Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №754/7526/21
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №754/7526/21
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №754/7526/21

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 754/7526/21

провадження № 61-12591св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду

від 03 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В.,

Мережко М. В., Савченка С. І., у справі за позовом Органу опіки

та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до суду з позовом в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову зазначено, що з 21 березня 2019 року на обліку Деснянського районного у місті Києві центру соціальних служб перебувала сім`я ОСОБА_3 у зв`язку із неналежним виконанням нею батьківських обов`язків по відношенню до дітей: ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які були знайдені на вулиці без нагляду дорослих. За час роботи із сім`єю відповідач відмовлялася співпрацювати, заперечувала наявність проблем, під час відвідувань її сім`ї спеціалістами не відчиняла двері та не виходила на зв`язок. Батько дітей ОСОБА_4 помер

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

29 вересня 2020 року до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло повідомлення школи І-III ступенів № 300 Деснянського району міста Києва про те, що малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

не відвідує навчальний заклад. За інформацією школи до них із заявою звернулася мати ОСОБА_3 , в якій зазначила, що вона спільно з дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходять лікувальну комісію. Але адміністрація освітнього закладу занепокоєна щодо правдивості факту проходження лікувальної комісії, оскільки ОСОБА_1 з молодшим братом ОСОБА_2 пішли з дому та розшукувалися поліцією.

Спеціалістами Служби та залученими спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) неодноразово було проведено інспектування родини відповідача

за адресою: АДРЕСА_1 , проте жодного разу родини вдома не було. Телефонний номер матері ОСОБА_3 , який був наданий адміністрацією навчального закладу, постійно вимкнутий і на запрошення до Служби у справах дітей та сім`ї відповідач не з`являлася.

12 жовтня 2020 року Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було надіслано лист до сектору ювенальної превенції Деснянського управління поліції ГУ НП України у місті Києві щодо притягнення матері дитини до адміністративної та/або кримінальної відповідальності, відділу охорони здоров`я про надання інформації про стан здоров`я малолітніх дітей та до Деснянського районного у місті Києві центру соціальних Служб щодо проведення роботи в межах їх компетенції.

14 грудня 2020 року до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з`явилася мати малолітньої та надала письмові пояснення, що її донька ОСОБА_1 відповідно до заяви була переведена на сімейну форму навчання. Мати вказала, що з класним керівником регулярно підтримує зв`язок.

З матір`ю дівчинки спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї було проведено профілактично-роз`яснювальну бесіду щодо належного виконання батьківських обов`язків по відношенню до дитини. Під час бесіди матір була попереджена про відповідальність батьків за утримання, виховання та навчання дітей та попереджена про адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

23 лютого 2021 року під час повторного відвідування родини залученими спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було виявлено на обличчі дитини

(під очима) синці та в телефонному режимі було повідомлено Службу у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про факт виявлення ймовірного жорстокого поводження матір`ю з дитиною. З метою визначення ймовірних ризиків для життя і здоров`я дітей при проведенні оцінки рівня їх безпеки, спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації спільно з представниками сектору ювенальної превенції Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві було прийнято рішення про вилучення дітей ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з жорстоким поводженням, а також загрозою життю та здоров`ю дітей. Згідно з актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку сектором ювенальної превенції Деснянського управління поліції діти були доставлені до КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня

№ 2» для проходження медичного обстеження.

У зв`язку з зазначеним, із 24 лютого 2021 року на облік Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації поставлено малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які постраждали від жорстокого поводження матері ОСОБА_3 .

Згідно з отриманою довідкою КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» від 17 березня 2021 року № 061/121-317/01 на тілі ОСОБА_1 виявлені параорбітальні гематоми з обох сторін, множинні гематоми, садна. Перелом внутрішньої кісточки лівої гомілки без зміщення. Додатковим листом зазначається, що мати дітей ОСОБА_3 заважала лікувальному процесу шляхом налаштування дітей на відмову від лікування по телефону, а також приносила харчі, які не відповідали якості із сумнівними термінами придатності.

24 лютого 2021 року було проведено судово-медичну експертизу,

а у провадженні відділу дізнання Деснянського управління поліції ГУ НП

у місті Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 лютого 2021 року на ОСОБА_3 за ознаками кримінального проступку у кримінальному провадженні № 12021105030000489, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.

Відповідно до листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги

№ 4» Деснянського району міста Києва від 20 квітня 2021 року № 536 відповідач жодного разу не зверталася за наданням медичної допомоги

її дітям: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На ініціативні дії лікаря загальної практики сімейної медицини, з яким укладено декларацію щодо відвідування та огляду дітей, ОСОБА_3 завжди реагувала жорстко з образливими словами та не надавала можливості приблизитись до її дітей. Такі дії свідчать про психічну неврівноваженість та асоціальну поведінку відповідача.

З 18 березня 2021 року за клопотанням Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та направленням Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17 березня 2021 року № 20-В/З малолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було тимчасово влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було надано вичерпну консультацію ОСОБА_3 щодо підстав та порядку повернення дітей до родини. Дозвіл на відвідування дітей не надавався, оскільки діти потребують соціально-психологічної реабілітації. До проходження курсу реабілітації спілкування з матір`ю ОСОБА_3 є недоцільним та таким, що негативно впливає на дітей.

23 квітня 2021 року дітей було переведено до Центру захисту дітей «Наші діти» Німецько-Польсько-Українського товариства за адресою: пр. Павла Тичини, 28-Б, м. Київ.

Управлінням соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 березня 2021 року було прийнято рішення про надання соціальних послуг на підставі особистої заяви ОСОБА_3 та висновку оцінки потреб сім`ї, проведеної спеціалістами центру. Причиною звернення стало відібрання у ОСОБА_3 дітей у зв`язку із наявністю загрози їх здоров`ю та безпеці. У рамках соціального супроводу відповідачу рекомендовано відвідати психолога та курси з підвищення батьківського потенціалу.

18 березня 2021 року Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на комісії з питань захисту прав дитини було порушено питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За заявою матері дітей у зв`язку з її хворобою розгляд питання був перенесений.

13 травня 2021 року вищевказане питання було повторно розглянуто на засіданні комісії за присутності матері дітей ОСОБА_3 , яка повідомила, що курси з підвищення батьківського потенціалу та програму для кривдників не пройшла, зауважила, що графік роботи з психологом буде узгоджувати відповідно до своєї зайнятості.

Зазначені факти, на переконання позивача, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей матір`ю, свідомого нехтування нею своїх обов`язків, що підтверджує відсутність серйозного ставлення матері до своїх батьківських обов`язків. Орган опіки та піклування дійшов висновку, що мати свідомо нехтує своїми обов`язками, ухиляється від виховання та навчання дітей, не проявляє щодо них батьківської турботи, не цікавиться їх життям та здоров`ям,

не утримує матеріально.

Ураховуючи інтереси дітей, керуючись положеннями статті 164 СК України, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини

від 14 травня 2021 року (протокол № 9) Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки

та піклування, вважала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня

2022 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, проте протягом судового розгляду позивачем не було доведено достатню необхідність застосування до відповідача позбавлення батьківських прав щодо двох малолітніх дітей як санкції за протиправну винну поведінку матері по відношенню до своїх дітей.

На думку суду, сам по собі факт відкритого у Деснянському УП ГУ НП

у місті Києві кримінального провадження № 12021105030000489, порушеного 25 лютого 2021 року відносно ОСОБА_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 125, статтею 166 КК України, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав за пунктом 6 частини першої статті 164 СК України можливе лише після вступу в законну силу обвинувального вироку суду.

При цьому суд не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року - без змін.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції по суті спору, апеляційний суд, крім того, відхилив посилання в апеляційній скарзі на те, що при вирішенні спору судом не було вислухано думку малолітніх дітей за їх безпідставністю, оскільки, на думку апеляційного суду, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам та може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 грудня 2022 року Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року поновлено Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Деснянського районного суду міста Києва.

У січні 2023 року справу № 754/7526/21 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а також неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 206/3044/16-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17, від 29 вересня

2021 року у справі № 459/3411/17.

Так, у справі № 214/1048/15-ц, встановивши, що батьки ведуть аморальний спосіб життя, не приділяють достатньої уваги дітям, Верховний Суд скасував рішення судів про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав та направив справу на новий розгляд для з`ясування істотних обставин справи.

Судами не враховано наявність відкритого відносно ОСОБА_3 кримінального провадження, у якому триває досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125, статтею 166 КК України, де потерпілими є малолітні діти: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 . Висновок судів про недоцільність врахування вказаного кримінального провадження, яке підтверджує жорстоке поводження матері з дітьми, суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/17.

Судами порушено положення статті 12 Конвенції про права дитини, статті 9 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до яких кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, а тому в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається її, має бути заслуханою. Разом із тим, у цій справі судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано думку дітей: ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що батьками малолітніх дітей ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які із 05 червня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а. с. 41, 44, 53, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (батько дітей) помер (а. с. 43, т. 1).

20 листопада 2020 року від адміністрації школи І-ІІІ ступенів № 300 Деснянського району міста Києва до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло клопотання про з`ясування реального перебування малолітньої дитини - ОСОБА_1 , яка не з`являється у навчальний заклад. Мати дівчинки пояснила адміністрації школи, що дитина проходить лікувальну комісію, проте є сумніви щодо правдивості вказаної матір`ю інформації після ситуації, коли ОСОБА_1 з молодшим братом раніше пішли з дому

і розшукувалися поліцією (а. с. 63, 64, т. 1).

Відповідно до листа Деснянського районного в місті Києві центру соціальних служб від 20 січня 2021 року сім`я перебуває на обліку

у зв`язку зі складними життєвими обставинами. Мати виконує обов`язки щодо виховання дітей неналежним чином. Спеціалістами неодноразово здійснювалося відвідування сім`ї, проте двері жодного разу ніхто

не відчиняв. ОСОБА_3 повідомила, що до оселі нікого не впустить, на зв`язок не виходить та відмовляється співпрацювати (а. с. 59, 63, т. 1).

На звернення Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації Деснянське управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві повідомленнями від 20 листопада 2020 року,

від 30 грудня 2020 року зазначило, що під час відвідування місця проживання дитини двері квартири ніхто не відчинив (а. с. 61, 68, т. 1).

Згідно із актом органу внутрішніх справ України та закладу

охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку

від 23 лютого 2021 року, у цей день о 16 годині 30 хвилин за адресою:

АДРЕСА_2 була знайдена дитина - ОСОБА_1 , на тілі якої виявлені синці, сліди від уколів на руках, синці під очима (а. с. 8, 9, т. 1).

В акті проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 23 лютого 2021 року комісією зазначено про наявність фізичних та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження з дитиною, яка має синці, гематоми, порізи, подряпини (а. с. 11-20, т. 1).

24 лютого 2021 року КНП «Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2» складено повідомлення про дитину - ОСОБА_1 , яка постраждала від жорстокого поводження або стосовно якої існує загроза його вчинення № 061/121-230/01.

Відповідно до висновку експертного дослідження № 041-370-2021

від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 на час проведення дослідження мала тілесні ушкодження віднесені до легких тілесних

(а. с. 21-25, т. 1).

Актом органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 23 лютого 2021 року, засвідчено також, що 23 лютого 2021 року о 16 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_2 була виявлена дитина - ОСОБА_2 із задовільним станом здоров`я (а. с. 36, 37, т. 1).

Згідно з актом проведення оцінки рівня безпеки дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 23 лютого 2021 року комісією зазначено про неможливість визначення наявності фізичних

та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження

з дитиною (а. с. 26-35, т. 1).

Наказом Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві адміністрації від 24 лютого 2021 року № 7 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поставлено на облік як дітей, які опинились у складних життєвих умовах - постраждали від жорстокого поводження кривдника - матері ОСОБА_3 (а. с. 7, т. 1).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань

25 лютого 2021 року було внесено до реєстру за № 12021105030000489 повідомлення про те, що 23 лютого 2021 року о 14 годині 00 хвилин

на АДРЕСА_1 , матір ОСОБА_3 нанесла тілесні ушкодження своїй малолітній доньці - ОСОБА_1 (а. с. 40, т. 1).

Відповідно до пояснень від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 підтвердила факт застосування зі сторони матері фізичного насилля

(а. с. 46, т. 1).

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20 квітня

2021 року у справі № 754/5825/21 надано дозвіл на використання

у кримінальному провадженні № 12021105030000489 від 25 лютого

2021 року доказів щодо кримінального проступку.

За висновком Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 травня 2021 року № 102/02/38-2993 адміністрація вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно її малолітніх дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 78-84, т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року

у справі № 754/6614/21 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня

2021 року, якою ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, та накладено стягнення, скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП (а. с. 112-114, т. 1).

Відповідно до висновку щодо доцільності спілкування та повернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до їх матері ОСОБА_3

від 11 лютого 2022 року, наданого Центром захисту дітей «Наші діти», встановлено недоцільність повернення дітей до матері, оскільки мати не хоче спілкуватися та розуміти доньку ОСОБА_1 , проявляє відкриту словесну агресію до дитини, відмовляється в телефонних розмовах від доньки, а також у зв`язку з відсутністю розуміння процесу спілкування та виховання сина ОСОБА_2 (а. с. 148-150, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки, свідомого нехтування батьками своїми обов`язками.

Сам по собі факт відкритого кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 125, статтею 166 КК України, не може бути підставою для задоволення позову. При цьому суди не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Мати проти позбавлення батьківських прав заперечувала, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

При вирішенні спірних правовідносин Верховний Суд, керуючись положеннями Конституції України, Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, Сімейного кодексу України (далі - СК України), Закону України «Про охорону дитинства»,

а також іншими нормативно-правовими актами, погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій у контексті встановлених фактичних обставин у цій справі з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно

від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше,

у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (зокрема, рішення від 16 липня

2015 року у справі «Мамчур проти України»).

У рішенні «Савіни проти України» (заява № 39948/06 від 18 грудня

2008 року) ЄСПЛ виснував про те, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Потрібно з`ясувати, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують,

та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття

і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу

на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків

до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав

на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини,

та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Мати проти позбавлення батьківських прав заперечувала, вживала заходів із метою відвідування дітей у Центрі, неодноразово була ініціатором телефонних розмов із дітьми та в законний спосіб бажала їх повернути. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав судами визнано недостатньо обґрунтованим та таким, що не містить достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітніх дітей. У свою чергу позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано наявність відкритого відносно ОСОБА_3 кримінального провадження,

у якому триває досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125, статтею

166 КК України, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт відкритого кримінального провадження не може бути підставою для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав за пунктом 6 частини першої статті 164 СК України можливе лише після вступу в законну силу обвинувального вироку суду. Разом із тим, у випадку виникнення вказаних обставин після набрання судовим рішенням законної сили позивач не позбавлений права пред`явити у встановленому законом порядку новий позов до відповідача з наданням необхідних доказів на підтвердження своїх вимог.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/13654/21 (провадження

№ 61-8193св22).

Щодо порушення судами положення статті 12 Конвенції про права дитини, статті 9 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до яких кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, а тому в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається її, має бути заслуханою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має обсяг прав, одним із яких беззаперечно є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Вказане право дитини при вирішенні спору, яким зачіпається її інтерес, підтверджено нормами як міжнародного, так і національного права.

Разом із тим, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах

від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 206/3044/16-ц, від 10 листопада 2021 року у справі

№ 390/1418/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/17, за їх безпідставністю, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у спірних правовідносинах, полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків,

і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.

Відповідні обставини справ повинні мати принципову схожість, не мати принципових відмінностей та розбіжностей із фактами конкретної справи. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права. Крім того, не зазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дітей, інтереси яких превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального

і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі,

що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук