Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №630/83/17

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 630/83/17

провадження № 61-34968св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко Світлана Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 22 червня 2017 року у складі судді Малихіна О. О. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бровченко І. О., Кружиліної О. А., Кіся П. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С. Л., про розірвання договору довічного утримання.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що між нею та ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. За умовами договору довічного утримання ОСОБА_5 зобов'язався довічно утримувати позивача, надаючи необхідне харчування, одяг, забезпечуючи належний догляд і необхідну допомогу. Вартість забезпечення була визначена у розмірі 200,00 грн на місяць.

Після смерті ОСОБА_5 його спадкоємцями є дружина ОСОБА_2 і дочка ОСОБА_3 Відповідачі не мають намірів виконувати обов'язки з утримання та надання необхідної допомоги позивачу, що призвело до того, що ОСОБА_1 вимушена самостійно забезпечувати себе продуктами, ліками, а також займатися прибиранням у будинку, пранням, готуванням їжі. Крім того, між нею та відповідачами відсутні нормальні стосунки через зневажливе ставлення відповідачів до неї. З огляду на те, що відповідачі відмовились від виконання умов договору довічного утримання, ОСОБА_1 просила розірвати договір довічного утримання.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 22 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений 08 вересня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С. Л. 08 вересня 2009 року за реєстровим номером 1856.

Повернуто сторони до попереднього стану, визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Скасовано заборону за реєстраційним номером 9033347 на відчуження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 накладену 08 вересня 2009 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С. Л. на підставі договору довічного утримання від 08 вересня 2009 року за реєстровим номером
1856.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в рівних частках - по 320,00 грн з кожної.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконували у належний спосіб обов'язки, передбачені договором довічного утримання, які вони повинні були виконувати з моменту переходу до них права власності на житловий будинок.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки під час судового розгляду встановлено неналежне виконання відповідачами умов договору довічного утримання.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що відповідачі хоча й прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5, проте свідоцтво про право на спадщину не отримували. Отже, до відповідачів не перейшли обов'язки щодо здійснення утримання (догляду) позивача. Позивач звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, вимог про припинення цього договору вона не заявляла. Судами неправильно застосовано статтю 755 ЦК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Заперечення на касаційну скаргу від учасників не надходило.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що 08 вересня 2009 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С. Л. за реєстровим номером 1856. За цим договором ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 належний їй житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5, як набувач за цим договором, зобов'язувався довічно повністю утримувати ОСОБА_1, надаючи їй необхідне харчування, одяг, забезпечувати належний догляд за нею та необхідну допомогу. Вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторони встановили у розмірі 200,00 грн щомісяця. Особливою умовою цього договору є те, що ОСОБА_1 залишається проживати та користуватися усім відчужуваним житловим будинком.

У зв'язку з посвідченням цього договору, приватним нотаріусом 08 вересня 2009 року накладено заборону відчуження зазначеного вище житлового будинку до припинення дії цього договору, зареєстровану в реєстрі за номером 1857.

Реєстрація права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_5 на підставі договору довічного утримання відбулась 08 вересня 2009 року, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою 08 лютого 2017 року. За цією довідкою записи про ОСОБА_5 як власника житлового будинку та заборону на відчуження житлового будинку (реєстраційний номер обтяження - 9033347) є чинними на момент звернення позивача до суду з цим позовом.

Набувач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

За повідомленням приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Гонтаренко С. Л. від 13 квітня 2017 року, в шестимісячний строк після смерті ОСОБА_5 заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_2 Батьки померлого ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали заяви про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 Інша особа - ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини не подавала. За заявою спадкоємців приватним нотаріусом 15 лютого 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_2. видані свідоцтва про право на спадщину на автомобіль ChevroletLacetti, на інше майно свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 755 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Відповідно до статті 757 ЦК України обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

Статтями 1216, 1218, 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до статей 1261, 1268, 1269 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статей 1261, 1268, 1269 ЦК України, він не заявив про відмову від неї; малолітня, неповнолітня особа вважаються такими, що прийняли спадщину; в іншому випадку спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Аналіз статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно - право розпорядження ним. Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5, до них перейшли обов'язки набувачів за договором довічного утримання.

Ураховуючи, що під час судового розгляду справи встановлено неналежне виконання відповідачами умов договору довічного утримання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано розірвав спірний договір відповідно до статті 755 ЦК України.

Посилання заявника на те, що позивач не зверталась до суду першої інстанції з позовними вимогами про припинення договору довічного утримання висновків судів не спростовує.

З матеріалів справи відомо, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_8 Доказів того, що відповідачі відмовились від прийняття спадщини матеріали справи не містять.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі не виконували у належний спосіб обов'язки, передбачені договором довічного утримання, які вони повинні були виконувати від моменту переходу до них права власності на житловий будинок.

Факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 відповідачами не оскаржується.

Із акта обстеження житлових умов від 05 квітня 2017 року, складеного депутатом Люботинської міської ради Харківської області Ткаченком П. О., акта обстеження матеріально-побутових умов від 01 березня 2017 року та показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 відомо, що ці докази підтверджують спільне проживання позивача і відповідачів в спірному житловому будинку та містять в собі лише визначення загальної характеристики відносин, які склалися між сторонами.

Ці докази не вказують на те, що відповідачі виконували обов'язки з належного догляду та надання необхідної допомоги позивачу, як це передбачено договором довічного утримання.

Інших письмових доказів, які б підтверджували придбання продуктів харчування, ліків, одягу та їх кількості, обсягу і періодичності відповідачами не надані.

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що фактично до моменту звернення ОСОБА_1 до суду достеменно не знала про те, що повинна виконувати певні обов'язки стосовно позивача.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 на власний розсуд розпорядилася правом позивача на користування усім житловим будинком, обмежила її тим, що визначила для неї окрему кімнату, а також вселила до будинку сторонню особу, якій надала для проживання житлову кімнату, попередньо не погодивши це з відчужувачем.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, правильно встановив юридичну природу правовідносин і застосував закон, який їх регулює.

Доводи касаційної скарги, наведені на її обґрунтування, не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного його вирішення.

Твердження заявника, що спадкоємці ОСОБА_5 не отримали свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, у зв'язку з чим відсутні підстави для розірвання спірного договору, є помилковими.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик