Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 641/1208/19

провадження № 61-18225св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачка - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив стягнути інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1 199 490,23 грн.

На обґрунтування позову посилався на таке. 07 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір, відповідно до умов якого він надав відповідачці позику у розмірі 399 000 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на день укладання договору становило 50 000 дол. США. ОСОБА_2 зобов'язалася повернути суму грошей до 07 грудня 2013 року у національній грошовій одиниці України, еквівалент якої за офіційним курсом НБУ на день платежу становить 50 000 дол. США.

19 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір, відповідно до умов якого він надав відповідачці позику у розмірі 399 000 грн, що за курсом НБУ станом на день укладання договору становило 50 000 дол. США. ОСОБА_2 зобов'язалася повернути суму грошей до 19 грудня 2013 року у національній грошовій одиниці України, еквівалент якої за офіційним курсом НБУ на день платежу становить 50 000 дол. США.

Також 19 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір, відповідно до якого він надав відповідачці позику у розмірі 199 500 грн, що за курсом НБУ станом на день укладання договору становило 25 000 дол. США. ОСОБА_2 зобов'язалася повернути суму грошей до 19 грудня 2013 року у національній грошовій одиниці України, еквівалент якої за офіційним курсом НБУ на день платежу становить 25 000 дол. США.

ОСОБА_2 умови договорів своєчасно та добровільно не виконала. Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 січня 2017 року у справі № 641/9781/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у загальному розмірі 3 237 342,75 грн, що в еквіваленті становить 125 000 дол. США. 28 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного рішення. 27 грудня 2018 року ОСОБА_2 виконала грошове зобов'язання, покладене на неї за рішенням суду.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідачки три відсотки річних за прострочення виконання договірного зобов'язання за період з грудня 2013 року до січня 2017 року у розмірі 11 628,10 дол. США, три відсотки річних за невиконання деліктного зобов'язання за період з 19 січня 2017 року до 27 грудня 2018 року - 179 254,33 грн та інфляційні втрати за невиконання деліктного зобов'язання за період з 19 січня 2017 року до 27 грудня 2018 року - 704 262,63
грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за прострочення зобов'язань за договорами позики від 07 грудня 2012 року та від 19 грудня 2012 року за період з 20 лютого 2016 року до 18 січня 2017 року у розмірі 3 421,23 дол. США, а також три відсотки річних та інфляційні втрати за прострочення виконання зобов'язання за період з 19 січня 2017 року до 27 грудня 2018 року у розмірі 883 516,96 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Водночас суд першої інстанції, з урахуванням заяви відповідачки, застосував до позовних вимог наслідки спливу позовної давності в частині вимог про стягнення трьох відсотків річних за невиконання договірного зобов'язання.

Не погоджуючись із рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 травня 2019 року в частині стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання за період з 19 січня 2017 року до 27 грудня 2018 року у розмірі 704

262,64 грн, ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в зазначеній частині.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29 травня 2019 року змінено.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1: три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язань за договорами позики від 07 грудня 2012 року та від 19 грудня 2012 року за період з 20 лютого 2016 року до 18 січня 2017 року у розмірі 3 421,23 дол. США; три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язань за договорами позики від 07 грудня 2012 року та від 19 грудня 2012 року за період з 19 січня 2017 року до 27 грудня 2018 року у розмірі 179 254,33 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що укладаючи договори позики, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передбачали однією із умов договорів їх виконання у визначений строк шляхом повернення суми з її визначенням в еквіваленті до долара США, чим вже убезпечили позичальника від негативних наслідків знецінення національної валюти України - гривні. Тому у ОСОБА_1 відсутнє передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України та Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - ~law27~) право на стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат у зв'язку із затримкою виконання зобов'язання за договорами позики від 07 грудня 2012 року та від 19 грудня 2012 року. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції шляхом викладення резолютивної частини рішення із зазначенням всіх складових заборгованості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач пред'являв вимоги про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, а не про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань. Апеляційний суд помилково зазначив, що сторони, укладаючи договори позики, визначили суму боргу з прив'язкою до еквівалентної суми у доларах США, чим вже убезпечили позичальника від негативних наслідків знецінення національної валюти, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості ухвалене та виконане у національній валюті України - гривні, тому наявні підстави для стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України. Апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови у стягненні інфляційних втрат за невиконання рішення суду за період з 19 січня 2017 року до 27 грудня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law29~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law30~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law31~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law32~.

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law33~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 січня 2017 року у справі № 641/9781/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики від 19 грудня 2012 року, від 07 грудня 2012 року та від 19 грудня 2012 року у загальному розмірі 3 237 342,75 грн, що в еквіваленті становить 125 000 дол. США, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

04 грудня 2017 року на виконання зазначеного судового рішення виданий виконавчий лист, який пред'явлений до примусового виконання.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. від 28 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження за № 57319171.

Сторонами у справі не оспорюється, що 27 грудня 2018 року ОСОБА_2 виконала грошове зобов'язання, покладене на неї судовим рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених частиною 2 статті 509 ЦК України.

Відповідно до частини 2 , 5 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й рішення суду у встановлених актами цивільного законодавства випадках.

Таким чином, на підставі рішення суду можуть виникати зобов'язання, які залежно від змісту можуть бути грошовими або негрошовими.

За змістом статей 524, 533, 534, 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні, так і недоговірні зобов'язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Відповідно до змісту зазначеної статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду: від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц (провадження № 61-26819св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/13352/15 (провадження № 61-15797св18).

Отже, закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

З огляду на те, що відповідачка порушила вказане грошове зобов'язання, позивач просив застосувати наслідки такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті України - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 січня 2017 року з відповідачки на користь позивача стягнуто заборгованість у сумі 3 237
342,75 грн, що в еквіваленті становить 125 000 дол. США.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у стягненні інфляційних нарахувань з урахуванням їх правової природи є правильними, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування судом еквівалента іноземної валюти та перерахунку заборгованої суми з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заявник безпідставно не врахував, що рішення суду, яким на його користь стягнуто суму позики, підлягало виконанню з урахуванням суми боргу у гривнях, з визначенням еквівалента в іноземній валюті на час здійснення платежу.

Отже, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають та зводяться до власного тлумачення норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення інфляційних втрат залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко