Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 752/1253/22

провадження № 61-7628 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

третя особа - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Заява мотивована тим, що вона має намір подати до суду позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про відібрання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року у справі 759/17341/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком до досягнення дитиною 14-річного віку та передачі дитини батькові.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у цивільній справі № 759/1382/19 визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_4 за місцем (у місці) проживання матері дитини ОСОБА_1 .

Вказувала, що 31 грудня 2021 року передала сина батькові ОСОБА_2 для спільного святкування Нового року та спільного відпочинку на один календарний тиждень під час зимової відпустки ОСОБА_2 , який зобов`язаний був повернути дитину 09 січня 2022 року матері, проте 02 січня 2022 року ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 незаконно, без відома та згоди матері, вивезли малолітнього ОСОБА_4 з м. Бердянська у невідомому напрямку.

09 січня 2022 року ОСОБА_2 у формі смс-повідомлення повідомив її про те, що не має наміру повертати їй дитину і в подальшому дитина перебуватиме у батька. Пошуки дитини виявились безрезультатними, батько дитини ОСОБА_2 не надає їй можливості спілкуватись із сином. Станом на 18 січня 2022 року малолітня дитина ОСОБА_4 матері не повернута.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд до набрання рішенням законної сили застосувати заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на чинення перешкод матері ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 ;

- встановити графік перебування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 з 19 год. 30 хв. до 21 год. 00 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п`ятниці, а також другої, четвертої та п`ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти дії - передавати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері - ОСОБА_1 , за місцем її реєстрації по АДРЕСА_1 , у відповідності до встановленого судом графіку для проведення спільного часу, з метою забезпечення права на участь у спілкуванні та вихованні дитини, без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року у складі судді Шевченко Т. М. заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Заборонено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод матері ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 . Встановлено графік перебування дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 з 19 год. 30 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п`ятниці, а також другої, четвертої та п`ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 . У іншій частині заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постановляючи ухвалу в частині встановлення графіку перебування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 у визначені графіком дні по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 , суд першої інстанції керувався вимогами статті 150 ЦПК України, якою визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 3 частини першої якої вказано, що позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, та частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини, якою визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Судом встановлено наявність обставин, які позбавляють можливості позивача спілкуватися з малолітнім сином. Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність обставин, які обмежують право на таке спілкування, а також тієї обставини, що між сторонами існує спір щодо відібрання та визначення місця проживання дитини, під час вирішення якого підлягають доведенню обставини щодо неправомірної зміни місця проживання дитини, що не може бути вирішено під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у вказаний судом спосіб.

При цьому суд посилався на відповідну практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Верховного Суду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині встановлення графіка перебування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 та місця перебування, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року в частині встановлення графіку перебування дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 з 19 год. 30 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п`ятниці, а також другої, четвертої та п`ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 , скасовано й постановлено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначаючи графік зустрічей та місце зустрічей, судом першої інстанції не враховано, що по АДРЕСА_1 знаходиться багатоквартирна будівля, точної адреси, за якою будуть перебувати мати з дитиною, судом не встановлено. При цьому ОСОБА_1 не заперечувала, що вона зареєстрована за вказаною адресою, однак там не проживає.

Апеляційний суд зазначив, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Аналіз статті 51 Конституції України, статей 141 153 157 СК України дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Водночас, визначаючи місце перебування матері з дитиною, суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи - реального місця перебування ОСОБА_1 під час зустрічей з дитиною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року й залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неповне дослідження наявних у справі матеріалів та невідповідність висновків суду обставинам справи, у зв`язку з чим невжиття заходів забезпечення може унеможливити виконання судового рішення, оскільки поведінка відповідачів дає підстави для висновку про вчинення ними умисних дій, спрямованих на унеможливлення виконання судового рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано справу № 752/1253/22 із Голосіївського районного суду м. Києва.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що у відповідності до частини шостої статті 29 ЦК України вона може мати кілька місць проживання. При цьому, суд першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову надав належну оцінку наявним у матеріалах справи документам про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи заходи забезпечення позову, вдався до встановлення наявності чи відсутності факту проживання позивача за вказаною адресою, проте, вказані обставини мають встановлюватись та враховуватись судом під час вирішення справи по суті спору про відібрання дитини; не взяв до уваги конфліктність ситуації, що склалася між сторонами, та фактично позбавив заявника можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною на час розгляду справи судом першої інстанції, порушив принцип збереження зв`язку дитини з матір`ю, що не відповідає інтересам дитини.

Суд першої інстанції, встановлюючи графік зустрічей матері та дитини, без присутності батька та баби дитини, правильно виходив із того, що такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами; не застосовування даного виду забезпечення позову утруднить або унеможливить виконання в подальшому рішення суду про відібрання дитини у разі задоволення позову. Ухвалою суду першої інстанції забезпечено невід`ємне право заявника в розумінні СК України на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, з огляду на можливу тривалість розгляду по суті справи за позовом ОСОБА_1 про відібрання дитини, що, на її думку, безумовно відповідає інтересам дитини, сприяє відновленню та налагодженню емоційних стосунків між матір`ю та дитиною.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просила до набрання рішенням законної сили застосувати заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод матері ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 ;

- встановити графік перебування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 з 19 год. 30 хв. до 21 год. 00 хв. щотижня кожного понеділка, середи, п`ятниці, а також другої, четвертої та п`ятої суботи та неділі місяця з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем реєстрації ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти дії - передавати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері - ОСОБА_1 , за місцем її реєстрації по АДРЕСА_1 , у відповідності до встановленого судом графіку для проведення спільного часу, з метою забезпечення права на участь у спілкуванні та вихованні дитини, без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 вказувала, що має намір подати до суду позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про відібрання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року у справі 759/17341/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком до досягнення дитиною 14-річного віку та передачі дитини батькові.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у цивільній справі № 759/1382/19 визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год. 00 хв. суботи до 19 год. 30 хв. неділі за місцем проживання дитини з матір`ю; можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий Рік (31 грудня) з 20 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; можливість святкування дня народження батька ІНФОРМАЦІЯ_3.

31 грудня 2021 року ОСОБА_1 передала сина батькові дитини - ОСОБА_2 для спільного святкування нового року та спільного відпочинку - на один календарний тиждень під час зимової відпустки ОСОБА_2 , який зобов`язаний був повернути дитину матері 09 січня 2022 року.

У зазначений строк ОСОБА_2 не повернув дитину матері ОСОБА_1 . Станом на 18 січня 2022 року малолітня дитина матері не повернута.

Згідно витягу з Єдиного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 13 січня 2017 року, місце проживання ОСОБА_1 з 04 січня 2017 року зареєстровано по АДРЕСА_1 (а. с. 24, т. 1).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Святошинською районною у м. Києві державної адміністрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12 лютого 2019 року зареєстрований по АДРЕСА_1 (а. с. 38, т. 1).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року відкрито провадження у справі № 752/2177/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості ОСОБА_1 регулярно спілкуватися з сином.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, щопереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом..

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

На обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 вказувала, що вона має намір подати позов доОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відібрання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка незаконно утримується останніми, тому забезпечення позову шляхом зобов`язання батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 надати можливість безперешкодного спілкування та побачень матері з дитиною, участі у її вихованні, недопущення розриву сталого психологічного зв`язку протягом певного проміжку часу, який не суперечитиме вже визначеному судом у справі № 759/1382/19 способу участі батька у вихованні дитини, не вирішує спір по суті, а лише спрямовано на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю, що відповідатиме в повній мірі інтересам дитини. Натомість, незастосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав та інтересів дитини та заявника у подальшому, у разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, встановивши наявність обставин, які позбавляють позивача можливості спілкуватися з малолітнім сином, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутності обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд першої інстанції, правильно застосувавши норми процесуального права, з урахуваннямпрактики ЄСПЛ та Верховного Суду у подібних правовідносинах, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на вчинення перешкод матері ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька та бабусі, а також встановлення графіку перебування дитини з матір`ю, який не суперечить визначеному судом у справі № 759/1382/19 способу участі батька у вихованні дитини, за місцем реєстрації матері без присутності батька ОСОБА_2 та бабусі ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції враховано, що між сторонами існує спір щодо відібрання та визначення місця проживання дитини, під час вирішення якого підлягають доведенню обставини щодо неправомірної зміни місця проживання дитини, тому обраний вид забезпечення позову є доцільним та співмірним з заявленими вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Відповідач не навів обґрунтованих доводів про те, що зустрічі дитини із матір`ю без участі психолога, батька, можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.

Отже, суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.

Скасовуючи застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову, з тих підстав, що суд не встановив реального місця перебування ОСОБА_1 під час зустрічей з дитиною, апеляційний суд не врахував, що місце проживання ОСОБА_1 з малолітньою дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 і саме за цією адресою суд визначив побачення ОСОБА_1 з дитиною.

Отже, ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 406 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2022 року скасувати, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович