Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №640/9174/17

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 640/9174/17-ц

провадження № 61-11616св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: Харківська міська рада, ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2018 року в складі судді Бородіної Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 травня 2019 року у складі колегії суддів: Тичкової О.

Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до договору дарування від 17 травня 1990 року йому на праві власності належить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Загальна площа земельної ділянки за зазначеною вище адресою відповідно до технічного паспорту складає 1 966,00 кв. м.

Звертав увагу на те, що рішенням Харківської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 1680/14 ОСОБА_4 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Зазначена вище земельна ділянка відповідача межує із земельною ділянкою, на якій розташована належна позивачу частина житлового будинку.

Позивач вважає, що зазначеним вище рішенням Харківської міської ради порушено його права та інтереси, оскільки після замірів земельної ділянки до нього ніхто не звертався за підписом в технічній документації та не було узгоджено межі земельної ділянки. Отже, орган місцевого самоврядування не мав жодних передбачених законом підстав для прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4. Оскаржуваним рішенням було надано згоду на відчуження частини земельної ділянки, що згідно з технічним паспортом знаходиться під домоволодінням позивача, кадастрова зйомка перед прийняттям рішення не проводилась.

Посилаючись на наведене, позивач просив визнати за ним право користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 1 966 кв. м; визнати незаконним та скасувати рішення Харківської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 1680/14 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2; скасувати державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 14 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 в розмірі 1 200 кв. м була надана ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів у м. Харкові. На час звернення позивача з зазначеним вище позовом, останній право користування на земельну ділянку, розташованою за вище вказаною адресою, у встановленому законом порядку не оформив. Межі земельної ділянки, яка закріплювалася за ОСОБА_5, в натурі не встановлювалися та землевпорядна документація, якою було б визначено ці межі, позивачем не розроблялася.

Враховуючи наведе та те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог в частині визнання за ним права користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі, заявленому в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги.

Суд першої інстанції також не вбачав підстав для скасовування оспорюваного позивачем рішення міської ради та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на належну їй земельну ділянку, оскілки позивачем не доведено, що належна відповідачу земельна ділянка межує з земельною ділянкою на якій розташована належна йому частина житлового будинку та те, що під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про виділення у власність відповідача земельної ділянки, було порушено його законні права та інтереси.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 14 листопада 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно виходив з того, за колишнім власником

1/2 частини будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 закріплено земельну ділянку площею 1 200 кв. м, після смерті останнього у 1987 році спадщину прийняли ОСОБА_6 та ОСОБА_3. Позивач є власником 1/2 частини зазначеного вище будинку на підставі договору дарування від 17 травня 1990 року. Про земельну ділянку за вказаною адресою в договорі дарування не зазначено. Таким чином, належними користувачами земельної ділянки, що закріплювалася за будинком АДРЕСА_1 у розмірі 1 200 кв. м є всі співвласники вказаного житлового будинку. ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом про визнання права користування на земельну ділянку площею 1966 кв. м лише за ним, не обґрунтував наявність у нього переважного права користування поряд з іншими співвласниками та відповідний позов до них не пред'явив.

Судова колегія також погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів надання колишнім співвласникам зазначеного будинку у користування земельної ділянки площею

1 966 кв. м. Наявний в матеріалах справи технічний паспорт на 1/2 частини будинку

АДРЕСА_1 не є документом, що підтверджує право користування або право власності на земельну ділянку.

Апеляційний суд також вважав правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваного позивачем рішення міської ради та скасування державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуваним рішенням порушено його права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 травня 2019 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що орган місцевого самоврядування не мав жодних підстав для прийняття рішення про надання дозволу на відведення у власність відповідача земельної ділянки площею 0,06 га, яка межує з земельною ділянкою позивача, оскільки відповідачем не було погоджено меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, при цьому згідно з технічним паспортом на земельну ділянку, яка належить відповідачу, вона знаходиться під належною позивачу частиною житлового будинку.

Неправильними вважає також висновки судів про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 1 966 кв. м, оскільки за змістом статті

120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у разі набуття права власності на житловий будинок до особи переходить право користування чи право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок. Позивачу належить частина житлового будинку, а отже він має право користування земельною ділянкою, розмір якої є пропорційний належній йому частині майна. Судами зазначено, що належними користувачами земельної ділянки, що закріплювалася за будинком

АДРЕСА_1 у розмірі 1 200 кв. м є всі співвласники вказаного житлового будинку, проте не встановлено всіх співвласників, не залучено їх до участі в справі, що свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи.

Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 10 травня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 18 грудня 1990 року виділено земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків громадянам відповідно до додатку № 1, зокрема, ОСОБА_7 було виділено земельну ділянку площею 600 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Проте інформація щодо здійснення такого будівництва та прийняття будинку до експлуатації в матеріалах справи відсутня.

Матеріали справи свідчать про закріплення за колишнім власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1 200,00 кв. м. Спадкоємцями ОСОБА_5 є ОСОБА_6 та

ОСОБА_3, які прийняли спадщину в 1987 році.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією, наданою Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", право власності на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1) зареєстрований за наступними особами:

- ОСОБА_6-1/4 частини належить останній на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Восьмою харківською державною нотаріальною конторою

04 серпня 1987 року;

- ОСОБА_3-1/4 частини належить останній на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Восьмою харківською державною нотаріальною конторою

04 серпня 1987 року;

- ОСОБА_1-1/2 частин належить останньому на підставі дублікату договору дарування, посвідченого Восьмою харківською державною нотаріальною конторою 17 травня 1990 року.

ОСОБА_6 знята з реєстраційного обліку у зв'язку із смертю 04 вересня 2013 року.

Відповідно до технічного паспорту загальна площа земельної ділянки АДРЕСА_1 становить 1 966,00 кв. м.

Рішенням Харківської міської ради від 29 жовтня 2014року № 1680/14 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, яка належить територіальній громаді м.

Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови площею 0,006 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з свідоцтвом про право власності зазначена земельна ділянка належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та погодження меж земельної ділянки здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтал-Агро".

З акту погодження меж земельної ділянки від 28 лютого 2014 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від підпису, тобто від погодження меж земельної ділянки під час її відведення.

У додатку до акту погодження меж земельної ділянки, зазначено, що правовстановлюючі документи на право власності або право користування земельною ділянкою, що суміжна по лінії В-Г в Управлінні Держземагетнства у

м. Харкові та Харківської області не обліковуються.

Листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 09 липня 2014року позивача повідомлено, що Генеральним планом м. Харкова не передбачено вирішення питання під'їзду транспортних засобів (трактору) до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини першої статті

16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно зі статтею 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачено у статтях 186, 186-1 ЗК України.

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

На виконання статті 106 ЗК України наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

У пункті 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз вказаних норм свідчить, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку або іншого документа, яке посвідчує таке право особи.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц.

Нормами частини 1 статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частинами 1 , 2 статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасувати рішення Харківської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 1680/14 щодо затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність

ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 та скасування державної реєстрації права власності останньої на вказану земельну ділянку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів порушення оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування його права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Судами також правильно зазначено, що непогодження ОСОБА_1 меж земельних ділянок не могло бути підставою для відмови Харківської міської ради в затвердженні технічної документації відповідачу, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. При цьому судами встановлено, що позивач був обізнаний про те, що відповідач має намір отримати у власність земельну ділянку на АДРЕСА_2, проте від підпису в акті погодження меж земельних ділянок відмовився без надання пояснень, а отже зазначене не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права користування земельною ділянкою, розташованою за адресою:

АДРЕСА_1 в розмірі 1 966 кв. м, оскільки матеріали справи свідчать про закріплення за колишнім власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1 200,00 кв. м, спадкоємцями якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_3. Таким чином, належними користувачами земельної ділянки, що закріплювалася за будинком № НОМЕР_1, розташованого за вищезазначеною адресою є всі співвласники вказаного житлового будинку. Звертаючись до суду з позовом про визнання права користування на земельну ділянку площею 1966 кв. м лише за ним, ОСОБА_1 не обґрунтував наявність у нього переважного права користування поряд з іншими співвласниками та відповідний позов до них не пред'явив.

Доводи касаційної скарги про те, що за змістом частини 120 ЗК України позивач набув право користування на земельну ділянку, яка належала на праві користування попередньому власнику, не заслуговують на увагу, оскільки з договору дарування

від 17 травня 1990 року, на підставі якого позивач набув право власності на

1/2 частини зазначеного вище будинку, не вбачається право попереднього

власника - ОСОБА_8 щодо користування земельної ділянкою та її розмір. Інших доказів, які б підтверджували право користування ОСОБА_9 земельною ділянкою чи свідчили про виділення їй у користування чи власність земельної ділянки у заявленому позивачем розмірі, матеріали справи не містять.

Посилання позивача на те, що в технічному паспорті на належну йому 1/2 частини житлового будинку зазначено, що в цілому будинковолодіння розташоване на земельній ділянці площею 1 966 кв. м є безпідставними, оскільки зазначення в технічному паспорті такої площі спірної земельної ділянки не може безумовно свідчити про те, що земельна ділянка виділялась саме в такому розмірі.

Судами, на підставі доказів, поданих сторонами, встановлено, що на все будиноволодіння, розташоване за зазначеною вище адресою виділялась земельна ділянка площею 1 200 кв. м, а отже, відповідно до встановлених обставин, всі співвласники будинку мають право на користування саме таким розміром земельної ділянки пропорційно належним їм частинам спірного будинку, проте співвласники будинку до участі в справі залучені не були.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив коло осіб, які мали бути учасником справи, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачаться, що позивач та його представник були присутніми в судових засіданнях, під час яких судом першої інстанції роз'яснювались сторонам їх права подавати клопотання, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. Доказів того, що позивач був позбавлений можливості пред'явити вимоги до співвласників спірного будинковолодіння та залучити їх до участі в справі як співвідповідачів, матеріали справи не містять.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик