ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року

м. Київ

справа № 611/816/17

провадження № 61-77св17

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Андросова О. М., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Шевцової Л. А., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову послався на те, що рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2014 року, задоволено його позов до відповідача про стягнення боргу за договором позики. У ході розгляду справи проведено комісійну судово-технічну експертизу документів, яка встановила, що текст договору позики нанесений на папір раніше, ніж проставлені особисті підписи сторін. Вказаним висновком спростовано доводи ОСОБА_2 про те, що позивач шляхом обману отримав у нього і інших осіб чисті аркуші паперу із особистими підписами, на яких у подальшому виклав текст договору.

Незважаючи на це рішення, 29 липня 2017 року ОСОБА_2 направив звернення Президенту України, у якому виклав наступну інформацію: «в таку ситуацію потрапив не тільки я, а ще 300 осіб Барвінківського району, бо довірились адвокату і колишньому прокурору ОСОБА_1 і підписали чисті аркуші паперу. У всіх розписках люди нібито брали в борг у його дружини, яка ніде не працює і взагалі не має жодного доходу. Орієнтована сума, яку вона дала в борг людям, складає близько 1 500 000 гривень. Це не єдина афера ОСОБА_1 , отримуючи дохід щорічно близько 3 000 000 гривень, при цьому не платить податків взагалі, тобто обманює державу».

Оскільки вказана інформація є неправдивою, порочить його честь і гідність та завдає шкоди діловій репутації, ОСОБА_1 просив визнати поширену ОСОБА_2 у зверненні до Президента України від 29 липня 2017 року інформацію недостовірною і зобов`язати відповідача спростувати цю інформацію у той же спосіб, яким вона поширена.

Також посилався на те, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях через умисне приниження честі та гідності. Таку шкоду оцінює у 57 600 гривень, які просить стягнути з ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що, звертаючись до Президента України із листом від 29 липня 2017 року, ОСОБА_2 реалізував закріплене статтею 40 Конституції України право на звернення і мав на меті захист своїх прав, тому відсутні правові підстави для висновку про умисне поширення відповідачем недостовірної інформації про позивача.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана інформація поширена відповідачем при реалізації свого права на подання звернення і не підлягає спростуванню, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що у ході розгляду судової справи за його позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики достовірно встановлено, що вони підписали договір позики уже після викладення тексту на аркушах, тому відповідач завідомо знав про неправдивість оспорюваної інформації щодо підроблення договору позики і не мав права її поширювати.

Вважає, що, звертаючись до Президента України, ОСОБА_2 мав на меті не захистити свої права та законні інтереси, а умисно опорочити честь і гідність заявника.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

15 грудня 2017 року касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, адресованаВищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 14 квітня 2014 року у справі № 611/1593/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 червня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_1 і стягнено з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у сумі 50 000 гривень.

У ході розгляду справи № 611/1593/13-ц проведено комісійну судово-технічну експертизу документів, якою встановлено, що на аркуш паперу спочатку нанесено текст договору, а потім проставлені підписи сторін.

29 липня 2017 року ОСОБА_2 подав звернення Президенту України, у якому виклав, зокрема, наступну інформацію: «в таку ситуацію потрапив не тільки я, а ще 300 осіб Барвінківського району, бо довірились адвокату і колишньому прокурору ОСОБА_1 і підписали чисті аркуші паперу. У всіх розписках люди нібито брали в борг у його дружини, яка ніде не працює і взагалі не має жодного доходу. Орієнтована сума, яку вона дала в борг людям, складає близько 1 500 000 гривень. Це не єдина афера ОСОБА_1 , отримуючи дохід щорічно близько 3 000 000 гривень, при цьому не платить податків взагалі, тобто обманює державу».

Оцінивши вказане звернення, суди встановили, що ОСОБА_2 просив сприяти проведенню об`єктивного розслідування у його справі і забезпечити здійснення справедливості. Відповідач повідомив, що у 2011 році звернувся за юридичною допомогою до адвоката ОСОБА_1, після чого розрахувався з ним за його послуги. При підготовці справи ОСОБА_1 надавав йому підписати чисті аркуші паперу, які він підписав, так як довіряв своєму адвокату. Через тривалий час ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 50 000 гривень, які ОСОБА_2 нібито брав у борг у дружини ОСОБА_1 і суд задовольнив цей позов. ОСОБА_2 зазначає, що звернувся із заявою щодо підробки документів до правоохоронних органів, проте через тиждень йому повідомлено про відсутність у події ознак шахрайства.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (стаття 32 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Одночасно стаття 40 Конституції України встановлює, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Конституційний Суд України у рішенні від 10 квітня 2003 року у справі № 1-9/2003 роз`яснив, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

Європейський суд з прав людини у справі «Сірик проти України» вказав, що згідно з зазначеним рішенням Конституційного Суду України звернення до правоохоронного органу щодо порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд України дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, особи, які реалізують право на звернення, можуть обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до Цивільного кодексу України 2003 року.

Враховуючи мотиви, з яких виходив Конституційний Суд України, та обґрунтування рішення від 10 квітня 2003 року, касаційний суд приходить до висновку, що вказаний принцип підлягає застосуванню не лише щодо листів, заяв чи скарг до правоохоронного органу, а і до аналогічних звернень до інших органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, які уповноважені розглянути відповідне звернення і надати відповідь.

Таким чином, у разі звернення особи до органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права на звернення, а не поширення недостовірної інформації.

Встановивши, що оспорювана інформація викладена ОСОБА_2 у зверненні до Президента України щодо сприяння проведенню об`єктивного розслідування у кримінальному провадженні за його заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_1 , суди першої і апеляційної інстанції правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 40 Конституції України і статті 227 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач реалізував гарантоване законодавством право на звернення, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що у ході розгляду судової справи № 611/1593/13-цдостовірно встановлено підписання ОСОБА_3 (дружина заявника) і ОСОБА_2 договору позики уже після викладення його тексту, тому відповідач завідомо знав про неправдивість оспорюваної інформації і не мав права її розповсюджувати.

Встановлення зазначених обставин у ході розгляду судової справи не позбавляють ОСОБА_2 гарантованого Конституцією України права на звернення до органів державної влади або органів місцевого самоврядування за захистом своїх прав та законних інтересів.

Реалізуючи таке право, відповідач відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має право вільно викладати обґрунтування свого звернення. Існування висновку комісійної судово-технічної експертизи документів, з яким ОСОБА_2 не погоджується, не обмежує його у можливості заперечувати підписання договору позики при поданні заяв і звернень до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб.

Твердження заявника про те, що, звертаючись до Президента України, ОСОБА_2 мав на меті не захистити свої права та законні інтереси, а умисно опорочити честь і гідність заявника, касаційний суд вважає безпідставними.

Оцінивши вказане звернення, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач просив Президента України сприяти проведенню об`єктивного розслідування у його справі і забезпечити здійснення справедливості, що свідчить про направлення ОСОБА_2 цього звернення з метою захисту своїх прав та інтересів.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов