Історія справи

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

місто Київ

справа 369/7793/17

провадження № 61-11274св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Верланова С. М., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому просив витребувати від відповідача земельну ділянку, площею 0, 2 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н, сільська рада Ходосівка, земельну ділянку, площею 0, 0610 га, кадастровий номер НОМЕР_2, земельну ділянку під номером 3, площею 1, 00 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована на території АДРЕСА_1.

З метою забезпечення позову позивач подав заяву, в якій просив накласти арешт на земельну ділянку, площею 0, 2 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої за адресою: Київська область,

Києво-Святошинський р-н, сільська рада Ходосівка та на частину земельної ділянки під номером 3, площею 1, 00 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташовану на території АДРЕСА_1.

Заява обґрунтовувалась тим, що між сторонами справи дійсно виник спір щодо переходу права власності на нерухоме майно, яке під час розгляду справи може бути реалізовано третім особам, чи на яке може бути звернуто стягнення, що утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року заяву задоволено частково. Накладено арешт на земельну ділянку, площею 0, 2 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

Під час постановлення ухвали суд першої інстанції керувався правилами частин першої, другої статті 149 ЦПК України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення. Ухвалу

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовувалась тим, що між сторонами у справі виник спір з приводу нерухомого майна, а саме: земельної ділянки, площею 0, 2 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0, 0610 га, кадастровий номер НОМЕР_2; земельної ділянки під номером 3 (третім), площею 1, 00 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на території АДРЕСА_1, земельна ділянка 3. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30 серпня 2017 року № 95870403 та № 95839051, відповідач є власником лише однієї спірної земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1. Суд дійшов висновку про наявність загрози відчуження спірної земельної ділянки, оскільки вона є предметом спору у справі і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, і не свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_6 просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі. Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає про відсутність підстав стверджувати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі. Заявник зазначив, що суди не з'ясували, чи був позивач власником земельної ділянки, на яку накладений арешт, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належності спірної земельної ділянки відповідачу. Також посилався на те, що судом першої інстанції у порушення частини сьомої статті 153 ЦПК України не було вирішено питання про застосування зустрічного забезпечення. Окрім цього, суди не з'ясували та не обґрунтували, чому із трьох земельних ділянок, зазначених у позові, арешт накладений лише на земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1, що свідчить про відсутність співмірності заявленим позовним вимогам.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень передбачені у статті 263 ЦПК України, за якою судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Зі змісту позовної заяви судами встановлено, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме: земельної ділянки, площею 0, 2 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; земельної ділянки, площею 0, 0610 га, кадастровий номер НОМЕР_2; земельної ділянки під номером 3 (третім), площею 1, 00 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на території АДРЕСА_1, земельна ділянка 3.

Згідно Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30 серпня 2017 року № 95870403 року та № 95839051, відповідач є власником лише однієї спірної земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував таке.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність загрози відчуження спірної земельної ділянки, оскільки вона є предметом спору у цій справі і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи заявника про відсутність доказів у матеріалах справи про належність земельної ділянки відповідачу спростовуються встановленими судами обставинами у справі, оскільки судами встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 належить відповідачу.

З огляду на зазначене Верховний Суд також визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що судами не обґрунтовано, чому з трьох земельних ділянок суд наклав арешт лише на одну, оскільки на час розгляду клопотання були відсутні документальні підтвердження належності відповідачу інших двох земельних ділянок.

Стосовно доводів про те, що суд протиправно не застосував заходи зустрічного забезпечення Верховним Судом враховано таке.

Відповідно до частини сьомої статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Враховуючи наведене правило процесуального Закону суд має право, втім він не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.

Випадки обов'язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Жодна з наведених обставин судами не була встановлена, з огляду на що доводи заявника Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Зважаючи на наведене, оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки доказів й обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції за правилами статті 400 ЦПК України, і висновків суду не спростовують.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик