Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 761/39166/18

провадження № 61-15219св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "ПроКредит Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортнео",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" на постанову Донецького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Канурної О. Д., Космачевської Т. В. ?

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі -

АТ "ПроКредит Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фартнео" (далі - ТОВ "Фартнео"), про стягнення кредитної заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 15 квітня 2011 року між АТ "ПроКредит Банк" та ТОВ "Фартнео" укладено рамкову угоду № FW401.372, відповідно

до умов якої АТ "ПроКредит Банк" здійснило кредитування ТОВ "Фартнео" шляхом укладення договору про надання овердрафту від 20 травня 2014 року № 401.44439/FW401/372, згідно з умовами якого ТОВ "Фартнео" отримало кредит в розмірі 1 000 000,00 грн під 23 % річних строком до 20 травня 2016 року.

З метою забезпечення взятих на себе ТОВ "Фартнео" зобов'язань за вказаним договором між АТ "ПроКредит Банк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договори поруки від 15 квітня 2011 року № FIL.64577-ДП1

та № 9771-ДП2.

Порушивши умови кредитного договору, ТОВ "Фартнео" не погасило кредит,

у зв'язку з чим утворилась кредитна заборгованість в розмірі

1 018 297,93 грн, з яких 1 000 000,00 грн - капітал, 18 022,37 грн - відсотки, 275,56 грн - відсотки за неправомірне користування кредитом.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як солідарних

із ТОВ "Фартнео" боржників заборгованість за договором про надання овердрафту від 20 травня 2014 року № 401.44439/FW401/372, який є невід'ємною частиною рамкової угоди від 15 квітня 2011року № FW401.372, в розмірі

1 018 297,93 грн з кожного та судовий збір в розмірі 15 274,47 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 11 грудня 2019 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 як солідарного із ТОВ "Фартнео" боржника на користь

АТ "ПроКредит Банк" заборгованість за кредитним договором від 20 травня

2014 року № 401.44439/ FW401/372, який є невід'ємною частиною рамкової угоди від 15 квітня 2011 року № FW401.372, у розмірі 1 018 297,93 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 як солідарного із ТОВ "Фартнео" боржника,

на користь АТ "ПроКредит Банк" заборгованість за кредитним договором

від 20 травня 2014 року № 401.44439/ FW401/372, який є невід'ємною частиною рамкової угоди від 15 квітня 2011 року № FW401.372, в розмірі 1 018 297,93 грн.

Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки наявна заборгованість

у ТОВ "Фартнео" перед позивачем в сумі 101 8297,93 грн, кредитор має право звернутися до поручителів з вимогою про стягнення. Порука згідно з умовами договору діє з 15 квітня 2011 року по 15 квітня 2021 року (ліміт строку кредитування), тобто є чинного. Згідно з умовам договору поруки непред'явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позивальника не тягне за собою припинення поруки. Зміна кредитором строку погашення овердрафту до 25 грудня 2015 року не змінює обсягу відповідальності боржника, тому також не є підставою для визнання поруки припиненою.

Також немає підстав для застосування позовної давності, оскільки останній платіж на погашення кредиту був здійснений 22 квітня 2015 року, банк встановив дату дострокового повного погашення овердрафту - 25 грудня 2015 року, а у договорах поруки № 9771-ДП2 та № FIL.64577-ДП1 від 15 квітня 2011 року встановлена позовна давність тривалістю у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 15 вересня 2020 року рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 грудня 2019 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у пункті 8.6 рамкової угоди сторонами визначели обов'язок позичальника у разі виникнення заборгованості понад 30 календарних днів здійснити повне дострокове погашення кредиту, тобто без обов'язкового пред'явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором, а тому

з часу виникнення у банку такого права змінюється строк виконання основного зобов'язання, і порука припиняється якщо кредитор не пред'явить вимог

до поручителя протягом 3 років (як визначено у договорах поруки) від зміненої дати виконання основного зобов'язання.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року АТ "ПроКредит Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що у пункті 8.7 визначено, що кредитор вправі самостійно

та без повідомлення позичальника приймати рішення про збільшення строків, указаних у пунктах 8.4,8.6 рамкової угоди, та застосував норму права

без урахування щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року

у справі № 569/12254/15-ц.

Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/39166/18 та витребувано її з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 травня 2014 року між АТ "ПроКредит Банк" та ТОВ "Фартнео" укладено договір про надання овердрафту від 20 травня 2014 року № 401.44439/FW401/372, згідно з яким ТОВ "Фартнео" отримало

від АТ "ПроКредит Банк" кредит в розмірі 1 000 000,00 грн на строк до 20 травня 2016 рік, зі сплатою 23 % річних, цільове призначення - поповнення обігових коштів, зобов'язавшись погасити використаний ліміт овердрафту не пізніше дня закінчення строк дії овердрафту та сплачувати проценти за користування овердрафтом у встановлений кредитним договором строк. Рамковою угодою встановлено ліміт строку кредитування - 120 місяців.

Відповідно до пункту 8.4 угоди позичальник зобов'язаний достроково погасити весь залишок кредиту протягом п'яти днів з дня направлення позичальнику

чи поручителям вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення

не будуть вказані у такій вимозі.

Відповідно до пункту 8.6 угоди у разі виникнення заборгованості позичальника тривалістю понад 30 календарних днів позичальник зобов'язаний здійснити повне дострокове погашення кредиту, виданого на підставі кредитного договору, по якому існує прострочення, не пізніше ніж через 3 банківських дні з моменту настання тридцятого календарного дня прострочення незалежно від того,

чи пред'явив кредитор йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з кредитором.

За невиконання ТОВ "Фартнео" усіх зобов'язань за кредитним договором, укладеним на підставі та в межах рамкової угоди, відповідати перед банком

в повному обсязі як солідарні із позичальником боржники зобов'язались відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що 15 квітня 2011 року між ними та банком укладено договори поруки № FIL.64577-ДП1 та № 9771-ДП2.

Внаслідок порушення умов договору у третьої особи перед банком станом

на 12 вересня 2018 року виникла заборгованість, яка становить 1 018 297,93 грн,

з яких 1 000 000,00 грн - капітал, 18 022,37 грн - відсотки, 275,56 грн - відсотки за неправомірне користування кредитом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім cудових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами

та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого

виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України. Так, згідно з пунктом 1 частини першої зазначеної статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку

зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи

та (або) фізичні особи - підприємці.

Результат аналізу зазначеної норми права дає підстави для висновку,

що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів

у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами

і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статтею 45 ГПК України, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

У пункті 5.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада

2019 року у справі № 910/9362/19 (провадження № 12-180гс19) зроблено висновок про те, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання,

не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року

у справі № 161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звернула увагу,

що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов'язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду

не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного

для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

Із зазначеної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов'язання

є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного

для забезпечення виконання основного зобов'язання, розглядається

за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов'язання

та до сторони (сторін) акцесорного зобов'язання, зокрема, незалежно від того, чи об'єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб'єктного складу сторін основного зобов'язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).

Сторонами основного зобов'язання (рамкова угода від 15 квітня 2011 року № FW401.372) були юридичні особи АТ "ПроКредит Банк" і ТОВ "Фартнео".

У справі, що переглядається, спір стосується стягнення кредитної заборгованості із поручителів, водночас сторонами основного зобов'язання є юридичні особи, тобто, спір стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб'єктів.

Виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення законодавства, спір справі між позивачем та відповідачами виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з вищезгаданими нормами ГПК України.

За наведених обставин Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України,

є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз'яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 11 грудня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фартнео", про стягнення кредитної заборгованості закрити.

Повідомити Акціонерне товариство "ПроКредит Банк", що розгляд справи

за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Попередити Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" про те, що в разі не подання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви

про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено

до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун