Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №331/2936/17

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 331/2936/17

провадження № 61-38318св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт Рентал»,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Савицька Олена Владиславівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2017 року у складі судді Світлицької В. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт Рентал» (далі - ТОВ «Арт Рентал») у квітні 2017 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу СавицькаО.В., про визнання недійсним іпотечного договору від 21 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу СавицькоюО.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 805.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 05 вересня 2013 року між ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Промисловий Банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІК «ІФГ Капітал» (далі - ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ») укладено договір № 31-Л, відповідно до умов якого ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» передано в управління і довірчу власність активи, що перебували на балансі банку.

05 лютого 2016 року між ТОВ «ІК «ІФГ КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо») укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49/Zкіп-07, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу БургазлиІ.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 4382, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» перейшли права іпотекодержателя за зазначеним договором іпотеки.

25 березня 2016 року між ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» та ТОВ «Арт Рентал» укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49/Zкіп-07, відповідно до умов якого ТОВ «Арт Рентал» є власником усіх прав та обов'язків як кредитор за кредитним договором на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 11 липня 2007 року № 49/К-07, на підставі якого надано кредит ОСОБА_11 у грошовому еквіваленті. До позивача також перейшли усі права та обов'язки іпотекодержателя за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49/Zкіп-07 щодо нежитлових будівель, загальною площею 1 766, 90 кв. м (адміністративна будівля, літ. «А-2», площею 561, 9 кв. м; гараж, літ. «Б», площею 16, 2 кв. м; магазин, літ. «А-3», площею 1 188, 8 кв. м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що право власності на предмет іпотеки зареєстровано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким належить по 1/2 частині предмета іпотеки кожному на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу КияницеюН.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3438.

Посилаючись на положення статті 12 Закону України «Про іпотеку» позивач вважає, що договір іпотеки від 21 жовтня 2015 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу СавицькоюО.В. та зареєстрований в реєстрі за № 805, є недійсним, оскільки в договорі іпотеки була відсутня письмова згода первинних іпотекодержателів на передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку ОСОБА_5

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року, позов ТОВ «Арт Рент» задоволено, визнано недійсним іпотечний договір від 21 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу СавицькоюО.В. та зареєстрований в реєстрі за № 805.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовувались тим, що іпотека за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49/Zкіп-07 не є припиненою відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про іпотеку». Суд першої інстанції застосував практику Верховного Суду України про те, що договір іпотеки не може вважаться припиненим, якщо не погашено основне зобов'язання в будь-яких, в тому числі, і у справах, коли прилюдні торги визнано недійсними та скасовано результати їх проведення. Судом першої інстанції застосовано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-130цс17.

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що під час укладення договору іпотеки від 21 жовтня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу СавицькоюО.В., зареєстрований в реєстрі за № 805, ОСОБА_6, ОСОБА_7, порушили вимоги підпункту 3.1.2 іпотечного договору від 11 липня 2007 року

№ 49/Zкіп-07, а також статей 9, 13 Закону України «Про іпотеку» та не отримали згоду попереднього іпотекодержателя на передачу предмета іпотеки у наступну іпотеку.

Наявність факту припинення іпотеки за первісним договором іпотеки апеляційний суд визнав помилковим, оскільки такий факт відповідачем не доведено.

Посилання під час апеляційного розгляду на судове рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яке ухвалено 13 березня 2018 року, за висновками апеляційного суду є таким, що не могло вплинути на рішення суду першої інстанції, ухвалене 16 листопада 2017 року, і об'єктивно суд першої інстанції не міг його враховувати.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_7 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права. На переконання заявника, оскаржувані судові рішення ухвалені за обставин, що викликають сумнів у неупередженості суду, та які суперечать правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 березня 2017 року у справі № 910/6866/17. На переконання заявника, судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилено доводи щодо припинення іпотеки як такі, що недоведені заявником за наявності скасованих записів Державного реєстру прав про припинення іпотеки ТОВ «Укрпромбанк» ще до часу вчинення ним цесії вимог за кредитом, чим порушено судами першої та апеляційної інстанцій правила оцінки достатності допустимих доказів.

ОСОБА_7 зазначає, що ТОВ «Арт Рентал» не надало допустимих доказів дійсності відступленої йому іпотеки. Первісний кредитор ТОВ «Укрпромбанк» визнав часткове погашення своїх вимог на суму здійсненого державним виконавцем платежу за рахунок реалізації на прилюдних торгах предмета іпотеки. Зважаючи на наведене, заявник вважає, що іпотечні зобов'язання за правилами статті 17 Закону України «Про іпотеку» є припиненими. Заявник вважає, що судами неправильно застосовано правила статей 16, 216 ЦК України під час оцінки доводів про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Також ОСОБА_7 зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не забезпечено послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, безпідставно відхилено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, витребування доказів. Заявник зазначає, що розгляд справи судом першої інстанції здійснювався упереджено, з поверхневим дослідженням матеріалів справи, що має наслідком порушення принципів змагальності сторін, гласності та безпосередності судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Арт Рент» просить касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Позивач зазначає, що з дня нотаріального посвідчення договору про відступлення права вимоги ТОВ «Арт Рент» набуло права іпотекодержателя за первісним договором іпотеки від 11 липня 2007 року. Підстави, передбачені статтею 17 Закону України «Про іпотеку» для припинення іпотеки, відсутні, оскільки основне зобов'язання не виконане, а прилюдні торги з продажу предмета іпотеки не були проведені. Підстави вважати, що є недійсним договір про відступлення ТОВ «Арт Рент» права вимоги за первісним іпотечним договором, відсутні, оскільки у момент укладення договору про відступлення права вимоги дотримані всі вимоги щодо укладення такого виду договорів. Під час укладення оспорюваного договору іпотеки мала вищий пріоритет попередня іпотека, на укладення такого правочину необхідна згода первісного іпотекодержателя, яку заявник не отримував, а позивач як іпотекодержатель не надавав.

Позивач вважає, що посилання на постанову Верховного Суду від 13 березня 2018 року є переоцінкою доказів, вже оцінених судом апеляційної інстанції. Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то ТОВ «Арт Рент» зазначило, що заявник вживав заходів для затягування розгляду справи, заявлені ним клопотання не були належним чином обґрунтованими, перешкод заявнику у реалізації його прав не створювалось.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) та статті 263 ЦПК України, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 11 липня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 укладено кредитний договір № 49/К-07 на відкриття відновлюваної мультивалютної кредитної лінії.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_11 за кредитним договором 11 липня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_11 укладено іпотечний договір № 49/Zкіп-07, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу БургазлиІ.І., за реєстровим номером № 4382. Відповідно до зазначеного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: адміністративна будівля інв. № 066, гараж інв. № 067, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 766, 90 кв. м.

Відповідно до пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2016 року за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49/Zкіп-07, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу БургазлиІ.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 4382, укладеного між ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», що діє як довірчий власник на підставі договору про передання в управління непроданий активів від 05 вересня 2013 року № 31-Л, та ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо», ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» відступило ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» право вимоги заборгованості до фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 за кредитним договором від 11 липня 2007 року № 49/К-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_11, ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» також передало, а ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» одержало в повному обсязі належні кредитору права іпотекодержателя за іпотечним договором від 11 липня 2007 року

№ 49/Zкіп-07.

Згідно з договором про відступлення права вимоги від 25 березня 2016 року за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49/Zкіп-07, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу БургазлиІ.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 4382, ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» відступило ТОВ «Арт Рентал» право вимоги заборгованості до фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 за кредитним договором від 11 липня 2007 року № 49/К-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, укладеного між ТОВ «Український Промисловий Банк» та ОСОБА_11, ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» передало, а ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» одержало в повному обсязі належні кредитору права іпотекодержателя за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49/Zкіп-07.

Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 зазначеного договору, ТОВ «Арт Рентал» замінює ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» як кредитора у зазначених в іпотечному договорі зобов'язаннях.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року у справі № 331/5339/16 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, до переходу спірного нерухомого майна в довірче управління ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 11 липня 2007 року № 49//Zkin-07, цей об'єкт нерухомості був проданий на прилюдних торгах Товариству з обмеженою відповідальністю «Верона Груп» (далі - ТОВ «Верона Груп»), які відбулись 22 липня 2013 року в порядку примусового виконання наказу від 02 серпня 2010 року № 25/184-09 Господарського суду Дніпропетровської області про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2007 року № 49/К-07 з фізичної особи-підприємця ОСОБА_11, ТОВ ВКФ «Будівельник», ПП «Стройсервіс-2000» в загальній сумі 10 984 303, 17 грн.

ТОВ «Верона Груп» отримало свідоцтво, видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 01 серпня 2013 року, за реєстровим № 2224, у зв'язку з чим 18 листопада 2013 року внесено запис про припинення обтяження (номер запису про обтяження 1986790).

Під час розгляду справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 про визнання результатів зазначених торгів недійсними, 19 листопада 2013 року ТОВ «Верона Груп» за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу продало спірне нерухоме майно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в рівних частках - кожному по 1/2 частці, які здійснили реєстрацію права власності на це майно за собою.

Постановою Вищого господарського суду України від 04 березня 2015 року у справі № 910/17564/13 визнано недійсними та скасовано результати прилюдних торгів, які проведені 22 липня 2013 року Приватним підприємством «НИВА-В.Ш.» з реалізації нежитлових будівель, загальною площею 1 766, 90 кв. м (адміністративна будівля, літ.А-2, інвентарний номер 066, гараж, літ. Б, інвентарний номер 067, магазин, літ.А-3, інвентарний номер 066), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_11 та оформлені протоколом проведення прилюдних торгів від 22 липня 2013 року № 13/27/1 та актом державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ПінськогоЮ.В. від 22 липня 2013 року, складеного за результатами проведення прилюдних торгів нерухомим майном.

Згідно з договором іпотеки від 21 жовтня 2015 року, укладеним між ОСОБА_5, як іпотекодержателем, та ОСОБА_7, ОСОБА_6, як іпотекодавцями, з метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникають з договору позики від 21 жовтня 2015 року, іпотекодавці передають ОСОБА_5 в іпотеку нерухоме майно, яким є нежитлові будівлі, загальною площею 1 766, 90 кв. м, а саме адміністративна будівля (літ А-2), площею 561, 90 кв. м, гараж площею 16, 20 кв. м, магазин (літ. А1-3), площею 1 188, 8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці, площею 0, 2886 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцям по 1/2 частині кожному на підставі договору купівлі-продажу (з відстрочкою платежу), посвідченого КияницеюН.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 19 листопада 2013 року за реєстровим № 3438.

Наведене підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 березня 2017 року № 83077134.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року у справі № 331/5339/16 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено, що враховуючи положення статей 9, 13 Закону України «Про іпотеку», набувши у власність спірне майно, з поновленням прав первісного кредитора та первісної іпотеки цього майна, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 могли передавати його у наступну іпотеку лише за згоди первісного іпотекодержателя. Проте, укладаючи 21 жовтня 2015 року договір передачі ОСОБА_5 в іпотеку спірного нерухомого майна, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не отримали згоди первісного кредитора в особі довірчого управителя майном ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», що свідчить про недійсність цього договору на підставі статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Обставини, встановлені у рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року у справі № 331/5339/16 мають преюдиційне значення для правильного вирішення цієї справи в порядку частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, яка передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо оцінки доводів касаційної скарги

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме

майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України

«Про іпотеку», до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди)), якщо іпотекодавець не відновив її.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Суди не повинні розглядали зняття обтяження на спірне майно як підставу для припинення іпотеки та ототожнювати ці поняття, оскільки обтяження тягне за собою лише обмеження права розпорядження майном. Враховуючи, що прилюдні торги, на яких реалізовано предмет іпотеки визнано недійсними та скасовано їх результати проведення, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок, що відсутні підстави для припинення іпотеки відповідно до правил статті 17 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власниками предмета іпотеки є ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а тому за правилами статті 23 Закону України «Про іпотеку» до них як до нових власників перейшли права та обов'язки іпотекодавців за іпотечним договором від 11 липня 2007 року.

Зважаючи на наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що іпотека не припинилася, є законними та обґрунтованими. Такі ж висновки зроблені у рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року та у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 331/5339/16.

Відповідно до правила частини третьої статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку.

За частиною третьою статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про іпотеку» предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками.

У підпункті 3.1.2 договору іпотеки від 11 липня 2007 року передбачено, що іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб, не укладати договорів уступки прав, не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його у спільну власність, лізинг, оренду, користування чи обтяжувати предмет іпотеки іншим способом) без отримання на це попередньої письмової згоди іпотекодержателя.

Судами не встановлено, а відповідачами не доведено, що під час укладення наступного договору іпотеки ними отримана згода попереднього іпотекодержателя, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недійсність іпотечного договору від 21 жовтня 2015 року є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо заявленого клопотання про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Заявник просить направити справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих підстав, що ця справа містить виключну правову проблему, передача справи на Велику Палату зумовлена забезпеченням розвитку права та формуванням єдиної правозастосовчої практики. На обґрунтування клопотання заявник посилався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/6866/17.

Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п'ятій статті 403 цього Кодексу.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявником у клопотанні не наведено, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі. Посилання ОСОБА_7 на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 143 березня 2018 року у справі № 910/6866/17, є необґрунтованим, оскільки такий правовий висновок не відповідає фактичним обставинам цієї справи, зроблений за інших фактичних обставин справи, підстав позову та інших позовних вимог.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

Відповідно до статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Заявник просив постановити окрему ухвалу з підстав упередженості суду першої інстанції під час розгляду справи.

В оцінці доводів заявника Верховний Суд врахував, що ОСОБА_7 не заявляв суду відвід з підстав упередженості суду. Доводи щодо порушення його прав під час розгляду справи є необґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦПК України 2004 року учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

ОСОБА_7 було відомо, що у провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебувала ця цивільна справи, ним оскаржувалась в апеляційному порядку ухвала суду про відкриття провадження у справі. Зважаючи на наведене, у заявника та його представника була об'єктивна можливість ознайомитись із матеріалами справи до початку судового засідання у справі, розгляду справи по суті. У матеріалах справи відсутні письмові клопотання заявника про ознайомлення з матеріалами справи, а також обґрунтовані клопотання про забезпечення, витребування доказів у справі.

Зважаючи на наведене, судом касаційної інстанції не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали у цій цивільній справі.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик