Постанова

Іменем України

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 726/1606/17

провадження № 61-3533св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник відповідачів: ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 вересня 2018 року

у складі судді Байцар Л. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду

від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Кулянди М. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що 22 травня 2012 року між нею та ОСОБА_2 відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження вчинено актовий запис за № 535. На час звернення із позовом шлюб між ними не розірвано, але фактично як подружжя вони не проживають з вересня 2016 року, не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету.

22 липня 2015 року під час шлюбу та сумісного проживання за спільні кошти вони придбали автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1. Придбаний автомобіль було зареєстровано на ОСОБА_2

30 березня 2017 року ОСОБА_2 без її відома, дозволу і згоди зняв з обліку вказаний автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується довідкою, наданою Регіональним сервісним центром в Чернівецькій області від 18 квітня

2017 року № 31/24/08-1056.

На підставі договору купівлі-продажу вищезазначений автомобіль

ОСОБА_2 перереєстровано на його матір - ОСОБА_3, що підтверджується відповіддю, наданою регіональним сервісним центром в Чернівецькій області від 07 червня 2017 року.

Вказувала на те, що зазначений договір відповідачами був укладений з метою позбавити її права власності, приховавши незаконну угоду, тобто недобросовісно. ОСОБА_3 знала про те, що автомобіль був придбаний нею і її сином в період шлюбу за спільні кошти, що вона не давала згоди на його відчудження.

Згідно з експертним висновком № 201/2 автотоварознавчого дослідження від 17 травня 2017 року, яке проводилось експертом СП "Західно-Українький експертно-консультаційний центр", ринкова вартість автомобіля марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 754 660 грн.

Посилається на те, що вказаний автомобіль є спільним майном, придбаним за спільні кошти в період шлюбу, є неподільною річчю, користується ним

ОСОБА_2, а тому у відповідності до вимог частини другої

статті 71 СК України, таке майно присуджується одному з подружжя зі стягненням вартості його половини на користь іншого з подружжя. Враховуючи вартість спільного автомобіля, її 1/2 частки автомобіля становить 377 330 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір

купівлі-продажу автомобіля марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 30 березня 2017 року недійсним. Визнати, що автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 754 660 грн є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і частка кожного з подружжя становить 1/2 частину спірного майна.

Поділити спільне майно подружжя - автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, стягнути з

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на її користь вартість 1/2 частки автомобіля в розмірі 377
330 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано договір купівлі-продажу автомобіля марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 30 березня 2017 року недійсним.

Визнано, що автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 754 660 грн є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і частка кожного з подружжя становить 1/2 його частину. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя. При цьому судом першої інстанції враховано правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1743цс16.

В судовому засіданні позивачем доведено, що відповідач ОСОБА_3, яка є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, при його укладенні діяла недобросовісно, тобто вона знала чи не могла не знати про те, що автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що її син

ОСОБА_2 не отримав згоди на продаж зазначеного автомобіля у позивача ОСОБА_1.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при відчуженні спірного автомобіля на користь ОСОБА_3 поділ майна подружжя проведений не був, а тому розпорядитися майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідач ОСОБА_2 міг лише за згодою позивача. Позивачем доведено, що відповідач ОСОБА_3, яка є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля марки "Mercedes-Benz E 200", при його укладенні діяла недобросовісно, тобто вона знала чи не могла не знати про те, що автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що її син ОСОБА_2 не отримав згоди на продаж зазначенного автомобіля у позивачки ОСОБА_1.

При розгляді апеляційної скарги заявником було підтверджено ту обставину, що мати відповідача ОСОБА_3 при укладені договору купівлі-продажу спірного автомобіля знала, що автомобіль був придбаний у шлюбі. Також їй було відомо, що на момент відчуження автомобіля стосунки між подружжям були напружені, часто виникали сварки та конфлікти. Крім того встановлено, що відповідач ОСОБА_3 посвідчення водія не має, транспортними засобами не керує. Отже, визнаючи вказаний договір недійсним, суд першої інстанції правильно виходив із того, що при укладенні зазначеного договору купівлі-продажу продавець ОСОБА_2 та покупець ОСОБА_3 діяли недобросовісно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду,

представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішення помилково вважали встановленою ту обставину, що позивачем доведено, що відповідач ОСОБА_2, яка є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, при його укладенні діяла недобросовісно, тобто що вона знала чи не могла не знати про те, що автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що її син ОСОБА_2 не отримав згоди на продаж зазначеного автомобіля у позивача ОСОБА_1.

Про те суди не наводять які саме докази (крім слів позивачки та її представника), які містяться в матеріалах справи, підтверджують факт того, що відповідачка ОСОБА_3 діяла недобросовісно та знала (чи могла знати), що усної згоди позивачка не надавала, адже представник відповідачів неодноразово наголошував, що ОСОБА_2 мав таку згоду від своєї на той час ще законної дружини (шлюб був розірваний 11 грудня 2017 року) та цей продаж здійснювався за реальні кошти.

Роздруківки з інтернет-сторінки, які нібито підтверджують намір

ОСОБА_2 продати автомобіль, не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, оскільки таку інформацію міг розмістити будь-хто, в тому числі і сама позивачка для введення суду в оману.

А оскільки в цій справі обов'язок доказування недобросовісності сторін договору покладається саме на позивача, та жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують факт недобросовісності відповідачів, в матеріалах справи немає, то суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання договору недійсним.

Крім того суди першої та апеляційної інстанції поклали в основу рішень невірну ринкову вартість автомобіля 754 660 грн, яка не відповідає дійсності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із свідоцтвом про шлюб 22 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження вчинено актовий запис за № 535.

22 липня 2015 року під час шлюбу та сумісного проживання подружжя придбало автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на ОСОБА_2, відповідно до довідки Регіонального сервісного центру МВС України в Чернівецькій області за № 31/24/08-1565 від 07 червня 2017 року.

30 березня 2017 року ОСОБА_2 зняв з обліку вказаний автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно довідки Регіонального сервісного центру в Чернівецькій області

від 18 квітня 2017 року № 31/24/08-1056.

На підставі договору купівлі-продажу від 30 березня 2017 року вищезазначений автомобіль ОСОБА_2 продав своїй матері - ОСОБА_3 за 500 529,94грн.

Згідно з експертним висновком № 201/2 автотоварознавчого дослідження від 17 травня 2017 року, яке проводилось експертом СП "Західно-Український експертно-консультаційний центр" встановлено, що ринкова вартість автомобіля марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 754 660 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_4, задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини 1 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина 3 статті 368 ЦК України.

За вимогами частин 1 , 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Установивши, що автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 придбаний у період перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а відповідачами не спростовано презумпцію спільності майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Визначення "дрібний побутовий правочин" має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.

Враховуючи, що предметом спору є автомобіль марки "Mercedes-Benz E 200", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.

Таким чином, оскільки зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60,61,

63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не наведено доказів про те, що відповідачі при укладенні спірного договору купівлі-продажу діяли недобросовісно є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Посилання касаційної скарги на те, що суди відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення суми компенсації з відповідача за 1/2 частини автомобіля на користь позивача, чим фактично не вирішили реально спір між подружжям, є необґрунтованим, оскільки сама ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції до суду апеляційної та касаційної інстанцій не оскаржувала.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 вересня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович