Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 501/2072/16-ц

провадження № 61-14198св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Іллічівське міське управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Пушкарського Д. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Іллічівське міське управління юстиції, про визнання дій іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки неправомірними.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до умов кредитного договору від 14 вересня 2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль")

та ОСОБА_1, банк надав їй кредит на власні потреби.

14 вересня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки,

за яким ОСОБА_1 надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2010 року позов ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 задоволено, стягнено в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором.

Зазначене рішення набрало законної сили 07 грудня 2011 року. Проте

з виконавчим листом до державної виконавчої служби банк не звертався.

Звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років з дня надіслання вимоги банк не здійснював.

Новий кредитор ОСОБА_2 16 квітня 2015 року направив вимогу про усунення порушень та сплату грошової суми вже у розмірі 1 450 000,00 грн

із застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та зробив це поза межами трирічного строку давності, який сплив 24 липня 2013 року.

Позивач просила суд: 1) визнати дії щодо витребування повернення кредиту

в позасудовому порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 неправомірними, у зв'язку із спливом строку давності та порушенням пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"; 2) визнати недійсним односторонній правочин щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності

на квартиру за вказаною адресою у зв'язку з чим скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27425709,

від 23 грудня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року

в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності, на який посилається позивач, на момент надсилання їй відповідачем заяви про сплату заборгованості та намір звернути стягнення на предмет іпотеки не минув. Пунктом
9.1 кредитного договору визначено, що договір діє до повного погашення кредитної заборгованості. Кредит надано строком до 14 вересня

2017 року, отже, звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно

до договору іпотеки вживалось кредитором у той час, коли кредитний договір

та договір іпотеки були чинними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року змінено

в частині мотивів та підстав відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, в решті рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд із посиланням

на позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 643/4395/16-ц (провадження № 6-786цс17), дійшов висновку,

що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку". Крім того, сторони у справі домовились про можливість позасудового стягнення предмета іпотеки.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що положення пункту 4.5 іпотечного договору не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки

до іпотеко держателя, оскільки це положення не є застереженням у розумінні Закону України "Про іпотеку", а лише передбачає один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Будь-які угоди, які посвідчували б волю боржника на фактичне передання предмета іпотеки іпотекодержателю в рахунок погашення заборгованості, між сторонами не укладалось. Пред'явивши вимогу 04 серпня 2009 року про дострокове повернення заборгованості за кредитом, кредитор змінив строк виконання зобов'язання з 14 вересня 2017 року

на 04 вересня 2009 року. Саме з цієї дати починається відрахування трирічного строку. На момент направлення вимоги 16 квітня 2015 року новим кредитором та реєстрації прав власності на іпотечну квартиру 23 грудня 2015 року строк давності, в межах якого кредитор мав можливість звернути стягнення

на предмет іпотеки (з 24 липня 2010 року до 24 липня 2013 року), вже минув.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не надали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 501/2072/16-ц, витребувано її з Іллічівського міського суду Одеської області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу передано судді Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року справу № 501/2072/16-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 14 вересня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/5507/82/81955, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит на власні потреби в сумі 252 399,00 грн

зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,5% на рік на строк

до 14 вересня 2017 року.

14 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань

за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Сторони іпотечного договору у пункті 4.1 встановили, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

За умовами пункту 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту; та /або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

У пункті 5.2 іпотечного договору сторони встановили, що право іпотеки припиняється у разі припинення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою.

Сторони домовились вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 4.5 цього договору). У разі невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень зобов'язань за кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотек. Це застереження згідно

зі статтями 36,37 Закону України "Про іпотеку" вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

У зв'язку з невиконанням своїх обов'язків за кредитним договором 04 серпня 2009 року банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" було реорганізовано у Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль").

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2010 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено. Стягнено в солідарному порядку на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 014/5507/82/81955 у сумі 241 432,76 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 07 грудня 2011 року.

Ухвалою Іллічівського міського суд Одеської області від 24 січня 2012 року

в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2010 року у зв'язку з нововиявленими обставинами відмовлено. Зазначена ухвала набрала законної сили 07 грудня 2012 року.

25 березня 2015 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Публічним акціонерним товариством "Юніон Стандарт банк" (далі - ПАТ "Юніон Стандарт банк") укладено договір, відповідно до якого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило право вимоги за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 014/5507/82/81955 на користь ПАТ "Юніон Стандарт банк".

25 березня 2015 року ПАТ "Юніон Стандард Банк" відступило право вимоги

за кредитним договором та за договором іпотеки на користь Товариства

з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Профкредит" (далі -

ТОВ "Фінансова Компанія "Профкредит").

25 березня 2015 року між ОСОБА_2 і ТОВ "Фінансова Компанія "Профкредит" укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення, за яким ТОВ "Фінансова Компанія "Профкредит" передало ОСОБА_2 право вимоги за зазначеними договорами.

Згідно з актом приймання-передачі від 25 березня 2015 року ТОВ "Фінансова Компанія "Профкредит" передало ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки.

У тому числі до ОСОБА_2 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 14 вересня 2007 року № 014/5507/82/81955.

16 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н. А. із заявою про вимогу до ОСОБА_1 щодо усунення порушень несплати боргу за кредитним договором. Попереджено ОСОБА_1, що в разі несплати платежу протягом 30 днів з дня отримання заяви ОСОБА_2 має право звернути стягнення на квартиру

АДРЕСА_1. Вказану вимогу позивач отримала 22 квітня 2015 року.

ОСОБА_2 набув право власності на квартиру

АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р. К. 14 вересня 2007 року,

за реєстровим номером 12262 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 15 грудня 2015 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки

від 14 вересня 2007 року та договору про відступлення права вимоги

за договором іпотеки від 25 березня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Оскільки касаційна скарга подана 26 липня 2019 року, то її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого

2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно із Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору

за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Встановивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань

за кредитним договором, а також врахувавши положення договору іпотеки, якими передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що іпотекодержатель має право на визнання права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином доводи касаційної скарги, що положення пункту 4.5 іпотечного договору не є застереженням у розумінні Закону України "Про іпотеку", а лише передбачає один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованими.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1 та 2 статті 598 ЦК України). Зазначені норми не передбачають такої підстави для припинення зобов'язання, як сплив позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статей 256, 266, 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом

до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити захист її цивільного права. З метою стабільності цивільних правовідносин сплив строку позовної давності позбавляє особу, право якої порушено примусового судового захисту, але не позбавляє можливості захищати свої права іншими позасудовими засобами, у тому числі засобами, встановленими договором.

Сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина 2 статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову

в позові з підстав пропуску строку позовної давності, зобов'язання

не припиняється.

Відповідно до статті 575 ЦК України, статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид застави, вид забезпечення належного виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог

за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України "Про іпотеку", відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку"; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору

є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених статті 17 Закону України "Про іпотеку", тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України "Про іпотеку".

Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності

до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі

не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17,

від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16 (провадження № 61-35327св18), від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61-33814св18).

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу

за кредитним договором не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку", а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Отже, доводи касаційної скарги щодо незастосування судами позовної давності на увагу не заслуговують.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження

в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів

до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця

та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права

чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки

у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог (частина друга статті 38 Закону України "Про іпотеку").

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається (частина 5 статті 38 Закону України "Про іпотеку"). Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки (частина десята статті 38 Закону України "Про іпотеку").

Отже, у цій справі сторони погодили, що продаж предмета іпотеки від імені банку будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки

в порядку, передбаченому цим договором та статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є позасудовим порядком врегулювання спору.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові

від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки можливе лише за умови, що сторони

не передбачили цей спосіб у договорі.

Велика Палата Верховного Суду визначила, що процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону України "Про іпотеку", може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацем 5 частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки),

і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або

в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору

за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статті 38 Закону України "Про іпотеку", є неналежним способом захисту.

У пунктах 58,59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня

2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено,

що закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору

за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі

на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Схожий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), у якій зазначено, що продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статтею 38 Закону України "Про іпотеку", може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацем 5 частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Правові наслідки спливу позовної давності застосовуються у випадку наявності порушеного права та наявності вимоги про стягнення заборгованості або звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки такої вимоги кредитор не пред'явив, а здійснив захист своїх прав на підставі іпотечного застереження, то позовна давність у такому випадку не застосовується.

Таким чином, позовна вимога про визнання дії щодо витребування повернення кредиту в позасудовому порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 неправомірними, у зв'язку із спливом позовної давності та порушенням пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"

не є належним (ефективним) способом захисту цивільних прав.

З наведених вище підстав Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності на квартиру за вказаною адресою у зв'язку

з чим скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27425709, від 23 грудня 2015 року.

Тому, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права. Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. І. Крат