Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №648/714/19

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 648/714/19

провадження № 61-4186св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Петряєв Володимир Вікторович,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_3,

треті особи: орган опіки та піклування - Чорнобаївська сільська рада Білозерського району Херсонської області та орган опіки та піклування - служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Петряєв Володимир Вікторович, на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 02 грудня 2019 року у складі судді Рибас А. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Бездрабко В. О., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Петряєв В. В., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_3, треті особи: орган опіки та піклування - Чорнобаївська сільська рада Білозерського району Херсонської області та орган опіки та піклування - служба у справах дітей Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2010 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду) відповідно до умов якого позивач передала ОСОБА_2 у власність будинок АДРЕСА_1, за умови її довічного утримання та проживання у будинку.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 22 серпня 2018 року у справі № 648/1139/16 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання вказаний договір розірвано. Позивач є власницею вищевказаного житлового будинку, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії САС № 013588, виданим 21 жовтня 2018 року Чорнобаївською сільською радою Білозерського району Херсонської області та витягом з Державного реєстру речових прав від 22 січня 2019 року.

Позивач посилалась на те, що надалі спільне проживання з відповідачами в її будинку є неможливим, оскільки вони не допускають її до кімнат вказаного будинку, у зв'язку з чим вона вимушена проживати в кімнаті, яка не придатна для проживання. Відповідачі не є членами її сім'ї, були вселені в будинок на підставі договору довічного утримання, який розірвано.

Уточнивши позивні вимоги, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_1, просив усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідачів з належного позивачу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Петряєв В. В., відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі проживали та були зареєстровані в будинку, що належить позивачу, до укладення 14 квітня 2010 року договору довічного утримання, тобто вселились та зареєстрували своє місце проживання зі згоди власника - позивача ОСОБА_1 як члени її сім'ї. Позивачем не надано доказів, на підтвердження обставин, що передбачені статтею 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) про те, що відповідачі систематично руйнують або псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням, систематично порушують правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, заходи запобігання і суспільного впливу виявилися безрезультатними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 02 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхні неповнолітні діти: ОСОБА_5 і ОСОБА_7, були вселені у спірний будинок власником будинку, за її згодою, до укладення договору довічного утримання, а також розірвання договору довічного утримання, в такому випадку, не є підставою для виселення відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Петряєв В. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позивач є власником будинку. 14 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до умов якого позивач передала останньому у власність будинок АДРЕСА_1, за умови її довічного утримання та проживання у відчужуваному будинку. 22 серпня 2018 року рішенням Білозерського районного суду Херсонської області вказаний договір довічного утримання за позовом ОСОБА_1 розірвано, що є підставою для виселення відповідачів. Позивач проживає в кімнаті, яка непридатна для проживання.

Відзив на касаційну скаргу відповідачі до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення виконавчого комітету Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 22 лютого 2007 року № 25 ОСОБА_1 була власником житлового будинку АДРЕСА_1.

14 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2, належну їй на підставі свідоцтва про право власності домобудівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за умови її довічного утримання та проживання у відчужуваному житловому будинку.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 22 серпня 2018 року у справі № 648/1139/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання розірвано договір довічного утримання, укладений 14 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та скасовано реєстрацію права власності на домобудівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_2 (а. с. 13-15).

Відповідно до свідоцтва про право власності серії САС № 013588, виданого 21 жовтня 2018 року Чорнобаївською сільською радою Білозерського району Херсонської області, на підставі рішення виконавчого комітету Чорнобаївської сільської ради Білозерського району Херсонської області від 22 лютого 2007 року № 25 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22 січня 2019 року № 153431899, ОСОБА_1 належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11,12).

Згідно з довідкою № 2017, виданою 23 жовтня 2018 року Чорнобаївською сільською радою Білозерського району Херсонської області, про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, позивач та відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до домової книги для реєстрації громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1, за вищевказаною адресою ОСОБА_8 зареєстрований з 20 листопада 1998 року, ОСОБА_3 зареєстрована з 27 листопада 2008 року, ОСОБА_4 (донька ОСОБА_3), зареєстрована з 27 грудня 2008 року та перереєстрована з 13 червня 2013 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований з 27 листопада 2008 року (а. с. 39-43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Петряєв В. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 22 серпня 2018 року у справі № 648/1139/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання розірвано договір довічного утримання, укладений 14 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та скасовано реєстрацію права власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення, позивач посилалась на те, що відповідачі не є членами її сім'ї, були вселені в будинок на підставі договору довічного утримання, який розірвано.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частинами 4 , 5 статті 9 ЖК Україниніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

За змістом статті 157 ЖК України виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві".

Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 2 серпня 2019 року у справі № 596/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс18).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановили, що ОСОБА_2 був зареєстрований у будинку 20 листопада 1998 року, як член сім'ї власника ОСОБА_1 - племінник, та постійно там проживав. Його дружина ОСОБА_3 та їхні діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані 04 вересня 2008 року, проживали в будинку зі згоди ОСОБА_1 з 2005 року, тобто безперервно користувалася указаним житлом протягом 14 років, дійшли правильного висновку, що в даному випадку розірвання договору довічного утримання не є підставою для виселення відповідачів.

Доводи касаційної скарги про те, що 22 серпня 2018 року рішенням Білозерського районного суду Херсонської області договір довічного утримання, який укладений 14 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано що є підставою для виселення відповідачів зі спірного будинку, є необґрунтованими.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Петряєв Володимир Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 02 грудня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк