Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №676/1714/18

Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 676/1714/18

провадження № 61-441св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національний природний парк «Подільські товтри»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2018 року у складі судді Швець О. Д. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного природного парку «Подільські товтри» (далі - Національний парк) про визнання незаконним та скасування наказу про дисциплінарне стягнення.

Позивач обґрунтовував позов тим, що з 08 вересня 2015 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, працює на посаді головного природознавця.

01 березня 2018 року наказом Національного парку № 47 «Про застосування дисциплінарного стягнення» йому оголошена догана за прогул без поважної причини 26 лютого 2018 року. З наказом не погоджується, не вчиняв будь-які дисциплінарні проступки, не порушував трудової дисципліни та належним чином і в повному обсязі виконував свої обов`язки, визначені посадовою інструкцією. Оголошення догани є наслідком існування неприязних стосунків з керівником. Виконання ним посадових обов`язків не пов`язано з перебуванням у конкретній будівлі або конкретному кабінеті. 26 лютого 2018 року разом із провідним інженером з охорони природних екосистем ОСОБА_2 і начальником господарського відділу ОСОБА_3 приблизно о 14:00 год. виїхали у квартал 21 (с. Сокіл) з метою перевірки правильності списання матеріалів. Вважає, що відсутність його на робочому місці 26 лютого 2018 року з 14:00 год пов`язана безпосередньо з виконанням трудових обов`язків, а твердження відповідача про вчинення прогулу є необґрунтованим.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що, зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 за посадовою інструкцією автономності у прийнятті рішень, зокрема щодо здійснення 26 лютого 2018 року посадових обов`язків поза межами адміністративної будівлі установи, у тому числі із залученням інших не підпорядкованих йому працівників, підстав для його відсутності на роботі не було. Судом встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовано відповідачем з дотриманням порядку і строків, визначених у статтях 148, 149 КЗпП України. Докази поважності причини відсутності на роботі 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 не надано, у тому числі й під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Доводи позивача про те, що виконання трудових обов`язків передбачає його перебування на території Природного парку, не взяті до уваги судами, оскільки не обґрунтовують таку необхідність саме 26 лютого 2018 року без відповідного розпорядження керівництва.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Стверджує, що суди не взяли до уваги, що його робоче місце не визначене. 26 лютого 2018 року заявник перебував у кварталі 21 (с. Сокіл), тобто на роботі, але поза межами адміністративної будівлі установи. Відповідачем не надано доказів його відсутності у кварталі 21 (с. Сокіл). Під час складання акта від 26 лютого 2018 року № 3 про відсутність на роботі посадові особи установи ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 дійшли передчасних висновків про таку відсутність його на роботі без поважних причин. Під час судового розгляду відповідач не довів наявність усіх необхідних елементів для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 08 лютого 2016 року працює на посаді головного природознавця Національного парку.

Наказом Національного парку від 04 січня 2018 року № 01 встановлено трудовий розпорядок для працівників установи: у понеділок-четвер початок робочого дня о 8:30 год, перерва на обід з 12:30 год до 13:00 год, завершення робочого дня о 17:15 год; у п`ятницю початок робочого дня о 8:30 год, перерва на обід з 12:30 год до 13:00 год, завершення робочого дня о 16:00 год.

26 лютого 2018 року позивач був відсутній на роботі без поважних причин з 13:20 год до кінця робочого дня о 17:15 год.

Факт відсутності ОСОБА_1 на роботі після обідньої перерви з 13:20 год до кінця робочого дня 26 лютого 2018 року не заперечується позивачем та підтверджується наявним у матеріалах справи актом від 26 лютого 2018 року про відсутність на роботі.

ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з актом про відсутність на роботі, що підтверджується іншим актом від 27 лютого 2018 року.

Відповідно до наказу від 26 лютого 2018 року № 38 роботодавцем запропоновано надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці.

У письмових поясненнях на вимогу роботодавця ОСОБА_1 зазначив, що 26 лютого 2018 року приблизно о 14:00 год разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виїжджав у квартал 21 (с. Сокіл) з метою перевірки правильності списання матеріалів за нарядом-актом № 121.

Наказом від 01 березня 2018 року № 47 позивачеві оголошено догану за порушення трудової дисципліни (прогул без поважних причин 26 лютого 2018 року).

Наведене підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Посадовою інструкцією головного природознавця, затвердженою наказом від 23 жовтня 2017 року № 148, визначено коло посадових обов`язків головного природознавця, до яких зокрема належить організація у межах діяльності установи ведення природоохоронної діяльності, здійснення контролю за дотриманням режиму території, використанням, відтворенням, охороною і захистом природних комплексів у зоні розташування установи, організація проведення відновлювальних, гідро-лісомеліоративних, проектних та вишукувальних робіт, охорони природних екосистем від пожежі, нагляд за додержанням на місцях технічних інструкцій, правил та інших вказівок щодо охорони територій та навколишнього природного середовища.

У пункті 1.1 посадової інструкції зазначено, що головний природознавець відноситься до державної охорони природно-заповідного фонду Національного парку і безпосередньо підпорядковується керівнику установи.

Відповідно до абзацу 2 розділу 5 «Взаємодія» посадової інструкції головний розпорядник одержує документи для роботи від керівника установи.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

За правилами статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

Порядок застосування дисциплінарного стягнення визначений у статті 148 КЗпП України, відповідно до якого до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що порядок застосування дисциплінарного стягнення Національним парком дотримано, отримано письмові пояснення від ОСОБА_1 .

В оцінці наявності в діях позивача порушення трудової дисципліни Верховний Суд урахував таке.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими елементами дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким міжнародним договором є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII

(далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом статті 4 цієї Конвенції тягар доведення законності підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Отже, під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що доказів поважності причини відсутності на роботі 26 лютого 2018 року ОСОБА_1 не представлено; інструкцією головного природознавця, затвердженою наказом від 23 жовтня 2017 року № 148, визначено коло посадових обов`язків головного природознавця, відповідно до пункту 1.1 якої головний природознавець відноситься до складу державної охорони природно-заповідного фонду Національного парку і безпосередньо підпорядковується керівнику установи; відповідно до посадової інструкції у позивача відсутня автономність в ухваленні рішень, зокрема щодо здійснення 26 лютого 2018 року посадових обов`язків поза межами адміністративної будівлі установи, у тому числі із залученням інших, не підпорядкованих йому, працівників.

Встановивши, що Національний парк під час притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 дотримався вимог трудового законодавства щодо процедури дисциплінарного провадження стосовно позивача та об`єктивно встановив у його діях склад дисциплінарного правопорушення, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про безпідставність вимог позовної заяви.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, власного тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини визначив, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Б. І. Гулько

А. С. Олійник