Постанова

Іменем України

27 березня 2023 року

м. Київ

справа № 757/221/21-ц

провадження № 61-10631св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівська обласна прокуратура,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою корись 950 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивував тим, що слідчим відділом Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, другою статті 364, частинами першою, п`ятою статті 191, частинами першою, другою статті 194, частиною другою статті 298, частиною першою статті 384, частиною першою статті 255, частиною другою статті 256, частиною другою статті 366 КК України щодо злочинів, вчинених групою осіб, якій сприяли посадові особи органів державної влади в Україні та інші особи по захопленню (заволодінню) державного майна, що стало причиною захоплення його особистого рухомого та нерухомого майна, та інших злочинів вчинених групою осіб, в тому числі в діючому кримінальному провадженні.

Від початку внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) даних про злочин за його заявами слідчими під керівництвом процесуальних прокурорів слідчі дії не проводяться відповідно до вимог КПК України, не виконуються судові рішення, винесені слідчими суддями в кримінальному провадженні щодо зобов`язання вчинити дії. Також не виконуються судові рішення прокуратурою, що стало перешкодою для проведення слідчих дій та порушення розумних строків в досудовому розслідуванні. Львівська обласна прокуратура, яка здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, його не здійснювала.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2018 року у справі № 450/1547/18 стягнуто моральну шкоду з держави Україна за його позовом від 22 травня 2018 року та судом встановлено завдання йому моральної шкоди як потерпілому у кримінальному провадженні № 12013150090001476 станом на 22 травня 2018 року.

Після винесення вказаного судового рішення жодних слідчих дій на виконання ухвал слідчих суддів проведено не було. Справа періодично вилучалась Львівською місцевою прокуратурою № 2, Львівською обласною прокуратурою по його скаргах та зверненнях.

Він 10 листопада 2019 року отримав постанову слідчого Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області датовану 05 листопада 2019 року про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в кримінальному провадженні № 12013150090001476.

Крім того, на його звернення від прокурора Львівської області він отримав відповідь також про закриття кримінальних проваджень № 12017140090000403 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364-1 КК України, № 42018141040000083, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365, частиною третьою статті 382 КК України та № 12016140090002562 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України.

Всі протиправні дії прокуратури він оскаржив до слідчих суддів та щодо закриття кримінальних проваджень № 42018141040000083 та № 12016140090002562 у задоволенні скарг було відмовлено, після чого він отримав лист Львівської обласної прокуратури від 26 грудня 2019 року про направлення вказаних кримінальних проваджень до ТУ ДБР у місті Львів та про погодження з постановами про закриття кримінальних проваджень № 12013150090001476 та № 12017140090000403, порушивши вимоги статті 36 КПК України.

27 листопада 2019 року слідчим СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12017140090000403.

При цьому, рішенням слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року у справі № 466/39/20 постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 12017140090000403 скасовано. Крім того, слідчим суддею у справі Шевченківського районного суду міста Львова від 18 серпня 2020 року у справі № 466/9277/14 постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 12013150090001476 також скасовано.

Незаконними протиправними діями посадових осіб Львівської обласної прокуратури йому завдано значної моральної шкоди, яка полягає у постійному стресі, переживаннях в розпал карантину, відсутності сполучення, невизначеності, невпевненості, незахищеності, неможливості реалізації своїх прав та законних інтересів, неможливості спрогнозувати свої дії та можливі їх наслідки, що відобразилось на його здоров`ї.

При цьому, протиправність дій посадових осіб Львівської обласної прокуратури встановлені рішеннями слідчих суддів, якими скасовані протиправні постанови про закриття кримінальних проваджень.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 02 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Ухвала Шевченківського районного суду міста Львова від 18 серпня 2020 року у справі № 466/9277/14-к про задоволення скарги ОСОБА_1 про скасування постанови про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 364, частинами першою, п`ятою статті 191, частинами першою, другою статті 194, частиною другою статті 298, частиною першою статті 255, частиною першою статті 384, частиною другою статті 256, частиною другою статті 366 КК України, яка була винесена слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Ільницькою Р. Б. 05 листопада 2019 року та ухвала Шевченківського районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року у справі № 466/39/20 про задоволення скарги ОСОБА_1 про скасування постанови слідчого СВ Шевченківського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 27 листопада 2019 року про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12017140090000403 від 27 січня 2017 року свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1 .

Київський апеляційний суд постановою від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності завдання йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і діяльністю (бездіяльністю) прокуратури в межах кримінальних проваджень, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факту завдання йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, завдання моральної шкоди, розмір якої також необґрунтований.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у жовтні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди під час розгляду справи не застосували висновків щодо застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя, викладених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги обставини зазначені заявником щодо порушення норм процесуального та матеріального права судом першої інстанції.

Апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 22 липня 2018 року у справі № 638/6944/16, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 757/33629/19, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 12 серпня 2021 року у справі № 320/666/19, від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 27 січня 2020 року у справі № 577/3792/18.

Також апеляційним судом не взято до уваги рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року, № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року та позиції Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 року про відшкодування моральної шкоди.

Також не враховано рішення ЄСПЛ у справі «Вероніка Чобано проти Молдови» та рішення ЄСПЛ щодо даної категорії справ.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Львівської обласної прокуратури у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб, сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої та, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди, оскільки не підтверджує завдання моральної шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю прокуратури в межах кримінальних проваджень із шкодою, яка, на думку позивача, настала.

Лише незгода позивача з прийнятими працівниками правоохоронних органів процесуальними рішеннями, які були оскаржені ним у передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 233/2582/17, в якій зазначив, що наявність судового рішення щодо визнання незаконної бездіяльності слідчого безумовно не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що оскарження позивачем дій прокурора свідчить про реалізацію оспорювання процесуальної діяльності прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України. Сам факт зобов`язання ухвалою суду вчинити певні дії згідно з вимогами КПК України не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені.

Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 641/2328/17).

Позивач не довів належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок дій уповноважених осіб Державної казначейської служби України та Львівської обласної прокуратури.

Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, які не були враховані судами, не заслуговують на увагу, оскільки не є подібними порівняно зі справою, що переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2022 року, з урахування ухвали цього ж суду про виправлення описки від 10 листопада 2022 року, відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.

Справа № 757/221/21-ц надійшла до Верховного Суду 16 листопада 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, другою статті 364, частинами першою, п`ятою статті 191, частинами першою, другою статті 194, частиною другою статті 298, частиною першою статті 384, частиною першою статті 255, частиною другою статті 256, частиною другою статті 366, КК України та у вказаному об`єднаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Галицький районний суд міста Львова ухвалою від 19 грудня 2019 року у справі № 461/9699/18 у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову заступника начальника слідчого відділу прокуратури Львівської області Олініченка В. І. від 27 червня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року відмовив.

Галицький районний суд міста Львова ухвалою від 19 грудня 2019 року у справі № 461/9698/18 у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову заступника начальника слідчого відділу прокуратури Львівської області Олініченка В. І. від 27 червня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12016140090002562 від 17 червня 2016 року відмовив.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 18 серпня 2020 року у справі № 466/9277/14-к скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 364, частиною першою статті 191, частиною першою статті 194, частиною другою статті 298, частиною першою статті 255, частиною першою статті 384, частиною другою статті 256, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366, частиною другою статті 194 КК України, яка була винесена слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Ільницькою Р. Б. 05 листопада 2019 року, скасував.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою слідчого судді від 18 серпня 2020 року у справі № 466/9277/14-к встановив, що у провадженні СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області перебуває кримінальне провадження № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 364, частиною першою статті 191, частиною першою статті 194, частиною другою статті 298, частиною першою статті 255, частиною першою статті 384, частиною другою статті 256, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 366 та частиною другою статті 194 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні об`єднано кримінальні провадження, які розпочато на підставі заяв ОСОБА_1 та ухвал слідчих суддів, зокрема: № 12019140090001790; № 12019140090001789; № 42016140090000013; № 12019140090001788; № 12018140090003575; № 12017140090002380; № 12017140090002143; № 12017140090000443; № 12015140090004225; № 12015140030000717; № 42015140030000043; № 42015140090000055; № 42014140090000135; № 42014140090000109, про розірвання службовими особами Корпорації Будівельних Підприємств «Галичартбуд» та ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія», шляхом зловживання владою та своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, в односторонньому порядку договору оренди нерухомого майна № 2 від 01 квітня 2003 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ДП «Захід Інтелект», а саме, нежитлового приміщення, яке знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 ; створення та фінансування службовими особами Корпорації Будівельних Підприємств «Галичартбуд» та ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» злочинної організації з метою привласнення державного майна; щодо незаконної передачі корпорації «Галичартбуд» земельних ділянок, які знаходяться на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 для будівництва житла для працівників ГУ МВС України у Львівській області; привласнення посадовими особами ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» приміщень на АДРЕСА_1 ; щодо знищення посадовими особами ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» та корпорації «Галичартбуд» об`єкта культурної спадщини - підвального приміщення 17-го століття, що знаходилось на АДРЕСА_1 , а також про інші злочини.

Кримінальне провадження № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України розпочато на підставі заяви ОСОБА_1 від 04 квітня 2013 року про те, що службові особи Корпорації Будівельних Підприємств «Галичартбуд» та ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» зловживаючи владою та своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, в односторонньому порядку розірвали із ним договір оренди нерухомого майна № 2 від 01 квітня 2003 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ДП «Захід Інтелект», а саме, нежитлового приміщення, яке знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 , після чого надали вказівку звільнити вказане приміщення від його речей, чим спричинили йому тяжкі наслідки.

Крім того, на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 26 серпня 2015 року прокуратурою міста Львова 03 вересня 2015 року до ЄРДР за № 42015140030000043 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 364 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 від 20 серпня 2015 року, у якій він стверджує, що службові особи Корпорації Будівельних Підприємств «Галичартбуд», ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» та Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради зловживаючи владою та своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, яке полягало у невчиненні дій щодо внесення до Державного реєстру національного культурного надбання об`єктів культурної спадщини, а саме: підвалів XVII століття, які знаходились за адресою: АДРЕСА_1 , що мало наслідком подальше їх знищення, заподіяли істотної шкоди державним та громадським інтересам.

Крім того, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 10 серпня 2015 року прокуратурою Шевченківського району міста Львова 11 серпня 2015 року до ЄРДР за № 42015140090000055 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 194 КК України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 20 серпня 2015 року, у якій він стверджує, що службові особи Корпорації Будівельних Підприємств «Галичартбуд» та ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» умисно знищили орендоване ним приміщення колишньої кухні-їдальні, яке знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 , а також його майно, яке знаходилось у вказаному приміщенні, що заподіяло йому шкоду у великих розмірах.

Також, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 01 грудня 2015 року СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області 04 грудня 2015 року до ЄРДР за № 12015140090004225 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 255 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 від 05 листопада 2015 року, у якій він стверджує, що протягом 2003-2007 років директором ДП «Укрконверс» ОСОБА_2 , директором ДП «Захід Інтелект» ОСОБА_3 , директором ДП «Західконверс» ОСОБА_4 та власником ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» ОСОБА_5 було створено злочинну організацію, з метою привласнення державного майна в особливо великих розмірах, а саме земельних ділянок та нежитлових приміщень колишніх військових містечок, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_4 , які належать Міністерству оборони України.

Крім того, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 05 лютого 2016 року прокуратурою Шевченківського району міста Львова 05 лютого 2016 року до ЄРДР за № 42016141090000013 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 366 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 від 20 серпня 2015 року, у якій він стверджує, що директор ДП «Укрконверс» ОСОБА_2 вчинив службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, а саме виготовив та подав до Господарського суду міста Києва завідомо підроблені документи про фінансову неспроможність ДП «Укрконверс» та заяву про визнання вказаного підприємства банкрутом.

Постановою прокурора прокуратури Шевченківського району міста Львова Василюка Б. І. від 11 листопада 2015 року матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які зареєстровані в ЄРДР за № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 КК України та № 42015140030000043 від 26 серпня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 194 КК України на підставі статті 217 КПК України об`єднано в одне провадження.

Постановою прокурора Львівської місцевої прокуратури № 2 Пацюркевича О. В. від 22 липня 2016 року матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які зареєстровані в ЄРДР за № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 194 КК України, № 12015140090004225 від 04 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 255 КК України, № 42016141090000013 від 05 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, № 42015140030000043 від 26 серпня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, на підставі статті 217 КПК України об`єднано в одне провадження.

Крім того, матеріали кримінального провадження № 12013150090001476 також об`єднано з кримінальним провадженням № 42014140090000109 від 28 липня 2014 року (до якого також були об`єднані кримінальні провадження № 42014140090000135 та № 12015140030000717), яке розпочате за заявою ОСОБА_1 щодо зловживання владою та службовим становищем керівництвом ГУ МВС України у Львівській області, яке полягало у незаконній передачі корпорації «Галичартбуд» земельних ділянок, які знаходяться на вулиці Г. Мазепи, 29 та на АДРЕСА_2 для будівництва житла для працівників ГУ МВС України у Львівській області, привласнення посадовими особами ТОВ «Західна Будівельна Інвестиційна Компанія» приміщень на вулиці Г. Мазепи, 29 та на АДРЕСА_2 , а також щодо знищення посадовими особами ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» та корпорації «Галичартбуд» об`єкта культурної спадщини - підвального приміщення 17-го століття, що знаходилось на АДРЕСА_1 , з правовою кваліфікацією кримінальних правопорушень за частиною першою статті 191, частиною другою статті 298, частиною першою статті 364 КК України.

Крім цього, кримінальне провадження № 12013150090001476 на підставі статті 217 КПК України об`єднано з кримінальним провадженням № 12017140090000443, яке зареєстровано у ЄРДР 01 лютого 2017 року про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 384 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 про надання свідками ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 завідомо неправдивих показань в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013150090001476.

Також, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області 07 червня 2017 року до ЄРДР за № 12017140090002380 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 255 КК України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 31 травня 2017 року, у якій він стверджує, що протягом 2003-2007 років директором ДП «Укрконверс» ОСОБА_2 , директором ДП «Захід Інтелект» ОСОБА_3 , директором ДП «Західконверс» ОСОБА_4 та власником ТОВ «Західна Будівельна Інвестиційна Компанія» ОСОБА_5 було створено злочинну організацію, з метою привласнення державного майна в особливо великих розмірах, а саме земельних ділянок та нежитлових приміщень колишніх військових містечок, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_4 , які належать Міністерству оборони України.

Крім цього, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 16 травня 2017 року № 466/3164/17 СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області 20 травня 2017 року до ЄРДР за № 12017140090002143 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 256 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 від 31 травня 2017 року, у якій він стверджує, що протягом 2003-2007 років директором ДП «Укрконверс» ОСОБА_2 , директором ДП «Захід Інтелект» ОСОБА_3 , директором ДП «Західконверс» Чупахіним І. Р. та власником ТОВ «Західна будівельна інвестиційна компанія» ОСОБА_5 було створено злочинну організацію, з метою привласнення державного майна в особливо великих розмірах, а саме земельних ділянок та нежитлових приміщень колишніх військових містечок, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_4 , які належать Міністерству оборони України, а інші невстановлені службові особи сприяли учасникам цієї злочинної організації та укривали їх злочинну діяльність.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської місцевої прокуратури № 2, Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, треті особи: Прокуратура Львівської області, Головне Управління національної поліції у Львівській області, про стягнення з Держави України моральної шкоди у розмірі 90 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є заявником та потерпілим в кримінальному провадженні, внесеному 16 квітня 2013 року до ЄРДР № 12013150090001476 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364, частиною першою статті 364, частиною першою статті 191, частиною другою статті 298, частиною першою статті 384, частиною першою статті 255, частиною другою статті 256 КК України. Права позивача як потерпілого в кримінальному провадженні, незаконними рішеннями діями та бездіяльністю посадових, службових осіб органу державної влади в особі слідчого СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області порушені. Слідчим неодноразово виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які слідчими суддями були скасовані та органу досудового розслідування було надано вказівки, які необхідно виконати при розслідуванні провадження. Бездіяльність та злочинна дія органу державної влади перетворилась в приниження людської гідності. Всі подані скарги позивач змушений був готувати самостійно, не маючи юридичної освіти та можливості мати захисника, чим йому завдано моральну шкоду.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2018 року у справі № 450/1547/18 встановлено, що в результаті бездіяльності органу досудового розслідування при розслідувані кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року, яка полягала в довготривалому розслідувані, неодноразовому закритті кримінального провадження, а саме тричі, те, що органом досудового слідства не бралося до уваги мотиви ухвал слідчих суддів, в чому полягала неповнота слідства, суд дійшов висновку, що, позивач, як потерпілий в межах вказаного провадження зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення вказаного кримінального провадження, були порушені його нормальні життєві зв`язки, що знаходиться в прямому причинному зв`язку із бездіяльністю органу досудового слідства. Тому суд дійшов висновку про правомірність заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 90 000 грн, якої він зазнав у зв`язку з бездіяльністю слідчих органів.

Як встановлено ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 18 серпня 2020 року у справі № 466/9277/14-к слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області Ільницькою Р. Б. 05 листопада 2019 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження, а саме:

- № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 191 (№ 42014140090000135), частиною першою статті 384 (№ 12017140090000443), частиною першою статті 364 (№ 42014140090000109), частиною другою статті 256 (№ 12017140090002143), частиною п`ятою статті 191 КК України (№ 12018140090003575) - закрито на підставі пункту частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення;

- кримінальне провадження № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 194 (№ 12019140090001790), частиною другою статті 366 (№ 12019140090001788), частиною першою статті 255 (№ 12017140090002380), частиною першою статті 255 (№ 12015140090004225), частиною другою статті 298 (№ 12015140030000717), частиною першою статті 364 (№ 42015140030000043), частиною першою статті 194 КК України (№ 42015140090000055) - закрито на підставі пунктів 9-1 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку із існуванням нескасованої постанови слідчого про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 2 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.

Оскаржуючи дану постанову, ОСОБА_1 у скарзі від 13 листопада 2019 року, поданій до Шевченківського районного суду міста Львова, посилався, зокрема на те, що під час проведення досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні його, потерпілого ОСОБА_1 , було неодноразово допитано та під час таких допитів він надавав показання щодо обставин кримінального правопорушення, в тому числі, щодо створення злочинної організації та сприяння злочинній організації. Однак, слідчим не було виконано судові рішення в кримінальному провадженні щодо проведення ряду слідчих дій, а саме; не витребувано бухгалтерські документи на підставі його клопотання та судового рішення від 27 листопада 2018 року для з`ясування та дослідження потоків коштів, використаних на фінансування злочинної організації та підкуп посадових осіб; не проведено допит Міністра оборони України ОСОБА_8 , його заступника Кредісова про обставини виведення державного майна з управління Міністерства оборони України, про що ним зазначалось в заяві про злочин.

Також підставою оскарження постанови слідчого про закриття кримінального провадження ОСОБА_1 зазначав, що:

- поза увагою слідчого також залишилась та обставина, що в матеріалах кримінального провадження знаходиться судове рішення в господарській справі № 1/816-26/340, на виконання якого 05 квітня 2006 року було видано відповідний наказ. Вказане судове рішення не було добровільно виконано посадовими особами, які проходять у справі як свідки, та Шевченківський відділ ДВС міста Львова 23 вересня 2008 року повернув виконавчий документ до Господарського суду Львівської області, оскільки згідно з актом державного виконавця від 18 вересня 2008 року будівлі по АДРЕСА_1 не існує, що унеможливлює вчинення виконавчих дій;

- у постанові про закриття кримінального провадження слідчий зосередився на ньому, потерпілому ОСОБА_1 , в частині несплати орендної плати, однак зібрані в кримінальному провадженні докази свідчать, що захоплення державного майна стало причинно-наслідковим зв`язком захоплення його рухомого і нерухомого майна та цьому передувало відключення будівлі від комунікацій та відмова виконати судове рішення в господарській справі. Однак, зазначені обставини слідчим не були належним чином досліджені, зібраним доказам не надана відповідна правова оцінка та такі докази спотворено на користь членів злочинної організації;

- 15 серпня 2019 року Шевченківським районним судом міста Львова було винесено ухвалу в справі № 466/5687/19 про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 25 липня 2017 року, в якій зазначено, що слідчим не допитано свідка, який є основним фігурантом кримінального провадження. По даний час основний фігурант кримінального провадження допитаний не був та слідчим не виконано вказівки слідчого судді, як і не виконано судове рішення від 17 листопада 2018 року в частині про зобов`язання вчинити дію відповідно до заявлених ним потерпілим, клопотань;

- слідчим не вчинено захист прав держави, суспільства та особи в кримінальному провадженні: майно, яке вибуло з управління держави поза її волею не повернуто державі за рішенням суду. Як причинно-наслідковий зв`язок від захоплення державного майна йому завдано шкоду, потерпілому, яка полягає в захопленні його рухомого та нерухомого майна. Також завдана шкода суспільству знищенням історичного надбання, а об`єкти, які вціліли не були взяті під охорону. Військовослужбовці не отримали житло відповідно до укладених договорів, а також не отримали в повному обсязі квартири працівники МВС.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи постанову про закриття кримінального провадження від 05 листопада 2019 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Львова виходив з того, що:

- відсутність в розпорядженні слідчого матеріалів кримінального провадження, які містяться в великій кількості томів, унеможливлює винесення слідчим не тільки законної і обґрунтованої постанови про закриття кримінального провадження, але й будь-якого іншого процесуального рішення в такому провадженні;

- навіть з самого змісту оскаржуваної постанови про закриття кримінального провадження від 05 листопада 2019 року судом встановлено, що така постанова є суперечливою, оскільки в ній зазначено, що досудове розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року проводиться за ознаками одинадцяти статей КК України, хоч у вищевказаних постанові прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження від 01 листопада 2019 року та постанові слідчого Писка М. П. від 08 серпня 2019 року про задоволення клопотання зазначено відповідно про 10 (десять) та про 7 (сім) статей КК України;

- при проведенні досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року необхідно з дотриманням вимог КПК України належним чином перевірити, чи в повному обсязі виконані ухвали слідчих суддів, які виносились в рамках цього кримінального провадження, чи виконані всі клопотання потерпілого ОСОБА_1 , які були задоволені слідчим під час проведення досудового слідства, а також слід перевірити всі доводи потерпілого ОСОБА_1 щодо неповноти і неправильності досудового слідства, які викладені в його доповненні до скарги від 18 листопада 2019 року.

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 13 січня 2020 року у справі № 466/39/20 скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову слідчого СВ Шевченківського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 27 листопада 2019 року про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12017140090000403 від 27 січня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364-1 КК України скасував.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що протиправні дії та бездіяльність, вчинені посадовими особами прокуратури щодо повторного незаконного закриття кримінальних проваджень та невиконання ухвал слідчих суддів, встановлені судовими рішеннями, а саме ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 18 серпня 2020 року та ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року. При цьому посилався на необґрунтовану надмірну тривалість розгляду його скарги на постанову про закриття кримінального провадження № 12013150090001476 від 05 листопада 2019 року (дев`ять місяців), така тривалість розгляду скарги була зумовлена винними діями слідчого та прокурора, що полягали у неявці в судові засідання.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167 1174 ЦК України.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора.

За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року в справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 25 березня 2021 року в справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження завдання відповідачами йому моральної шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідач та вину останнього в її завданні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ухвала Шевченківського районного суду міста Львова від 18 серпня 2020 року у справі № 466/9277/14-к про задоволення скарги ОСОБА_1 про скасування постанови про закриття кримінального провадження № 12013150090001476 та ухвала Шевченківського районного суду міста Львова від 13 січня 2020 року у справі № 466/39/20 про задоволення скарги ОСОБА_1 про скасування постанови від 27 листопада 2019 року про закриття кримінального провадження № 12017140090000403 від 27 січня 2017 року свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що ОСОБА_1 на виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2018 року вже отримав 90 000 грн у рахунок відшкодування йому моральної шкоди, завданої внаслідок надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013150090001476 від 16 квітня 2013 року.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 22 липня 2018 року у справі № 638/6944/16, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 757/33629/19, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 12 серпня 2021 року у справі № 320/666/19, від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 27 січня 2020 року у справі № 577/3792/18, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Правові висновки викладені у зазначених постановах не релевантні до спірних правовідносин.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що питання про відшкодування моральної шкоди вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми ЦК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди під час розгляду справи не застосували висновків щодо застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя, викладених у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки вказана постанова не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участі в режимі відеоконференції

ОСОБА_1 у жовтні 2022 року подав доВерховного Суду касаційну скаргу, в якій, зокрема просив справу розглядати за його участю в режимі відеоконференції.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд за його участю в режимі відеоконференції справи за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров