Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №206/462/22
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №206/462/22

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 206/462/22

провадження № 61-10854св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2022 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи.

Позов обґрунтований тим, що 30 серпня 2021 року його призначено на посаду сторожа дільниці парків «І», «Б», «З» пункту технічного обслуговування вагонів Нижньодніпровськ - Вузол структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (далі - СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол»).

29 листопада 2021 року він ознайомився з повідомленням від 29 листопада 2021 року про обов`язкове щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), в якому зазначив, з посиланнями на норми законодавства, про відмову від участі в експериментах (щеплення від СОVID -19), про що зробив запис на документі «з повідомленням не згоден».

11 грудня 2021 на підставі наказу заступника начальника СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол»ОСОБА_1 від 10 грудня 2021 року № 554/ОС «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » (далі - наказ № 554/ОС) його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVІD -19.

Під час ознайомлення з наказом № 554/ОС, з посиланнями на норми законодавства, відмовився від участі в експериментах (щеплення від СОVID -19), про що зробив запис на документі «не згоден». Немає нормативно-правового акту із нормою прямої дії про обов`язкове відсторонення від роботи, у разі відмови від щеплення проти COVІD-19, є лише вказівка, що особа може бути відсторонена.

Наказ № 554/ОС є незаконним і неправомірним, а відповідач діяв з порушенням норм законодавства.

Розмір середнього заробітку за час відсторонення його від роботи розраховується так: у жовтні 2021 року його заробітна плата становила 7 296,37 грн, у листопаді 2021 року - 6 808,59 грн.

Середня заробітна плата становить (7 296,37 + + 6 808,59) / 2 = 7 052,48 грн. У жовтні 2021 року він мав 20 робочих днів, у листопаді 2021 року - 22 робочих дні, середня кількість робочих днів становить(22+20) / 2 = 21 робочий день.

Середньоденна заробітна плата становить 7 052,48 / 21 = 335,83 грн.

Період вимушеного прогулу з 11 грудня 2021 року до 11 січня 2022 року становить 30 робочих днів, отже, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь розраховується: (335,83 х 30) = 10 074,90 грн.

Просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 554/ОС; стягнути із СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» на його користь середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 11 грудня 2021 року до ухвалення рішення у справі; поновити його на роботі в СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» на посаді сторожа; стягнути із СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» на його користь сплачений судовий збір у розмірі 2 977,20 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2022 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 554/ОС.

Зобов`язано СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» виплатити ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суди виходили з того, що Головний державний санітарний лікар України не приймав рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України, а лише про затвердження переліку професій.

Не прийнято рішення уповноваженого органу, яке визнає СОVID-19 особливо небезпечною інфекційною хворобою або визнає масове поширення небезпечної інфекційної хвороби. Згідно з постановами Головного санітарного лікаря України СОVID-19 визнається вакцинокерованою хворобою.

Станом на час винекнення спірних правовідносин вакцинація від СОVID-19 для працівників є добровільною. Роботодавець немає права застосовувати будь-які заходи впливу до працівника, якщо останній не бажає робити таке щеплення.

Закон не встановив окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від СОVID-19.

В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди виходили з того, що оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене, ефективним способом захисту порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої повинен бути здійснений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення до дня фактичного допущення до роботи.

Відмовивши в частині поновлення на роботі, суди виходили з того, що наслідком скасування наказу про відсторонення від роботи є поновлення на роботі позивача, що не потребує окремого вирішення цього питання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року, просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що немає висновку Верховного Суду щодо відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховногог Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 листопада 2021 року позивач відмовився від ознайомлення з листом № 4, яким працівників дільниці (цеху, околотку) парків «І», «Б», «З» пункту технічного обслуговування вагонів СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» повідомляли про обов`язкове щеплення від СОVID-19 та попереджали про відсторонення від роботи у разі відмови від вакцинації, що підтверджено написом «відмовився» навпроти прізвища ОСОБА_2 (рядок 25) (а. с. 47-48).

Відповідно до акту від 29 листопада 2021 року майстер ОСОБА_4 , бригадир ОСОБА_5 , старший оглядач ОСОБА_6 засвідчили, що ОСОБА_2 надано на ознайомлення лист № 4, яким доведено до відома зміст законодавчих та нормативних документів щодо обов`язковості щеплень проти СОVID-19, наслідки відмови або ухиляння від щеплень проти СОVID-19. Зміст листа зачитано в присутності ОСОБА_2 . Від підпису про ознайомлення з листом позивач відмовився (а. с. 49).

Наказом № 554/ОС позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 11 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 (а. с. 50).

Наказом від 25 лютого 2022 року № 72/Н для працівників підрозділів регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» введено режим простою з 24 лютого 2022 року. Відповідно до пункту 2. 2 цього наказу нарахування оплати за час простою працівникам проводити за кодом 340 «Оплата простоїв не з вини працівника, з розрахунку годинної ставки (посадового окладу, окладу) відповідно до пункту 4.8.1 Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», затвердженого протокольним рішенням правління АТ «Укразалізниця» від 21 грудня 2021 року № Ц-56/143 (а. с. 51).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень (частина перша статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12

Закону № 1645-ІІІ).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Відповідно до цього Переліку до нього увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема АТ «Укрзалізниця».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких до Переліку увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити, зокрема контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови № 1236 доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Верховний Суд зауважує, що положення Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22.

Враховуючи ці правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах категорії, що переглядається.

Суди у справах про відсторонення невакцинованого працівника повинні оцінювати питання пропорційності втручання у приватне життя такого відстороненого працівника.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 він не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, вказала, що відсторонення особи від роботи, яке може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку необхідно перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми (кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих) чи продукцією для споживання населення, можливості організації дистанційної чи надомної роботи, потреби відбувати у внутрішні та закордонні відрядження.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач працює сторожем дільниці парків «І», «Б», «З» пункту технічного обслуговування вагонів Нижньодніпровськ - Вузол СП «Експлуатаційне вагонне депо Нижньодніпровськ - Вузол» та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19.

09 листопада 2021 року позивач відмовився від ознайомлення з листом, яким працівників повідомляли про обов`язкове щеплення від СОVID-19 та попереджали про відсторонення від роботи у разі відмови від вакцинації. Відповідно до акта від 29 листопада 2021 року ОСОБА_2 , у присутності трьох інших працівників, зачитано лист, яким доведено до відома зміст законодавчих та нормативних документів щодо обов`язковості щеплень від СОVID-19, наслідки відмови або ухиляння від такого щепленння.

Наказом № 554/ОС позивача було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 11 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19.

З огляду на вказане, враховуючи, що ОСОБА_2 як сторож виконує обов`язки щодо охорони дільниці парків пункту технічного обслуговування вагонів, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього підприємства, і це підвищує ризик інфікування СОVID-19 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, тому АТ «Укрзалізниця» правомірно було змушене ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Оскільки на період відсторонення за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припиняється, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення та після його допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

У цій справі позивач не довів, а суди не встановили обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, як тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Касаційна скарга мотивована тим, що немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, після звернення Житомирського міського центру зайнятості з касаційною скаргою сформулювала висновки щодо вирішення питання відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень COVID-19, які застосовані Верховним Судом під час перегляду цієї справи.

Щодо вимоги з виплати заробітної плати за час незаконного відсторонення

Відповідно до частини другої статті 46 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець і власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18, провадження № 61-13444св19, від 01 березня 2023 року у справі № 159/22/22, провадження № 61-5700св22).

У разі, якщо відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 не було правомірним, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові визначені законодавством виплати.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів (постанови Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20, провадження № 61-12064св22, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, провадження № 61-10657св20).

Оскільки у справі, що переглядається, відповідач правомірно відсторонов позивача, Верховний Суд не вирішує питання про стягнення заробітної плати за час такого відсторонення.

АТ «Укрзалізниця»у прохальній частині касаційної скарги просило про зупинення касаційного провадження у справі дозакінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду 14 грудня 2022 року ухвалила постанову у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22, в якій сформулювала висновки щодо вирішення питання відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, немає підстав для вирішення цього клопотання.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень, ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Судові витрати у вигляді судового збору в касаційній інстанції у розмірі 5 954,40 грн (2977,20 грн х 200 %) підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрзалізниця».

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним і скасування наказу від 10 грудня 2021 року № 554/ОС «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 5 954 (п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко