Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 201/10712/15-ц

провадження № 61-8870св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Баранніка О. П., Прозорової М. Л.,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної підприємству працівником.

Позовна заява мотивована тим, що 17 травня 2011 року ОСОБА_6 працював на посаді заступника керівника департаменту по інжинірингу будівельних проектів ГО в департаменті з управління будівельними проектами ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі наказу від 17 травня 2011 року № Э.DN-КП-2011-1002 та укладеного між сторонами трудового договору від 17 травня 2011 року № 1002. Зазначав, що 20-22 квітня 2015 року проводилася позачергова перевірка документів та наявності будматеріалів на будівельній площадці «Океанмаш», що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, за результатами якої встановлено відсутність актів прийому-передачі матеріалів або інших документів, що підтверджують подальшу передачу будівельних матеріалів, отриманих ОСОБА_6 під звіт, а із відповідей підрядників вбачається, що матеріали ОСОБА_6 не було передано. Наказом банку від 30 квітня 2015 року

№ Э.08.0.0.0/1-6688532 ОСОБА_6 звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України (у зв'язку з втратою довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу).

Посилаючись на те, що в результаті наведеного порушення, вчиненого

ОСОБА_6, позивачу було спричинено майнову шкоду та з урахуванням викладеного, а також зменшення позовних вимог, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача суму спричиненої майнової шкоди у розмірі 1 730 956,39 грн.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 231 931,72 грн майнової шкоди, заподіяної підприємству працівником.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року заяву ОСОБА_6 про поворот виконання рішення суду задоволено.

Допущено поворот виконання рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 грошові кошти сплачені в рахунок виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 27 серпня 2015 року № 201/10712/15-ц у розмірі 1 235 585,72 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності у відповідності до статті 134 КЗпП України, оскільки відсутня вина відповідача у неналежній звітності про використані довіреності та про відсутність його вини у незабезпеченні збереження (передання) отриманих за довіреностями цінностей.

У грудні 2016 рокуПАТ КБ «ПриватБанк» подалодо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи та неправильно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_6 працював на посаді заступника керівника департаменту по інжинірингу будівельних проектів ГО в департаменті з управління будівельними проектами ПАТ КБ «ПриватБанк» з 17 травня 2011 року на підставі наказу від 17 травня 2011 року № Э.DN-КП-2011-1002 та трудового договору

від 17 травня 2011 року № 1002.

Наведені наказ, трудовий договір не містять інформації про вид діяльності та обсяг трудових обов'язків відповідача.

Також встановлено, що сторонами визнано, що договір про повну матеріальну відповідальність між банком та відповідачем не укладався.

Наказом позивача від 30 квітня 2015 року № Э.08.0.0.0/1-6688532 ОСОБА_6 звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України, у зв'язку з втратою довіри до нього з боку роботодавця.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» посилалося на те, що за результатами проведеної позачергової перевірки документів та наявності будматеріалів банком було виявлено відсутність на будівельному майданчику об'єкта «Океанмаш», що розташований по вул. Набережна Перемоги, 32 у

м. Дніпропетровську, матеріальних цінностей, які були отримані відповідачем на підставі видаткових накладних.

Статтею 138 КЗпП України встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Пунктом 2 статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Згідно із частиною першої статті 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, організації, установі шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України

від 26 листопада 2014 року в справі № 6-139ц14, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавці. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов'язків за наявності, порушення працівником трудових обов'язків, наявності прямої дійсної шкоди, причинного зв'язку між порушенням і шкодою та вини працівника.

Також, судом було встановлено, що при роботі з довіреностями, які видавалися на ім'я відповідача, банком були допущені наступні порушення Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня

1996 року № 99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318, з відповідними змінами та доповненнями, а також з урахуванням листа Національного банку України від 03 березня 2015 року за № 50-03020/13659 «Про надання роз'яснення щодо використання зразка скасованого бланка довіреності» (далі - Інструкція), а саме: довіреності підписані лише першим заступником голови правління банку, проте у відповідності до пункту 5 Інструкції довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства, у тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.

Жодна з представлених суду довіреностей не відповідає вимогам абзацу 3 пункту 6 Інструкції, яким передбачено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа «Найменування цінностей» у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей; незаповнені рядки довіреності прокреслюються, проте в наданих позивачем довіреностях в графі «Найменування цінностей» зазначено загальну фразу «Будівельні матеріали»; всі надані позивачем довіреності не заповнені належним чином, не містять зразків підпису відповідач, що суперечить вимогам пункту 7 Інструкції, відповідно до вимог якого забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам абзацу 4 пункту 6 Інструкції не був проінструктований про порядок і терміни використання та звітування про використання довіреностей.

Позивачем не виконувались вимоги абзацу 3 пункту 10 Інструкції, який передбачає те, що про використанні довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладених, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності.

Також, позивачем порушено вимоги пункту 11 Інструкції, яким передбачено те, що особам, які не відзвітували про використання довіреності або не повернули невикористану довіреність, строк дії якої закінчився, нова довіреність не видається.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що після ненадання відповідачем звіту щодо використання першої за часом оформлення довіреності роботодавець був зобов'язаний не видавати відповідачу нових довіреностей на придбання цінностей.

Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей передбачено, що відповідальність за своєчасне та повне оприбуткування одержаних за виданими довіреностями цінностей покладається на посадових осіб, яким надано право підписувати довіреності, а також на особу, яку призначено для виписування і реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей.

Частиною першою статті 131 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60 ЦПК України 2004 року), встановивши, що позивачем були допущені при роботі з довіреностями, які видавалися на ім'я відповідача грубі порушення Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей та з урахуванням того, що позивачем, у порушення вимог частини першої статті 131 КЗпП України, не були створені відповідачу умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження отриманих за разовими довіреностями цінностей, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутня вина відповідача у неналежній звітності про використані довіреності та про відсутність його вини у незабезпеченні збереження (передання) отриманих за довіреностями цінностей.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що спір по суті апеляційним судом вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.П. Курило