Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 760/4105/14-ц

провадження № 61-3976св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра"

в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В.,

Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law53~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law54~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law55~.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2014 року (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" (далі -

ВАТ КБ "Надра "), правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 212 500
грн на придбання автомобіля зі сплатою 20,8 % річних та кінцевим терміном повернення до 05 вересня 2015 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, ОСОБА_1 на підставі договору передав у заставу автомобіль Mitsubishi Pagero, який, з метою виконання умов кредитного договору, застраховано у страховій компанії.

Крім того, пунктом 3.2 кредитного договору передбачено, що

ОСОБА_2 зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

ПАТ "КБ "Надра", ОСОБА_1 і ОСОБА_2 18 серпня 2010 року уклали додаткову угоду до кредитного договору, якою погодили, зокрема умови відстрочення сплати частини необхідного платежу за кредитом.

Між сторонами 04 квітня 2011 року укладено додаткову угоду, якою погоджено зміни до кредитного договору, зокрема щодо відстрочення сплати тіла кредиту за умови виконання позичальником цієї угоди, а саме: протягом 15 місяців з квітня 2011 року по червень 2012 року надається відстрочення по сплаті кредиту, при цьому сума необхідного платежу встановлюється кредитором та сплачується позичальником згідно

з графіком, погодженим сторонами.

ПАТ "КБ "Надра" 20 грудня 2010 року повідомило ОСОБА_1, що банк як вигодонабувач за кредитним договором від 05 вересня 2008 року та договором страхування, у зв'язку з настанням страхового випадку

з предметом застави отримав страхове відшкодування у розмірі

4 669,54 грн і 26 жовтня 2009 року направив ці кошти на погашення кредитної заборгованості. Сума страхового відшкодування у повному обсязі була зарахована банком на погашення кредиту. Крім того, банк повідомив відповідача, що суму неутримуваного податку буде перераховано банком

у Державний бюджет України, тому з метою уникнення збільшення кредитної заборгованості позичальнику роз'яснено право сплатити

700,43 грн на відповідний банківський рахунок ПАТ "КБ "Надра".

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 16 червня 2015 року становить 515 396,98 грн та складається з непогашеного кредиту - 199 157,30 грн, процентів - 173 147,28 грн, пені - 109 111,41 грн та штрафу за порушення умов додаткової угоди - 33 980 грн.

На підставі викладеного ПАТ "КБ "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.

О., з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 515 396,98 грн.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва

від 13 березня 2014 року (в складі судді Оксюти Т. Г. ) позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2008 року в розмірі 501 888,97 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ "КБ "Надра" суму сплаченого судового збору в розмірі 3 654 грн.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі порушили умови договору від 05 вересня 2008 року, тому з них як солідарних боржників необхідно стягнути на користь позивача заборгованість у розмірі 501 888,97 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2014 року (в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Гаращенка Д. Р. ) рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2014 року

в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" суми сплаченого судового збору в розмірі

3 654 грн змінено, викладено абзац третій резолютивної частини рішення місцевого суду в наступній редакції.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" судовий збір у розмірі по 1 827 грн з кожного.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, вирішивши правильно по суті спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат, стягнувши понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 654 грн солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте ЦПК України не передбачає солідарного стягнення судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 28 січня 2015 року (в складі колегії суддів:

Касьяна О. П., Амеліна В. І., Гончара В. П., Остапчука Д. О., Савченко В. О.) заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня

2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що суди не перевірили, чи настав строк виконання основного зобов'язання у порядку, передбаченому договором, та чи виник у зв'язку з цим у поручителя обов'язок з повернення основної суми кредиту. Суди не звернули уваги на те, що у розрахунку кредитної заборгованості, доданому до позовної заяви, не зазначено дати нарахування штрафу, від якої суми та в якому процентному співвідношенні був нарахований штраф. Крім того, суди не звернули уваги і на те, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. Суди не перевірили належним чином правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості, пені, штрафу та комісії.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28 грудня

2015 року (в складі судді Козленко Г. О.) позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за договором від 06 вересня 2008 року у розмірі 377 304,58 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" судовий збір по 1 827
грн з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів, у розмірі 377 304,58 грн, що складається із заборгованості за кредитом - 199 157,30 грн, процентів - 173 147,28 грн та пені - 5 000 грн. Відмовляючи в частині вимог щодо стягнення штрафу, суд зазначав, що пеня та штраф є одним і тим самим видом юридичної відповідальності, а тому вони не можуть бути застосовані одночасно. Місцевий суд виходив з того, що пеня є значно вищою, ніж тіло кредиту, тому застосував частину 3 статті 551 ЦК України та зменшив розмір цієї неустойки до 5 000 грн.

ПАТ "КБ "Надра" подало апеляційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року, яку ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 березня 2016 року залишено без руху

з тих підстав, що на платіжному дорученні про сплату судового збору за подання апеляційної скарги відсутні відомості про зарахування судового збору до Державного бюджету України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2016 року (в складі судді Махлай Л. Д. ) апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Надра" повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ПАТ "КБ "Надра" вимоги ухвали суду про залишення його апеляційної скарги без руху не виконав та не надав суду платіжне доручення з відміткою про зарахування судового збору до Державного бюджету України.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року (в складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф. ) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року скасовано в частині задоволення вимог до ОСОБА_2 і стягнення з неї судового збору та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що кредит надано на придбання автомобіля, який було застраховано та передано в заставу банку. Із забезпеченим транспортним засобом стався страховий випадок та банк як вигодонабувач отримав страхове відшкодування у розмірі 4 666,54 грн, що зараховано на погашення заборгованості за процентами за користування кредитом. Також банк перерахував 15 % від цієї суми до Державного бюджету України, а саме: 700,43 грн та повідомив позичальника про необхідність сплатити цю суму на користь банку, інакше вона буде зарахована до тіла кредиту. Позичальник не повернув банку суму податку у розмірі 700,43 грн, тому його було зараховано до тіла кредиту,

з подальшим нарахуванням процентів на цю суму. Оскільки відбулось збільшення суми кредиту, а додаткова угода між сторонами не укладалась

і поручитель про таке збільшення обсягу відповідальності не була повідомлена, то суд дійшов висновку про припинення поруки та відсутність підстав для стягнення кредитної заборгованості з поручителя.

Постановою Верховного Суду від 23 січня 2018 року (в складі колегії суддів:

Луспеника Д. Д., Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

Черняк Ю. В. ) ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2016 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги ПАТ "КБ "Надра". Рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що обов'язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, а неподання стороною вказаних апеляційним судом виписок не може бути підставою для повернення апеляційної скарги як такої, що не відповідає встановленим вимогам. Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали про повернення апеляційної скарги ПАТ "КБ "Надра", яка перешкоджає подальшому провадженню у справ, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

Між сторонами існують договірні правовідносини, тому всі істотні умови кредитування мають погоджуватись у відповідній правовій формі. Між кредитором і позичальником не було укладено додаткових угод щодо збільшення тіла кредиту на суму сплаченого банком податку. Прийнявши до уваги пояснення сторін, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що фактично відбулись зміни кредитного договору, які призвели до збільшення відповідальності поручителя без його згоди.

Суд апеляційної інстанції передчасно визнав поруку припиненою та відмовив у позові

в частині вимог до поручителя. Зарахування в односторонньому порядку до суми кредиту податку, сплаченого банком, та у подальшому нарахування на нього процентів, суперечить умовам кредитного договору і вимогам чинного законодавства України, а також не є збільшенням відповідальності поручителя.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року апеляційні скарги ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь

ПАТ "КБ "Надра" суму заборгованості: за кредитом - 198 456,87 грн; за процентами - 285 341,27 грн; пеню - 80 937,91 грн, а всього -

564 736,05 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра" судовий збір

у розмірі 3 836,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" судовий збір

у розмірі 3 836,70 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між кредитором та позичальником не було укладено додаткових угод щодо збільшення тіла кредиту на суму сплаченого банком податку, а зарахування

в односторонньому порядку до суми кредиту податку, сплаченого банком, та у подальшому нарахування на нього процентів суперечить умовам кредитного договору та вимогам чинного законодавства України, проте

не є збільшенням відповідальності поручителя.

Cума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем становить

198 456,87 грн (199 157,30-700,43). Саме з цієї суми має здійснюватись

і нарахування процентів. Згідно з наданим розрахунком заборгованості спірний період становить з 21 липня 2009 року по 15 червня 2015 року. За умовами договору сума процентів за користування кредитними коштами, виходячи із залишку заборгованості становить 285 341,27 грн. З указаної суми підлягає відрахуванню сума сплачених у цей період позичальником процентів у розмірі 112 817,98 грн.

Позивач здійснив розрахунок пені у межах річного строку позовної давності з 16 червня 2014 року по 15 червня 2015 року, що є його правом. Разом

з тим пеня нарахована без здійснення відрахування безпідставно включеної до кредиту суми сплаченого податку в розмірі 700,43 грн. Пеня за прострочення сплати тіла кредиту та процентів становить загальну суму 80 937,91 грн. Вказана сума пені, як і сума заявлена позивачем, не є такою, що перевищує розмір основної заборгованості, отже відсутні підстави для її зменшення відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України.

Умовами договору передбачено сплату штраф, проте таким чином виникає подвійна відповідальність за невиконання того самого зобов'язання, що суперечить конституційним положенням.

Вирішуючи питання про солідарний обов'язок відповідачів колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що ОСОБА_2 за умовами укладеного між сторонами договору від 05 вересня 2008 року взяла на себе зобов'язання відповідати як поручитель за зобов'язаннями ОСОБА_1 у повному обсязі. Під час розгляду справи представник поручителя вказував на припинення поруки внаслідок збільшення відповідальності, проте вказані обставини не знайшли свого підтвердження. Безпідставне включення банком до кредиту суми сплаченого податку не є збільшення відповідальності поручителя та ця сума виключена апеляційним судом

з основного зобов'язання. Порука не припинилася внаслідок спливу строку її дії, оскільки строк основного зобов'язання визначений датою -

05 вересня 2015 року, а позов був пред'явлений до суду 24 лютого

2014 року. Відсутність досудової вимоги не позбавляє права кредитора заявити вимогу про дострокове повернення кредитної заборгованості у суді. Таким чином, відсутні підстави для припинення поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Боржник та кредитор до суду з касаційними скаргами не зверталися.

Враховуючи, що боржник постанову апеляційного суду в частині вирішення до нього вимог банку не оскаржив, а поручитель не просила в касаційній скарзі скасувати вказане судове рішення в частині відмови у стягненні з неї штрафу, то відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України зазначена постанова судом касаційної інстанції в цих частинах не переглядається.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та стягнув заборгованість у більшому розмірі

(564 736,05 грн), ніж заявлено позивачем (515 396,98 грн). Крім того, визначавши загальний розмір процентів за спірний період, які підлягали сплаті, у розмірі 285 341,27 грн, суд апеляційної інстанції не відрахував від вказаної суми 112
817,98 грн (сплачені позичальником проценти у цей період), хоча зазначив про таку сплату в оскаржуваній постанові.

Разом з тим, сторони кредитного договору погодили сплату позичальником кредиту щомісячними платежами, проте апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин частину 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до щомісячних платежів, та дійшов помилкового висновку про дійсність поруки, оскільки строк основного зобов'язання визначений датою -

05 вересня 2015 року. Отже, позивач пропустив шестимісячний строк для звернення до суду з вимогою до поручителя щодо кожного чергового платежу.

У цій справі були всі підстави для зменшення суми пені, проте апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин частину 3 статті 551 ЦК України. Також апеляційний суд не правильно вирішив питання про розподіл судових витрат.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

08 квітня 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 вересня 2008 року між ВАТ КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 212 500 грн на придбання автомобіля зі сплатою 20,8 % річних та кінцевим терміном повернення до 05 вересня 2015 року.

Вказаним договором від 05 вересня 2008 року, який також підписаний ОСОБА_2, передбачено, що остання є поручителем, вона взяла на себе зобов'язання відповідати з позичальником перед банком як солідарні боржники.

За умовами цього договору від 05 вересня 2008 року, з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, ОСОБА_1 передав у заставу автомобіль Mitsubishi Pagero, який відповідності до умов договору застраховано у страховій компанії, акредитованій банком.

У подальшому на підставі додаткових угод від 18 серпня 2010 року,

від 04 квітня 2011 року до кредитного договору від 05 вересня

2008 рокувносились зміни, які стосувались відстрочення сплати чергових платежів та визначення суми щомісячного платежу.

У 2009 році із забезпеченим транспортним засобом стався страховий випадок та банк як вигодонабувач 26 жовтня 2009 року отримав страхове відшкодування у розмірі 4 666,54 грн, яке було зараховано на погашення кредитної заборгованості за процентами за користування кредитом.

ПАТ "КБ "Надра", виконуючи функції податкового агента, перерахував 15 % від цієї суми - 700,43 грн до Державного бюджету України. У подальшому,

а саме 23 лютого 2011 року ця сума була включена банком до суми кредиту ОСОБА_1.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість позичальника перед кредитором станом на 16 червня 2015 року становить 515 396,98 грн та складається з непогашеного кредиту - 199 157,30 грн, процентів - 173 147,28 грн, пені - 109
111,41 грн, штрафу за порушення умов додаткової угоди - 33 980 грн.

Апеляційний суд встановив, що сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за тілом кредиту становить 198 456,87 грн. Сума процентів, які позичальник повинен був сплатити у спірний період з 21 липня 2009 року по 15 червня 2015 року, становить 285 341,27 грн. Разом з тим у цей період позичальником сплачено 112
817,98 грн проценти. Пеня на тіло кредиту

і проценти становлять 80 937,91 грн.

Постановою Національного банку України від 04 червня 2015 року № 356 відкликано банківську ліцензію у ПАТ "КБ "Надра".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 05 червня 2015 року № 113 призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкову І. О.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності ~law56~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та пені з поручителя не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань.

Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено

у частині 2 статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частині 2 статті 1050 ЦК України.

Справа переглядається у межах доводів касаційної скарги - в частині задоволених позовних вимог про стягнення боргу за кредитним договором з поручителя як солідарного боржника.

Встановлено, що кредитор після звернення до суду з позовом уточнив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість за кредитним договором станом на 16 червня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань за основним договором або до припинення всіх зобов'язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис статті 251 ЦК України (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18)

Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові.

Умовами кредитного договору передбачений кінцевий термін повернення кредиту - 05 вересня 2015 року, до суду з цим позовом банк звернувся

24 лютого 2014 року.

За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про припинення поруки щодо усіх чергових платежів на час звернення до суду

з позовом є безпідставними.

Відповідно до пунктів 2.2.1 та 2.2.3 кредитного договору від 05 вересня 2008 року ОСОБА_1 зобов'язався повертати кредитну заборгованість щомісячними платежами у розмірі 4 911,11 грн до 18 числа поточного місяця.

З дати підписання додаткової угоди від 18 серпня 2010 року № 1 до кредитного договору від 05 вересня 2008 року позичальнику встановлено щомісячну суму мінімально необхідного платежу відповідного до графіку. Вказаним графіком повернення кредиту та сплати процентів передбачено сплату чергових платежів у відповідному розмірі (том 2 а. с. 6).

Додатковою угодою від 04 квітня 2011 року № 2 до кредитного договору

від 05 вересня 2008 року встановлено новий графік повернення кредиту та сплати процентів, яким також передбачено сплату чергових платежів

у відповідному розмірі (том 1 а. с. 246).

Отже, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов'язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа.

Тому за змістом частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців

з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов'язання.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

З аналізу частини 4 статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18).

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості

з боржника та поручителя солідарно, суд повинен у повному об'ємі дослідити усі обставини справи, зокрема і щодо обставин припинення поруки з урахуванням вимог статей 526, 599 ЦК України.

Суд першої інстанції не виконав обов'язків, передбачених процесуальним законом, та не встановив усіх обставин справи, які необхідні для вирішення спору про стягнення кредитної заборгованості.

Апеляційний суд не звернув уваги, що під час перевірки справи він керується усіма нормами ЦПК України, які визначені для розгляду справи

в суді першої інстанції, з урахуванням вимог глави 1 розділу V ЦПК України, та не перевірив належним чином застосування до спірних правовідносин норми частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка підлягає застосуванню у цій справі, обмежившись лише висновком, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором та відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі.

Крім того, в апеляційній скарзі поручитель вказувала на необхідність застосування до щомісячних платежів норми частини четвертої

статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проте апеляційний суд цей довід не перевірив та не спростував його в оскаржуваній постанові.

Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема наданого банком розрахунку, вбачається, що позичальник з квітня 2009 року допускав прострочення сплати тіла кредиту та процентів, а останній платіж здійснив 17 жовтня 2012 року (том 2 а. с. 23), що відповідно до вимог частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є підставою для припинення поруки щодо відповідних чергових платежів з урахуванням факту звернення до суду з цим позовом у лютому 2014 року.

При цьому, аналіз укладених між сторонами правочинів свідчить, що сторони не встановили строк поруки, тому у цій справі застосовується визначений частиною 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шестимісячний строк, після закінчення якого порука припиняється.

Отже, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів, у зв'язку з чим не з'ясував, чи припинилась порука ОСОБА_2 за окремими платежами та зробив передчасний висновок про стягнення солідарно заборгованості з боржника та поручителя повністю.

Закінчення передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строку

є підставою для припинення поруки щодо прострочених чергових платежів, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя у цій частині.

Згідно з графіком повернення кредиту та сплати процентів за шість місяців до дня звернення до суду з цим позовом позичальник зобов'язаний був сплати 28 672,26
грн за тілом кредиту та 13 907,10 грн процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

За умови пред'явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором згідно

з частиною 2 статті 1050 ЦК України, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з порушенням боржником строків повернення кредиту (несплатою чергових платежів) та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор використав передбачене частиною другою

статті 1050 ЦК України право, звернувшись у лютому 2014 року до суду

з вказаним позовом про дострокове солідарне стягнення усієї суми заборгованості, включаючи кредит, проценти за користування кредитними коштами та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами.

У разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження

14-108цс19).

Таким чином, відсутні підстави для стягнення з поручителя як солідарного боржника процентів за кредитом після зміни строку виконання основного зобов'язання.

Разом з тим, згідно з графіком платежів позичальник зобов'язаний був сплатити позивачу у межах строку кредитування (до 05 вересня 2015 року) після звернення до суду з цим позовом (24 лютого 2014 року) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 113 962,80 грн.

Таким чином загальна заборгованість за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з поручителя, становить 142 635,06 грн (28 672,26 + 113 962,80),

а за процентами - 13 907,10 грн.

Частинами 1 , 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки

є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Також поряд із порукою, за своєю правовою природою акцесорним характером володіє і неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією,

у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені

у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Умовами пункту 5.1 кредитного договору визначено, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, заявив вимоги про стягнення пені за період з 16 червня 2014 року по 15 червня 2015 року. Нарахування пені здійснюється в межах заявлених позовних вимог та умов кредитного договору наступним чином, сума боргу множиться на розмір подвійної облікової ставку Національного банку України, ділиться на 365 днів, які становлять рік у спірний період, та множиться на кількість днів прострочення.

Відповідно, пеня розрахована за вказаною формулою за кожен місяць

у межах заявлених позовних вимог на тіло кредиту та на проценти, отже становить в цілому 37 100,71 грн.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов'язком суду, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховним Судом не встановлено обставин для застосування вказаної вище норми матеріального права (частини 3 статті 551 ЦК України). Крім того, касаційний суд, провівши розрахунок по фактичній заборгованості, яка підлягає до стягнення з поручителя, змінив розмір пені, зменшивши її розмір до 37 100,71
грн.

У цій справі, яка неодноразово розглядалася судами першої, апеляційної

та касаційної інстанцій, обставини встановлено правильно, проте

не вірно застосовано норми матеріального права в частині визначення розміру заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню з поручителя, тому Верховний Суд провів власний розрахунок відповідно до наданого сторонами розрахунку заборгованості, графіка повернення кредиту та інших доказів, яким надана належна правова оцінка.

Отже, з поручителя як солідарного боржника відповідно до вимог частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором станом на 16 червня 2015 року у розмірі 193 642,87 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 142 635,06 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами - 13 907,10 грн, пені - 37 100,71
грн.

При цьому Верховний Суд вважає зазначити, що за результатом касаційного перегляду справу вирішено у межах заявлених у суді першої інстанції вимог банку до поручителя та у межах доводів касаційної скарги, що узгоджується з вимогами процесуального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального

права, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних

вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним

договором підлягає зміні шляхом зменшення суми тіла кредиту

зі 198 456,87 грн до 142 635,06 грн, процентів за користування кредитними коштами з 285 341,27 грн до 13 907,10 грн, пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з 80 937,91 грн до 37 100,71 грн, а загальної суми заборгованості з 564 736,05 грн до 193 642,87 грн.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції змінено оскаржувану

постанову апеляційного суду, то з ОСОБА_2 на користь

ПАТ "КБ "Надра" необхідно стягнути 5 048,20 грн судового збору за

подання до суду позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг

(1 372,87 + 1 510,15 + 2 165,18), а з ПАТ "КБ "Надра" на користь

ОСОБА_2 необхідно стягнути 9 425,31 грн судового збору за подання до суду апеляційних та касаційних скарг (3 583,33 + 5 841,98).

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, за результатом касаційного перегляду з ПАТ "КБ "Надра" на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 4 377,11 грн судових витрат.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2019 року змінити в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційного банку "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, пенею та розподілу судових витрат.

Зменшити стягнуту з ОСОБА_2 як солідарного боржника ОСОБА_1 на корить Публічного акціонерного товариства "Комерційного банку "Надра" заборгованість за тілом кредиту зі 198 456 (сто дев'яносто восьми тисяч чотириста п'ятдесяти шести)
гривень 87 копійок до 142 635 (сто сорока двох тисяч шістсот тридцяти п'яти)
гривень 06 копійок, за процентами з 285 341 (двохсот вісімдесяти п'яти тисяч триста сорока однієї) гривні 27 копійок

до 13 907 (тринадцяти тисяч дев'ятисот семи) гривень 10 копійок, пеню

з 80 937 (вісімдесяти тисяч дев'ятисот тридцяти семи) гривень 91 копійки до 37
100 (тридцяти семи тисяч ста) гривень 71 копійки, загальну суму заборгованості за кредитним договором з 564 736 (п'ятисот шістдесяти чотирьох тисяч сімсот тридцяти шести) гривень 05 копійок до 193 642 (ста дев'яноста трьох тисяч шістсот сорока двох) гривень 87 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційного банку "Надра" на користь ОСОБА_2 4 377 (чотири тисячі триста сімдесят сім) гривень 11 копійок судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук