Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 127/13272/15-ц

провадження № 61-13989св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року у складі судді Луценко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателю предмета іпотеки та визнання права власності на іпотечне майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 08 вересня 2006 року між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 31/219/06-N, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 850 000 дол. США зі сплатою 12,5% річних строком до 07 вересня 2013 року.

На забезпечення виконання зобов'язань відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 424,80 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу будинку, який укладений 08 вересня 2006 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Циц Н. В. 08 вересня 2006 року за реєстровим номером 1959, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 08 вересня 2006 року за № 1555396; земельні ділянки: площею 0,0168 га, кадастровий номер 0510100000:02:051:0052, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510100000:02:051:0062, що належать іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Циц Н. В. 08 вересня 2006 року за реєстровим № 1967.

27 вересня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" право вимоги до ОСОБА_1 за договорами кредиту та іпотеки.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 03 квітня 2015 року становила 28 075 347,58 грн, з яких 16 186 285,24 грн - заборгованість за кредитом, 10 023 365,95 грн - заборгованість за відсотками, 1 865 696,39 грн - заборгованість за пенею, у зв'язку з чим банк обрав такий спосіб захисту свого права щодо погашення заборгованості за кредитним договором, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателю.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року позов задоволено. В рахунок виконання основного зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором від 08 вересня 2006 року №31/219/06-N, укладений між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1, у розмірі 28 075 347,58 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 424,80 кв. м, житловою площею 136,5 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу будинку, укладеного 08 вересня 2006 року та посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Циц Н. В. 08 вересня 2006 року за реєстровим номером 1959, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 08 вересня 2006 року за № 1555396; земельну ділянку, площею 0,0168 га, кадастровий номер земельної ділянки 0510100000:02:051:0052, що розташована на АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Циц Н. В. 08 вересня 2006 року за реєстровим № 1967; земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер земельної ділянки 0510100000:02:051:0062, яка розташована на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Циц Н. В. 08 вересня 2006 року за реєстровим №1967, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "Дельта Банк" права власності на вказане майно. Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 424,80 кв. м, житловою площею 136,5 кв. м; земельні ділянки: площею 0,0168 га, кадастровий номер 0510100000:02:051:0052, яка розташована на АДРЕСА_1; площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510100000:02:051:0062, яка розташована на АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, а тому наявні усі правові підстави для задоволення вимог позивача про передачу банку права власності на вказане майно та визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач мав право на звернення стягнення на майно шляхом визнання за ним права власності за рахунок погашення боргу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність заборгованості за відсотками, надана банком довідка не є документом первинного бухгалтерського обліку, в ній відсутнє відображення періоду нарахування відсотків та відсоткова ставка, суди допустили подвійне стягнення заборгованості на користь кредитора за одне і теж грошове зобов'язання, позивачем не надано жодного доказу щодо неможливості реалізації ним позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки, та не вказано на підставі якого пункту договору іпотеки позивачу надано таке право на звернення стягнення на майно шляхом визнання за ним права власності в рахунок погашення боргу, а не звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку". Заявник також зазначає, що суд звернув стягнення на земельні ділянки, які в іпотеку банку не передавились та у власності відповідача не перебували.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року зупинено виконання заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що 08 вересня 2006 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 31/219/06-N, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 850 000 дол. США зі сплатою 12,5% річних строком до 07 вересня 2013 року.

На забезпечення виконання зобов'язань відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, загальною площею 424,80 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу будинку, який укладений 08 вересня 2006 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Циц Н. В. 08 вересня 2006 року за реєстровим номером 1959, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 08 вересня 2006 року за № 1555396; земельні ділянки: площею 0,0168 га, кадастровий номер undefined, площею 0,1000 га, кадастровий номер undefined, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Циц Н. В. 08 вересня 2006 року за реєстровим № 1967.

27 вересня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" відступило ПАТ "Дельта Банк" право вимоги до ОСОБА_1 за договорами кредиту та іпотеки.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 03 квітня 2015 року становила 28 075 347,58 грн, з яких 16 186 285,24 грн - заборгованість за кредитом, 10 023 365,95 грн - заборгованість за відсотками, 1 865 696,39 грн - заборгованість за пенею, у зв'язку з чим банк обрав такий спосіб захисту свого права щодо погашення заборгованості за кредитним договором, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателю.

Відповідно до пункту 4.3 іпотечного договору від 08 вересня 2006 року № 31/224-І224/06-N, звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно, або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку, визначеному Законом України "Про іпотеку". Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог (а. с. 24).

Згідно з пунктом 4.4 іпотечного договору від 08 вересня 2006 року № 31/224-І224/06-N у випадку, коли виконання пункту 4.3 цього договору унеможливлюється діями або бездіяльністю іпотекодавця, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (а. с. 24).

Згідно із частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Статтею 36 Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Відповідно до статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38,39 Закону можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).

У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.

Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди не врахували, що за вимогами статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36,37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, оскільки це виключно позасудовий спосіб врегулювання спору.

Судами не застосовано вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин 1 , 2 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому в силу статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк".

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування судових рішень першої і апеляційної інстанцій, то з ПАТ "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, у розмірі 8 404,20 грн (4 019,40+4 384,80).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 8
404 (вісім тисяч чотириста чотири) грн 20 коп. - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко