ю., та ПАТ "Ерсте Банк" внесено зміни до кредитного договору у частині визначення строку його дії та розміру ліміту заборгованості.

Додатковою угодою № 2 до генеральної кредитної угоди № 10.01-40/289, укладеною 14 січня 2010 року між ОСОБА_1, в особі представника - ОСОБА_9, що діяв на підставі довіреності, посвідченої 04 грудня 2009 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т. Ю., та ПАТ "Ерсте Банк" внесено зміни до генеральної кредитної угоди про дострокове припинення строку дії Генеральної кредитної угоди у зв'язку із зміною позичальника по кредитному договору.

Додатковою угодою № 4 до кредитного договору № 011/0321/10/08460 укладеною

14 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_9, що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 04 грудня 2009 року,

ПАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_10 змінено сторону у зобов'язанні, на підставі чого ОСОБА_1 був виведений як сторона із кредитного договору, а позичальником стала ОСОБА_10.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 19 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2013 року, встановлено, що довіреності на ім'я ОСОБА_9 04 грудня 2009 року підписано самим ОСОБА_1.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року, яким встановлено, що довіреність на ім'я ОСОБА_2, яка видана ОСОБА_1 від 07 грудня 2007 року та посвідчена Маг. Йоганнес Кореном, заступником громадського нотаріуса доктора Гаральда Прауна 11 грудня 2007 року, апостильована Окружним судом у громадських справах м. Грац, Австрія 12 грудня 2007 року за № 9266-25/07 оформлена відповідно до вимог діючого на той час законодавства.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 та 2 статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 98 Закону України "Про нотаріат", у редакції, чинній на момент вчинення нотаріальних дій, нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права. Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсними кредитного договору та генеральної кредитної угоди, які укладені 25 грудня 2007 року між ОСОБА_2, який діяв від імені

ОСОБА_1 на підставі довіреності, і ПАТ "Ерсте Банк", враховуючи встановлені судами обставини справи та наявність преюдиційного рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 листопада 2015 року, яким встановлено, що довіреність на ім'я ОСОБА_2 відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальних дій.

Доводи касаційної скарги про те, що згідно із висновком експертизи довіреність яка нібито видано ОСОБА_1 07 грудня 2007 року не відповідає законодавству Австрії та України, та не може використовуватись на території цих країн, оскільки є сфальсифікованою, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що зазначена довіреність є сфальсифікованою та не може використовуватись, адже тягар доказування обставин покладається саме на позивача, виходячи із принципу змагальності сторін.

Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, цим доводам заявника судами першої та апеляційної інстанції надана належна правова оцінка, а суд касаційної інстанції не наділений правом здійснювати переоцінку наявних у справі доказів.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що незаконне коригування показників умовного діапазону цілих чисел серед яких випадковим шляхом здійснюється обрання судді під час автоматичного розподілу справи призвело до розподіл справи № 1512/3099/2012 на користь судді ОСОБА_15, що є порушенням вимог законодавства та було підставою для самовідводу відводу усієї колегії суддів, тому прийнята ними постанова від 04 квітня 2018 року є такою, що прийнята незаконним складом суду і не може вважатись законним судовим рішенням, є безпідставним, оскільки підстави для відводу (самовідводу) визначені статтями 36, 37 ЦПК України.

Наведені заявником обставини, щодо коригування показників умовного діапазону цілих чисел серед яких випадковим шляхом здійснюється обрання судді під час автоматичного розподілу справи, що є наслідком істотної помилки в програмно-технічному налаштуванні АСДС суду- нічим не підтверджені, а тому не можуть буті взяті до уваги судом, а підстав передбачених законом для відводу (самовідводу) - не встановлено.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що під час розгляду апеляційної скарги йому колегією суддів апеляційного суду відмовлено у перенесенні розгляду справи, чим позбавлено права на професійну правничу допомогу, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 1 статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі подання учасником справи клопотання, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними, проте до клопотання заявником не надано належних доказів, які б підтверджували поважні причини для перенесення розгляду справи зазначені у клопотанні та давали підстави для перенесення розгляду справи, а тому за наявності доказів про належне повідомлення учасників справи апеляційний суд розглянув справу по суті.

При цьому Верховний Суд констатує, що з урахуванням строку розгляду цієї справи судами, а саме із 2012 року, апеляційний суд обґрунтовано вживав заходи для якнайшвидшого розгляду справи, відмовляючи у задоволенні необґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи.

З урахуванням наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містять обґрунтованих посилань на порушення судами норм матеріального чи процесуального права, що у відповідності до статті 389 ЦПК України могло б бути підставою для скасування оскаржуваних рішень судів.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів

Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик