Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №367/4664/15

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 367/4664/15

провадження № 61-36920 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2017 року у складі судді Саранюк Л. П. та постанову апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Волохова Л. А., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство») про визнання недійсними рішення селищної ради, державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що прокуратурою області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення положень законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проєкт землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення селищної ради ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 травня 2010 року, кадастровий номер 3210945900:01:101:0206, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Перевіркою було встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V у приватну власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Гостомель Київської області.

Зокрема, за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені згідно з планово-картографічними матеріалами зазначена вище земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.

Крім того, відповідно до проєкту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням селищної ради, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, проте у період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2011 року на території Гостомельської селищної ради Київської області згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

На момент відведення спірна земельна ділянка відповідно до інформації КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроєкт» перебувала у постійному користуванні лісового господарства та згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 19 Київського лісництва.

Крім того, земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_1 передано з порушенням порядку зміни цільового призначення земель. Прийнятим рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, за відсутності відповідних повноважень передано її у приватну власність ОСОБА_1 .

З урахуванням викладеного перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив суд: визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1000 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 травня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2017 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроєкт» перебувала у постійному користуванні лісового господарства і відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. За інформацією Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроєкт» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами, ще за радянських часів. На підставі Постанови Центрального комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення із Державного лісового фонду України.

Таким чином, спірна земельна ділянка знаходиться за межами території с. Гостомель Київської області, унаслідок чого Гостомельська селищна рада Київської області при прийнятті оскаржуваного рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вийшла за межі своїх повноважень, порушивши законні інтереси держави. Крім того, спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Проте прокурор звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, оскільки протягом 2011-2012 років прокурором було подано до суду 18 аналогічних позовів, на загальну площу земельних ділянок 2,7 га, які були передані селищною радою у власність громадян. Прокурору у 2010-2011 роках селищною радою направлялись рішення про надання у власність громадян земельних ділянок, тому йому було відомо про порушення прав держави, а положення про позовну давність поширюються й на звернення прокурора до суду, що підтверджується відповідною правовою позицією Верховного Суду України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2018 року апеляційна скарга першого заступника прокурора Київської області залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Крім того, оскільки земельна ділянка знаходиться поза межами території с. Гостомель Київської області, тому Гостомельська селищна рада Київської області при прийнятті оскаржуваного рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вийшла за межі своїх повноважень, порушивши законні інтереси держави.

Прокурору про вищевказані порушення земельного законодавства було відомо у жовтні 2010 року, тобто він звернувся до суду з безпідставним пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 367/4664/15 з Ірпінського міського суду Київської області.

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2020 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що передана земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у власність ОСОБА_1 з порушенням положень земельного законодавства, оскільки вона відносилась до земель лісогосподарського призначення, тобто було порушено порядок зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Гостомельська селищна рада Київської області при прийнятті оскаржуваного рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вийшла за межі своїх повноважень, так як ця земельна ділянка знаходиться поза межами території с. Гостомель Київської області.

Прокурором строк позовної давності не пропущено, оскільки йому стало відомо про оспорюване рішення селищної ради лише у травні 2014 року під час вивчення законності розпорядження землями лісу на території Гостомельської селищної ради Київської області, так як з листа селищної ради від 23 жовтня 2010 року не було відомо ні про дати прийнятих селищною радою рішень, ні реквізити земельних ділянок. Також суд не встановив, коли саме Кабінет Міністрів України узнав про порушені права, адже саме він є позивачем у справі.

Крім того, у таких правовідносинах позовна давність не застосовується.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Селище міського типу Гостомель Київської області було утворено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 листопада 1938 року № 39/22 в існуючих межах Гостомельської сільської ради Київської області.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 22 липня 1967 року № 566 с. Мостище було віднесено до складу і в підпорядкування Гостомельської селищної ради Київської області.

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 «Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області» було затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами с. Гостомель, який входив до складу м. Ірпінь Київської області.

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проєкт землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (а.с. 11).

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 травня 2010 року, кадастровий номер 3210945900:01:101:0206, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 9-10).

Указом Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6 462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проєкту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Постановою прокурора про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів у Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

Згідно з відповіддю на запит прокуратури Київської області управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області, у зв`язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», управління не має можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (у тому числі з кадастровим номером 3210945900:01:101:0206).

Відповідно до листа КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21 листопада 2014 року № 873 згідно зі статутом підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року, підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга першого заступника прокурора Київської областіпідлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83, 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Судами установлено, що на момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроєкт» перебувала у постійному користуванні лісового господарства і відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроєкт» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами, ще за радянських часів. На підставі Постанови Центрального комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення із Державного лісового фонду України.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами території с. Гостомель Київської області, унаслідок чого Гостомельська селищна рада Київської області при прийнятті оскаржуваного рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 вийшла за межі своїх повноважень, порушивши законні інтереси держави.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення передана у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Щодо пропуску строку позовної давності

Статтею 45 ЦПК України 2004 рокупередбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також указує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Можливість знатипро порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження № 14-101 цс 18; від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, провадження № 14-168 цс 18; від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, провадження № 14-339 цс 18.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди на зазначені положення закону уваги не звернули, а вирішуючи спір, послалися на те, що прокурор дізналася про порушення земельного законодавства у жовтні 2010 році, проте матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України, тому, не встановивши коли про порушення свого права дізнався Кабінет Міністрів України, в інтересах якого прокурор звернувся з позовом до суду, ухвалили рішення з порушенням наведених вище норм права.

Отже, суди дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з жовтня 2010 року (без визначення конкретної дати), що не відповідає положенням частини першій статті 261 ЦК України про початок перебігу строку позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, судам при новому розгляді справи слід звернути увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740 цс 19.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк