Постанова

Іменем України

20 липня 2020 року

м. Київ

справа № 362/4462/16-ц

провадження № 61-10968св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2014 року з відповідача на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн щомісячно, починаючи з 13 травня 2014 року до повноліття дитини та виданий виконавчий лист.

Вказувала, що відповідач умисно не виконує рішення суду та жодного разу аліменти не сплатив. Крім того, відповідач має у власності нерухоме майно і як відповідач зазначає у своїх численних зверненнях, скаргах має власну медичну клініку "Клініка доктора Ширдела", де працює і має значні доходи, які приховує, також відповідач має задовільний стан здоров'я, проте аліментів на утримання інших дітей не сплачує.

З урахування заяви про зменшення позовних вимог просила суд стягнути з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 122
500 грн та витрати за професійну правничу допомогу адвоката.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволений та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 13 травня 2014 по травень 2018 року у сумі 122 500 грн. Також стягнуто з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 551 грн 20 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000
грн.

11 вересня 2018 року постановою Апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2018 скасовано, а справу направлено на розгляд за встановленою законом підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

17 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) залишено без руху.

На виконання вищезазначеної ухвали 09 листопада 2018 року позивачем подана заява про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів за період з 13 травня 2014 року по 30 жовтня 2018 у розмірі 134 000
грн, судові витрати в сумі 551 грн та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2019 року у складі судді Ковалевської Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів за період: з травня 2014 року по травень 2018 року у розмірі 35 775
грн; з червня 2018 року по жовтень 2018 року 3 825 грн, а всього 39 600 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягуючи на користь позивача пеню (неустойку) з відповідача, місцевий суд виходив із того, що пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів, сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Тобто пеня за один місяць розрахована так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, а загальна сума пені визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів за кожен місяць.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження фактично понесених витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн, відсутній їх детальний опис, не надано доказів на їх обґрунтованість та розумність.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Дзюби В. С. задоволено частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів змінено та визначено розмір пені в сумі 126 307
грн 25 коп.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2019 року в частині вирішення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

В іншій частині судове рішення залишено рішення без змін.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Змінюючи судове рішення місцевого суду в частині розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню на користь позивача, апеляційний суд виходи із того, що наданий позивачем розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з травня 2014 року по травень 2018 року відповідає вимогам чинного законодавства та зроблений з урахуванням положень статті 196 СК України.

Разом із тим, апеляційний суд дійшов висновку, що за період з червня 2018 року по вересень 2018 року підлягає стягненню неустойка (пеня) у розмірі 7 675 грн.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи містять акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) за договором про надання правничої допомоги від 15 липня 2016 року № 35/16, який містить детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на правничу допомогу, які підтверджено квитанцією про оплату.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що розрахунок пені, який був наданий позивачем до суду першої інстанції та до апеляційного суду, не відповідає вимогам діючого законодавства та є невірним. Вказує, що правильним здійсненням нарахування неустойки є обрахунок за кожен день прострочення конкретного місяця, а не на загальну кількість прострочених днів. Тобто неустойка за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножується на 1 % пені і на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місять). Таким чином, вважає, що стягненню з нього підлягає неустойка у розмірі 39 600 грн.

Також незгоден із висновками апеляційного суду щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн, оскільки ані позивачем, ані його представником не надано жодних документальних доказів на підтвердження факту надання позивачу правової допомоги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 2 500 грн щомісячно, починаючи з 13 травня 2014 року до повноліття дитини та виданий виконавчий лист.

Матеріали справи містять копію довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів, з якої вбачається, що з травня 2014 року по травень 2018 року відповідачу було нараховано аліментів на суму 122 500 грн, оплати за вказаний період відсутні. Зазначена заборгованість була погашена внаслідок реалізації належного відповідачу автомобіля з електронних торгів в ході здійснення виконавчого провадження. Вказана обставина підтверджується роздруківкою протоколу № 325540 проведення електронних торгів та відображена у Довідці-розрахунку заборгованості відповідача зі сплати аліментів від 06 серпня 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законними і обґрунтованими та підстав для його скасування немає.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 196 СК України уразі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Суд першої інстанції, встановивши, що з вини відповідача, який зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду, виникла заборгованість по сплаті аліментів, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені, передбаченої статтею 196 СК України.

Однак при проведенні розрахунку суд виходив із того, що зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини 1 статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визнавши її загальну суму.

Разом із тим, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню, апеляційний суд вірно врахував висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц, а тому правомірно стягнув з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) у розмірі 126 307 грн 25 коп.

Посилання заявника на те, що розрахунок пені, який було надано позивачем, не відповідає вимогам діючого законодавства та є невірним, спростовуються наведеним вище висновком Великої Палати Верховного Суду щодо способу обрахування неустойки (пені).

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано жодних документальних доказів на підтвердження факту надання їй правової допомоги, з огляду на наступне.

Положеннями статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Проте, матеріали справи містять акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) за договором про надання правничої допомоги №35/16 від 15 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Дзюбою В. С., який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Також матеріали справи містять квитанцію про оплату ОСОБА_1 наданих адвокатом послуг у розмірі 10 000 грн (а. с.116-124, т. 1).

Частиною 5 статті 135 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. В такому випадку обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом із тим, матеріали справи обґрунтованих доводів щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу зі складністю справи не містять, відповідного клопотання відповідачем не подано, а тому стягуючи на користь позивача понесені нею витрати на правничу допомогу, апеляційний суд діяв відповідно до вимог закону.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян