Історія справи

Постанова

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 265/6416/17

провадження № 61-43677св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - Маріупольська міська рада Донецької області,

представник позивача - Юдін Олександр Сергійович,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Маріупольської міської ради на постанову апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2018 року у складі суддів Попової С. А., Кочегарової Л. М., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2017 року Маріупольська міська рада Донецької області (далі - Маріупольска місьтка рада) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просила зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, площею 0,0010 га, під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованою за адресою: АДРЕСА_1, та привести її до придатного для використання стану шляхом демонтажу торгівельного павільйону.

Позов мотивовано тим, що управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради складено акт від 04 серпня 2017 року, яким зафіксовано порушення відповідачем вимог земельного законодавства (статей 125, 126, 211, 212 ЗК України), що полягає у самовільному зайнятті та використанні зазначеної вище земельної ділянки. Рішення про передачу у власність або надання у користування відповідачу цієї земельної ділянки Маріупольською міською радою не приймалось, правовстановлюючі документи на ділянку відсутні, а направлена на адресу відповідача вказівка (попередження) від 04 серпня 2017 року про усунення виявлених порушень не виконана, що потягло складення повторного акту від 19 серпня 2017 року, у зв'язку з чим позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 травня 2018 року у складі судді Міхєєва І. М. позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0010 га, яка використовується під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1», та привести її у придатний до використання стан шляхом демонтажу торгівельного павільйону.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Маріупольської міської ради судовий збір в сумі 1600 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що є доведеним факт використання відповідачем земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1» без правовстановлюючих документів на неї, всупереч інтересам територіальної громади м. Маріуполя, що є порушенням вимог земельного законодавства і тягне відповідальність, встановлену статтею 212 ЗК України, зокрема зобов'язання в судовому порядку звільнити займану земельну ділянку і привести її в придатний для використання стан.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази, що земельна ділянка з розміщеним на ній торгівельним павільйоном використовується ОСОБА_5 Складені у відношенні неї акти від 04 серпня 2017 року і 19 серпня 2017 року та вказівка (попередження), оформлені представниками Управління земельних відносин Маріупольської міської ради, не підписані ані ОСОБА_5, ані іншими особами, в тому числі працівниками торгівельного павільйону, що підтвердили б або спростували факт використання земельної ділянки саме ОСОБА_5

Висловлений в заяві від 26 червня 2017 року намір відповідача отримати дозвіл на розробку проектної документації з відведення у користування земельної ділянки в майбутньому не є безумовним свідченням того, що саме вона експлуатує торгівельний павільйон. Інших будь-яких доказів, що переконливо стверджують про факт експлуатації відповідачем спірної земельної ділянки не здобуто.

Оскільки не доведено факту, що ОСОБА_5 порушує права позивача, використовує без законних підстав спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на неї цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов'язання вчинити дії з демонтажу торгівельного павільйону, що знаходиться на цій земельній ділянці.

У касаційній скарзі, Маріупольська міська рада, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати прийняту ним постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що міською радою надані усі обґрунтовані та належні докази безпосереднього відношення саме відповідача до даного торгівельного об'єкту та самовільно зайнятої земельної ділянки, яким суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки. Маріупольською міською радою, в адміністративному підпорядкуванні якої знаходиться вказана земельна ділянка, рішення про передачу у власність та/або надання у користування відповідачам вказаної земельної ділянки за наведеною вище адресою для вказаних цілей, не приймалось а навпаки прийнято відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку у відповідача відсутні. Добровільно самовільно зайняту земельну ділянку відповідач не звільняє.

Таким чином, самовільно зайнявши та використовуючи земельну ділянку, відповідач порушив права територіальної громади м. Маріуполя.

Відповідач самовільно зайняла та використовує земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, загальною площею: 0,0012га, під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою пр. Перемоги, 98 у м. Маріуполі, що є порушенням статей 125, 126, 211,212 ЗК України.

Судом апеляційної інстанції не об'єктивно досліджені матеріали справи, що призвело до прийняття неправильного рішення в порушення норм матеріального та процесуального права, що призводить до порушення прав територіальної громади в особі Маріупольської міської ради на реалізацію повноважень щодо розпорядження землями комунальної форми власності та отримання доходу до місцевого бюджету у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використаннями та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 212 ЗК Українипередбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Під час розгляду даної справи підлягало встановленню факт вчинення відповідачем будь-яких дій, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції встановив, що підставою для складання актів і вказівки (попередження) про порушення земельного законодавства у відношенні ОСОБА_5, внесення у них відомостей про експлуатацію торгівельного павільйону останньою стало подана нею у червні 2017 року заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення цієї земельної ділянки.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів з урахуванням наведених вище норм матеріального права, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що висловлений в заяві від 26 червня 2017 року намір відповідача отримати дозвіл на розробку проектної документації з відведення у користування земельної ділянки в майбутньому, за відсутності будь-яких інших доказів вини (протиправної поведінки), не є безумовним доказом того, що саме ОСОБА_5 використовує торгівельний павільйон та саме вона самовільно зайняла земельну ділянку і має нести тягар відповідальності щодо демонтажу цього майна, відповідно до статті 212 ЗК України.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться до необхідності переоцінки досліджених і перевірених апеляційним судом доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, який за приписами статті 400 ЦПК України не переоцінює докази та не вирішує питання щодо їх достовірності або переваги одних доказів над іншими.

Судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову з підстав невстановлення та не доведення порушення прав позивача саме відповідачем та відсутність підстав, за наведених обставин, для застосування до ОСОБА_5 приписів статті 212 ЗК України.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вдається до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 18 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська