Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №690/649/21
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №690/649/21

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 690/649/21

провадження № 61-6973св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Черкаський обласний центр зайнятості,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2022 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Черкаського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 22 липня 2002 року працює у Ватутінській міській філії Черкаського обласного центру зайнятості на посаді провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг.

У листопаді 2021 року керівником Черкаського обласного центру зайнятості протиправно вимагалась від неї медична інформація щодо проходження вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також повідомлено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати в разі ненадання медичних документів, що підтверджуватимуть наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 чи наявності протипоказань щодо такого щеплення.

09 грудня 2021 року її ознайомлено з наказом № 288-К, яким її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року на час відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до усунення причин відсторонення від роботи.

Вважає оскаржуваний наказ незаконним, оскільки він порушує її конституційне право на працю та отримання винагороди за неї, та просила поновити порушені права.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення її від роботи, стягнути середній заробіток за період вимушеного прогулу в розмірі 16 238,16 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 31 березня 2022 року у складі судді Линдюка В. С. задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ Черкаського обласного центру зайнятості № 288-к від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »

Стягнуто з Черкаського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в сумі 24 808,30 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що оскаржуваним наказом порушено права ОСОБА_1 гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод, оскільки, вручивши їй повідомлення про необхідність подання перелічених у ньому документів та відсторонивши в подальшому її від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, відповідач фактично поклав на неї обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом.

Крім того, вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові щеплення, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

З огляду на вказане, через свій стан здоров`я, у вигляді відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, ОСОБА_1 була позбавлена можливості заробляти собі на життя, тож фактично опинилася в гіршому становищі, ніж якби мала протипоказання до такої вакцинації.

За наявних доказів та аргументів відповідач не довів, що обмежувальний захід у вигляді відсторонення позивачки від роботи, який мав для неї негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої мети запобіганню зараженню коронавірусом SARS-CoV-2 працівників Ватутінської міської філії Черкаського обласного центру зайнятості та його відвідувачів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Черкаського обласного центру зайнятості № 288-к від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » є незаконним та підлягає скасуванню.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 фактично було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі оскаржуваного наказу у період з 09 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року включно, що не заперечувалося сторонами, загальний період відсторонення становить 55 робочих днів (грудень 2021 року - 16 робочих днів, січень 2022 року - 19, лютий 2022 року - 20 робочих днів).

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували її відстороненню, становила 451,06 грн (18 944,62 грн / 42 дні), тож суд дійшов висновку про те, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення від роботи без збереження заробітної плати за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в сумі 24 808,30 грн (451,06 грн х 55 днів).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку Черкаським обласним центром зайнятості.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2022 року рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 31 березня 2022 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що директор Черкаського обласного центру зайнятості, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників Центру, який, зокрема, належить до переліку організацій у сфері управління центральних органів виконавчої влади, діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати, з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19.

Тимчасове відсторонення позивачки від роботи виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я громадян.

Вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян цієї держави.

Крім того, наказом Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25 лютого 2022 року «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2022 року за № 256/37592, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» до завершення воєнного стану в Україні.

На підставі наказу Черкаського обласного центру зайнятості від 04 березня 2022 року № 74-к «Про зупинення дії наказу від 09 грудня 2021 року № 288-к» з 01 березня 2022 року зупинено дію оскаржуваного наказу та ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України.

Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 46 КЗпП України в частині відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Провадження у суді касаційної інстанції

03 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

23 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

05 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати (справа № 130/3548/21; провадження № 14-82цс22), за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року.

26 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено провадження у справі № 692/82/22.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Черкаський обласний центр зайнятості у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 липня 2002 року ОСОБА_1 працює на посаді провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг Ватутінської міської філії Черкаського обласного центру зайнятості (а. с. 13).

Повідомленням № 18 від 16 листопада 2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, за підписом директора Черкаського обласного центру зайнятості, ОСОБА_1 повідомлено про те, що з 09 грудня 2021 року запроваджується обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), працівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, підлягають обов`язковому профілактичному щепленню. Державний центр зайнятості та підпорядковані установи належать до переліку організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої распіраторної хвороби СОVID-19. Наказ МОЗ України № 2393 набирає чинності через один місяць з дня офіційного опублікування, а саме 09 грудня 2021 року. У разі наявності протипоказань згідно з Переліком медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, працівник може надати відповідний медичний висновок за формою № 028-1/о. Якщо до 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 не надасть документа про обов`язкове щеплення, або документа, що підтверджує протипоказання для його проведення, з 09 грудня 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. При цьому період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати листка непрацездатності. ОСОБА_1 з повідомленням ознайомлена 17 листопада 2021 року та зазначила про незгоду з ним (а. с. 10).

03 грудня 2021 року ОСОБА_1 на адресу директора Черкаського обласного центру зайнятості направлено заперечення щодо незаконності відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з наведенням мотивів та проханням не відстороняти її від роботи з указаних у повідомленні № 18 від 16 листопада 2021 року підстав (а. с. 8-9).

На підставі наказу Черкаського обласного центру зайнятості від 09 грудня 2021 року № 288-к ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Наказом Черкаського обласного центру зайнятості від 04 березня 2022 року № 74-к «Про зупинення дії наказу від 09 грудня 2021 року № 288-к» з 01 березня 2022 року зупинено дію оскаржуваного наказу та допущено ОСОБА_1 до роботи з 01 березня 2022 року (а. с. 65).

Згідно з довідкою про доходи № 11-17/3090, виданою 03 грудня 2021 року Черкаським обласним центром зайнятості, ОСОБА_1 за останні 2 місяці до відсторонення, тобто жовтень (20 робочих днів) та листопад (22 робочих дні) 2021 року, нараховано заробітної плати на загальну суму 18 944,62 грн (а. с. 6).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я громадян.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1 3 6 8 19 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СOVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що «в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка є предметом перегляду, позивачка при зверненні до суду з позовом вказувала про те, що її відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Суди встановили, що на підставі наказу Черкаського обласного центру зайнятості від 09 грудня 2021 року № 288-к ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

З наказом позивачка не погодилася, про що свідчать її письмові заперечення, які містяться у матеріалах справи.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву не стверджував, що, обіймаючи посаду провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг у Ватутінській міській філії Черкаського обласного центру зайнятості, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників установи, відвідувачів тощо. Відсторонення ОСОБА_1 від роботи, позбавлення її на час відсторонення заробітку відбулося лише з урахуванням того, що вона працювала у Ватутінській міській філії Черкаського обласного центру зайнятості на вказаній посаді, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним. На думку колегії суддів, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я всіх працівників закладу та відвідувачів. Позивачка повідомлялася керівником Черкаського обласного центру зайнятості про намір відсторонення її від роботи у випадку ненадання нею документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або відповідних документів про абсолютні протипоказання у неї до проведення таких щеплень, але відповідних документів не надала. З урахуванням цього директор Черкаського обласного центру зайнятості, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників центру, який, зокрема, належить до переліку організацій у сфері управління центральних органів виконавчої влади, діяв у межах своїх повноважень, і відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прийняв правомірне рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи.

Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання відсторонення від роботи незаконним та стягнув із Черкаського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року, проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення суду першої інстанції в частині висновків про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В частині вирішення позовної вимоги про стягнення із Черкаського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення місцевого суду слід залишити в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), дають підстави для висновку про те, що оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2022 рокускасувати, а рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 31 березня 2022 року у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Виходячи із положень статей 133 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, то понесені нею судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 816,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок Черкаського обласного центру зайнятості.

Керуючись статтями 141 402 409 410 412 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2022 рокускасувати.

Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 31 березня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу Черкаського обласного центру зайнятості № 288-к від 09 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 31 березня 2022 року залишити в силі.

Стягнути із Черкаського обласного центру зайнятості (ЄДРПОУ 02771598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції, в розмірі 1 816,00 грн

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук