Постанова

Іменем України

25 січня 2021 року

м. Київ

справа № 227/4410/19

провадження № 61-9407 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Держава Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську,

та Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 30 березня 2020 року у складі судді Здоровиці О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Гапонова А.

В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 21 серпня 2019 року

у справі № 234/12994/19 його скаргу частково задоволено та скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, Левандовського О. В. від 17 липня 2019 року про закриття кримінального провадження від 15 листопада 2018 року № 42018050000000699

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого

частиною 3 статті 382 КК України. У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Вказував, що скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження свідчить про незаконність вказаної постанови слідчого

і є підставою для відшкодування йому моральної шкоди, оскільки було порушено його право на належне виконання державними органами службових обов'язків. Такі протиправні дії посадової (службової) особи державного правоохоронного органу викликали у нього глибоке відчуття несправедливості, недовіру до органів державної влади, зневірення

в існування законності та справедливості, вселили у душу почуття нікчемності людини перед органами державної влади. Крім того, він витратив багато часу на оскарження незаконної постанови слідчого

про закриття кримінального провадження.

Завдану моральну шкоду оцінив у розмірі 1 000 000,00 грн і вважав, що саме цей розмір моральної шкоди буде справедливим та достатнім

для компенсації його моральних страждань.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої протиправними діями посадової (службової) особи Державного бюро розслідувань, та вирішити питання понесених ним судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 30 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що процесуальним обов'язком позивача у цій справі є доведення протиправності поведінки відповідача, наявності самої шкоди та причинного зв'язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Матеріали справи не містять доказів

на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, незаконності чи протиправності дій слідчого, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) заподіювача та шкодою,

на яку посилається позивач.

Ухвала слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області

від 21 серпня 2019 року у справі № 234/12994/19, якою було скасовано постанову слідчого Державного бюро розслідувань про закриття кримінального провадження, свідчить лише про факт процесуального оскарження позивачем дій слідчого у частині прийняття ним рішення

про закриття кримінального провадження і є реалізацією ОСОБА_1 свого процесуального права, визначеного статтями 303, 304, 305, 306, 307, 308 КПК України. Вказане саме по собі не може бути підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди і не є безумовним доказом незаконності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статей 1174, 1176 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 30 березня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки суду підтверджуються матеріалами справи

й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції вказав, що протиправність дій слідчого Державного бюро розслідуваньпо факту досудового розслідування

за кримінальним провадженням № 42018050000000699 не доведено.

При скасуванні постанови про закриття кримінального провадження судом вказувалося про передчасність таких висновків, однак не встановлювалася протиправність дій органу досудового розслідування. Саме по собі закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування, які не є неправомірними в розумінні закону

та не можуть бути підставою для відшкодування шкоди.

Крім того, позивачем не надано доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, наявності причинно-наслідкового зв'язку

між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення,

у тому числі додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 (провадження № 61-29382св18); від 11 вересня 2019 року у справі № 243/2749/16-ц (провадження № 61-24305св18); від 07 травня 2020 року

у справі № 757/62120/18-ц (провадження № 61-22089св19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвали нове судове рішення, яким задовольнити його позов, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 227/4410/19 із Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2020 року справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення його позову, не враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, відповідні положення Конвенції

про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України

та норми ЦК України. Вказує, що судами не надано правової оцінки доводам, якими було обґрунтовано наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. При цьому саме відповідач повинен спростувати заявлені ним вимоги та довести відсутність своєї вини у завданні йому шкоди.

Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську,

в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними

та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Зазначає, що посилання заявника на відповідну судову практику Верховного Суду є безпідставними, оскільки у наведених справах

та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, Левандовського О. В. від 17 липня 2019 року було прийнято рішення про закриття кримінального провадження від 15 листопада 2018 року № 42018050000000699

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого

частиною 3 статті 382 КК України

Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 21 серпня 2019 року у справі № 234/12994/19 вказану постанову слідчого скасовано (а. с. 4-5).

Скасовуючи постанову слідчого про закриття кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про те, що слідчим було прийнято рішення про закриття кримінального провадження передчасно. Протиправність дій слідчого не встановлювалася.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових

чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176

ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176

ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується

на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил

про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

їх посадовими та службовими особами (
ЦК України).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями

чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї

чи близьких родичів.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не доведено заподіяння моральної шкоди внаслідок винесення постанови про закриття кримінального провадження,

а скасування судом постанови слідчого саме по собі не свідчить

про заподіяння позивачу шкоди та наявності підстав для її відшкодування. Крім того, ОСОБА_1 не надав доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок ухвалення слідчим постанови про закриття кримінального провадження, наявності причинно-наслідкового зв'язку

між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку

між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього

в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно

до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій, відмовляючи

у задоволенні позову ОСОБА_1, обґрунтовано виходили із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних доказів

на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку

між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.

При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, у тому числі про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру

і саме по собі не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль

на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою

для висновку про протиправність дій слідчого Державного бюро розслідувань і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

На інші обставини позивач не посилався.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах:

від 13 січня 2020 рокуу справі № 227/2572/19 (провадження № 61-20488св19); від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18 (провадження № 61-2685св19); від 04 березня 2020 року у справі № 639/1803/18 (провадження № 61-18842св19); від 19 березня 2020 року

у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19); від 20 травня

2020 року у справі № 337/3375/17 (провадження № 61-11586св19).

Отже, викладене узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України), підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає, а тому відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 22 червня

2017 року у справі № 6-501цс17, оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до правових висновків, викладених

у зазначених постановах Верховного Суду України.

Посилання касаційної скарги на неврахуванням судами попередніх інстанцій судової практики Верховного Суду у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень, дій

чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових (службових) осіб,

є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах, та у справі,

яка переглядається, різні фактичні обставини.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області

від 30 березня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць