Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 331/8757/14-ц

провадження № 61-48599св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представники відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року у складі судді Світлицької В. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з лютого 2005 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася спільна дитина - ОСОБА_7. 25 жовтня 2008 року між нею і ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

За час шлюбу, за спільні кошти, ними було набуто наступне майно: автомобіль Volkswagen Touran, номерний знак НОМЕР_1, автомобіль Volkswagen LT-28, номерний знак НОМЕР_2, мотоцикл Yamaha XV1700, номерний знак НОМЕР_3, автомобіль Ford Transit, номерний знак НОМЕР_4, причеп, номерний знак НОМЕР_5, нежитлове приміщення по АДРЕСА_3, житловий будинок по АДРЕСА_1, нежитлове приміщення ХІ першого поверху літ. А-5 по АДРЕСА_2, яке відповідно до статей 60, 61 СК України є спільною сумісною власністю подружжя.

На підставі вказаного, ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20 жовтня 2016 року, просила суд встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з лютого 2005 року до 25 жовтня 2008 року та у порядку поділу майна подружжя поділити вищевказане майно, що є спільною сумісною власністю, визнавши за нею право власності на нежитлове приміщення ХІ першого поверху літ. А-5 по АДРЕСА_2, житловий будинок по АДРЕСА_1, автомобіль Volkswagen Touran, номерний знак НОМЕР_1, а інше майно - залишити у власності ОСОБА_3

Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1, у квітні 2015 року ОСОБА_3 подав зустрічну позовну заяву, в якій, посилаючись на ті самі фактичні обставини, просив у порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя об'єднано в одне провадження з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з лютого 2005 року до 25 жовтня 2008 року без реєстрації шлюбу.

Визнано нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/2 частини нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення ХІ першого поверху літ. А-5 по АДРЕСА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, а саме: автомобіля Volkswagen Touran, номерний знак НОМЕР_1, автомобіля Ford Transit, номерний знак НОМЕР_4, автомобіля Volkswagen LT-28, номерний знак НОМЕР_2, мотоцикла Yamaha XV1700, номерний знак НОМЕР_3, причепа, номерний знак НОМЕР_5.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення ХІ першого поверху літ. А-5 по АДРЕСА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна подружжя, а саме: автомобіля Volkswagen Touran, номерний знак НОМЕР_1, автомобіля Ford Transit, номерний знак НОМЕР_4, автомобіля Volkswagen LT-28, номерний знак НОМЕР_2, мотоцикла Yamaha XV1700, номерний знак НОМЕР_3, причепа, номерний знак НОМЕР_5.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 3 201,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 3 200,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, у розмірі 9 175,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі належних і допустимих доказів було встановлено, що з лютого 2005 року до 25 жовтня 2008 рокуОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, мали взаємні права і обов'язки, у цей період в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували, тому є підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту проживання сторін у цей період однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Встановивши, що подружжям за спільні кошти було набуто: нежитлове приміщення по АДРЕСА_3, нежитлове приміщення ХІ першого поверху літ. А-5 по АДРЕСА_2, житловий будинок по АДРЕСА_1, автомобіль Volkswagen Touran, номерний знак НОМЕР_1, автомобіль Ford Transit, номерний знак НОМЕР_4, автомобіль Volkswagen LT-28, номерний знак НОМЕР_2, мотоцикл Yamaha XV1700, номерний знак НОМЕР_3, причеп, номерний знак НОМЕР_5, суд вважав, що це майно відповідно до статей 60, 74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а згідно зі статтею 70 СК України їх частки у цьому майні є рівними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 Залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_1 з лютого 2005 року до 25 жовтня 2008 рокуоднією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджено позивачем належними і допустимими доказами. Отже, майно придбане сторонами у цей період та за час перебування у зареєстрованому шлюбі з 25 жовтня 2008 року до 16 березня 2015 року є їх спільною сумісною власністю, а згідно зі статтею 70 СК України їх частки у цьому майні є рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу і поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що положення статті 74 СК України поширюються на правовідносини між чоловіком і жінкою, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, тому для визнання майна спільною сумісною власністю необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Однак, таких доказів позивачем у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року суду не надано, тому відсутні правові підстави для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з лютого 2005 року до 25 жовтня 2008 року. Крім того, судами не вірно встановлено обсяг спільного сумісного майна подружжя.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У лютому 2005 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 почали проживати спільно, однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. Вказана обставина підтверджена належними і допустимими доказами. Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 24 квітня 2007 року.

25 жовтня 2008 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції зроблено актовий запис № 386.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 розірвано.

Відповідно до договору дарування від 02 грудня 1998 року ОСОБА_8 набув у власність житловий будинок загальною площею 69,5 кв. м по АДРЕСА_3.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 вересня 2008 року серії НОМЕР_6, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 серпня 2008 року № 370/19, зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на будівлю автомийки з експрес-кафе літ. О, загальною площею 283,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час розгляду справи, за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться будівля автомийки з експрес-кафе літ. О-2 загальною площею 538,20 кв. м, підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності від 19 грудня 2012 року серії НОМЕР_7, видане виконавчим комітетом Запорізької міської ради, власником є ОСОБА_3

ОСОБА_3 є власником: причепу, номерний знак НОМЕР_5, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 06 квітня 1996 року серії НОМЕР_8; автомобіля Volkswagen LT-28, номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25 вересня 2008 року серії НОМЕР_9; автомобіля Volkswagen Touran, номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 06 травня 2011 року серії НОМЕР_10; мотоцикла Yamaha XV1700, номерний знак НОМЕР_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25 квітня 2013 року серії НОМЕР_11; автомобіля Ford Transit, номерний знак НОМЕР_4, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 23 травня 2013 року серії НОМЕР_12.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_3 прийняв у власність нежитлове приміщення, ХІ першого поверху літ. А-5 загальною площею 148,1 кв. м по АДРЕСА_2.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 грудні 2014 року житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 квітня 2014 року № 20098746 належить на праві приватної власності ОСОБА_1

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте),а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

У статті 57 ЦПК України 2004 року визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом установлено, що позивач на виконання вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 з лютого 2005 року до 25 жовтня 2008 року, наявність спільного побуту, спільних друзів, спільний відпочинок, придбання ними майна, що було підтверджено, зокрема, показаннями свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_10

З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що з лютого 2005 року до 25 жовтня 2008 рокуОСОБА_1 і ОСОБА_3 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки у цей період спільно проживали, вели спільний побут та мали взаємні права та обов'язки притаманні подружжю.

Відповідач вказані обставини не спростував, тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновком апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя, оскільки він зроблений без з'ясування усіх обставин справи і перевірки доводів сторін.

Так, у статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, якщо спростовується презумпція спільності майна подружжя.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя нежитлового приміщення по АДРЕСА_3, апеляційний суд встановив, що 02 грудня 1998 року ОСОБА_8 на підставі договору дарування набув у власність житловий будинок загальною площею 69,5 кв. м по АДРЕСА_3. 25 вересня 2008 року ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право власності на будівлю автомийки з експрес-кафе літ. О, загальною площею 283,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3.

Вважаючи, що вказане нерухоме майно було набуте подружжям у 2008 році, суд визнав його спільною сумісною власністю подружжя.

З таким висновком погодитися не можна, оскільки апеляційний суд у порушення вимог статті 60 СК України не встановив час набуття цього майна і не перевірив доводів відповідача, що цей об'єкт нерухомості був створений внаслідок реконструкції житлового будинку, набутого у власність на підставі договору дарування від 02 грудня 1998 року, тобто до шлюбу і до встановленого судом факту проживання однієї сім'єю без реєстрації шлюбу, після проведення якої було змінено цільове призначення цього майна.

У частині першій статті 62 СК України визначено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17.

З урахуванням вказаного, для визнання нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю, суд повинен встановити участь кожного з подружжя у реконструкції цього приміщення та з урахуванням цього визначити частки сторін у цьому майні.

Крім того, встановивши, що причіп, номерний знак НОМЕР_5, був придбаний відповідачем у 1996 році, суд визнав його об'єктом спільної сумісної власності, не звернувши увагу, що сторони у фактичних шлюбних відносинах перебувають з 2005 року.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вони відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України підлягають залишенню без змін в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про поділ майна подружжя скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2016 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк