Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.06.2021 року у справі №344/4565/20
Постанова КЦС ВП від 26.10.2022 року у справі №344/4565/20

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 344/4565/20

провадження № 61-10130 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Івано-Франківська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 2005 року він перебував на службі в органах прокуратури Івано-Франківської області на різних посадах.

Наказом прокуратури Івано-Франківської області від 15 вересня 2016 року № 827к його звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області і з органів прокуратури Івано-Франківської області, у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у справі № 809/1353/16, що набрала законної сили, задоволено його позов, визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Івано-Франківської області від 15 вересня 2016 року № 827-к, поновлено його на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області з 15 вересня 2016 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Івано-Франківської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 19 515,37 грн з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

З часу незаконного звільнення до моменту поновлення на посаді йому довелося змінити свій звичайний спосіб життя, він залишився без засобів для існування та можливості утримувати свою сім`ю. Отже, унаслідок незаконного звільнення з роботи йому завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, посилаючись на положення статті 56 Конституції України, статтю 237-1 КЗпП України, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь 50 000 грн моральної шкоди шляхом списання коштів з держави через Калуське управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 01 березня 2021 року у складі судді Шамотайла О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незаконним звільненням з роботи позивачу завдано моральної шкоди, також суд погодився з визначеним ним розміром сатисфакції.

Проте ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено Івано-Франківською обласною прокуратурою, оскільки він дізнався про порушення своїх прав 06 жовтня 2016 року, а позов пред`явив лише 02 квітня 2020 року. Суд застосував положення статті 233 КЗпП України, статей 257 261 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 березня 2021 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито. Роз`яснено позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Івано-Франківського апеляційного суду із заявою про направлення справи до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що професійна діяльність прокурора є публічною службою, предметом у цій справі є вимога працівника прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої унаслідок незаконного його звільнення з займаної посади та органів прокуратури. Отже, фактично у справі виник спір після звільнення публічного службовця з посади, проте він пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його проходження та звільнення з публічної служби, а тому цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що правовідносини у справі виникли після припинення публічної служби.

Ураховуючи викладене, справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства та належить до юрисдикції адміністративного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі керівник Івано-Франківської обласної прокуратурипросить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 344/4565/20 з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами у цій справі відсутній публічно-правовий спір, позивачем не оскаржується наказ про його звільнення. Отже, цей спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, тому що предметом спору є лише відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку позивача, протиправним рішенням суб`єкта владних повноважень.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду з позовом лише у квітні 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, а довідався він про порушення своїх прав у жовтні 2016 року. Безпідставним є посилання позивача на те, що порушення його прав є триваючим, так як його поновлено на роботі 11 січня 2017 року, тобто з цієї дати правовідносини щодо звільнення припинилися.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 серпня 2005 року ОСОБА_1 перебував на службі в органах прокуратури Івано-Франківської області на різних посадах.

Наказом прокуратури Івано-Франківської області від 15 вересня 2016 року № 827к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області і з органів прокуратури Івано-Франківської області, у зв`язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у справі № 809/1353/16, що набрала законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Івано-Франківської області від 15 вересня 2016 року № 827-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області з 15 вересня 2016 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 19 515,37 грн з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Верховним Судом враховано, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Спірні правовідносини виникли через несвоєчасне виконання судового рішення адміністративного суду про поновлення позивача на посаді прокурора.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У цій справі вимога про відшкодування моральної шкоди не пов`язана з вирішенням публічно-правового спору. Будь-які обставини, пов`язані із необхідністю досліджувати протиправність дій відповідача чи інші вимоги публічно-правового характеру, відсутні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6 цс 18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388 цс 18), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36 цс 19), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261 цс 19), від 05 червня 2019 року у справі № 234/14372/16-ц (провадження № 14-140 цс 19).

Разом з тим Верховний Суд не знаходить підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень 27 серпня 2021 року рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 344/4565/20 у задоволенні цього самого позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99214752).

31 травня 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про передачу його справи № 344/4565/20 за встановленою юрисдикцією до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, отже, він погодився з тим, аби його позов було розглянуто у порядку адміністративного судочинства.

27 серпня 2021 року адміністративним судом ухвалено у цій самій справі рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

Відповідачі: Івано-Франківська обласна прокуратура чи Державна казначейська служба України вказане судове рішення не оскаржили. Зазначене означає, що вони погодилися з тим, щоб справа була розглянута у порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02, п.2), від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії» (заява № 13151/04, п. 26) про невиправданість відступу від принципу правової визначеності задля правового пуризму, а помилки повинні виправлятися лише ті, які мають фундаментальне значення.

У цій справі скасування постанови апеляційного суду буде правовим пуризмом, тобто «скасування заради скасування», оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 розглянуті в порядку адміністративного судочинства і судове рішення набрало законної сили.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк