Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.10.2022 року у справі №686/25261/19

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 686/25261/19

провадження № 61-7677св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 квітня 2021 року в складі судді Палінчака О. М. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року в складі колегії суддів Янчук Т. О., Спірідонової Т. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року АТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивувало тим, що 02 листопада 2007 року ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11244304000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 25000 дол. США. зі сплатою 13,90% річних та кінцевим строком повернення до 01 листопада 2017 року.

У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 02 листопада 2007 року укладено договір іпотеки № 62665, предметом якого є квартира загальною площею 57,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Через невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту станом на 09 вересня 2019 року у нього утворилася заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 18 227,67 дол. США та 76 082,75 грн пені, яка на вимогу банком позичальником не повернута.

За таких обставин ПАТ «УкрСиббанк» просив звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 57,9 м2 за адресою: АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ЗУ «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що банк звернувся до суду з пропуском позовної давності. Суди встановили, що 20 квітня 2015 року банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту, у якій просив достроково, на 32-й день із моменту одержання повідомлення, у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення повідомлення (вимоги) виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі за кредитним договором № 11244304000 від 02 листопада 2007 року, чим фактично змінив строк виконання кредитного зобов`язання.

Суд прийняв до уваги, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2016 року в справі № 686/13942/15-ц, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11244304000 від 02 листопада 2007 року в розмірі 9481,13 доларів США, пеню 11716,30 грн. В позові до поручителя ОСОБА_1 відмовлено. Разом із тим, суд констатував, що право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, а саме 01 червня 2015 року, проте з указаної дати протягом трьох років позивач з відповідним позовом не звернувся.

Аргументи учасників справи

11 серпня 2022 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі.

У касаційній скарзі банк посилається на те, що судами неправильно застосовано положення статті 264 ЦК України, та зазначає, що позовна давність перервалася пред`явленням у липні 2015 року банком позову в справі № 686/13942/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Наполягає на тому, що переривання позовної давності триває з моменту пред`явлення позову та до розгляду справи по суті, тобто, протягом усього періоду, коли спір ще не є вирішеним. Зазначає, що ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2017 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2016 року в справі № 686/13942/15-ц, яким відмовлено у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_1 , залишено без змін, а тому на думку банку з цього час банк дізнався про порушення своїх прав поручителем. Оскільки ОСОБА_1 є фінансовим поручителем за договором поруки та іпотекодавцем за договором іпотеки, при задоволенні позову в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 в справі № 686/13942/15, у банку не було б необхідності звертатися до суду з цим позовом. Посилається також на те, що суди не дослідили умови договору поруки щодо строку його дії.

Представник банку вказує на необхідність передання справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з метою відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року в справі № 357/9126/17 (провадження № 61-36495св18) шляхом конкретизації цього висновку із зазначенням, що перевивання позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦПК України відбувається у період з моменту звернення з позовом до суду та до моменту розгляду позову по суті й набрання чинності судовим рішенням.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 161/8893/16-ц, від 18 червня 2020 року в справі № 918/1017/15, від 11 червня 2020 року в справі № 644/623/17, від 03 червня 2020 року в справі № 236/918/17 та про наявність підстав для відступу від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 357/9126/17-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 листопада 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11244304000, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 25 000 дол. США під 13,90 % річних з кінцевим терміном повернення до 01 листопада 2017 року.

З метою належного виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань 02 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (кожним окремо) укладені договори поруки № 154939, № 154931, №154936, за умовами яких поручителі (кожен окремо) зобов`язалися нести солідарну з позичальником відповідальність перед банком за виконання у повному обсязі зобов`язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту від 02 листопада 2007 року № 11244304000.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 02 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (нерухомого майна) № 62665, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 .

Умовами кредитного договору передбачено, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у повному обсязі в строк до 01 листопада 2017 року, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1.1 договору іпотеки).

У пункті 3.1.3 кредитного договору сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

20 квітня 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» направило на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 письмову вимогу № 30-11/25527 про усунення порушень кредитного договору, зі змісту якої вбачається, що станом на 06 квітня 2015 року прострочена заборгованість по кредиту становить 1 666,64 дол. США та по процентам - 670,04 дол. США. При цьому у випадку не усунення вказаних порушень банк змушений вимагати виконання зобов`язань за договором кредиту, а саме сплатити банку заборгованість в повному обсязі, яка становить 9 003,64 дол. США.

У пункті 6.2. кредитного договору сторони погодили, що у разі настання обставин щодо порушення умов договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це повідомлення банку або у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Після невиконання вказаної вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором ПАТ «УкрСиббанк» у липні 2015 року звернулось до суду з позовом до боржника та поручителів про дострокове повернення кредиту.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2016 року в справі № 686/13942/15 позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 481,13 дол. США, пеню - 11 716,30 грн; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено, у тому числі відмовлено в задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з підстав того, що без згоди поручителів відбулось збільшення обсягу їх відповідальності.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року вказане рішення суду від 27 грудня 2016 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статей 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Суди встановили, що АТ «УкрСиббанк», звернувшись 20 квітня 2015 року до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з письмовими вимогами про дострокове повернення кредиту, скористалося своїм правом на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, чим змінило строк виконання зобов`язання.

Починаючи з 01 червня 2015 року (сорок перший день після надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі) банк мав право звернутися з вимогою до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте з такими вимогами позивач звернувся до суду лише у вересні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 750/10899/19 (провадження № 61-11725св20) зазначено, що «слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується. Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов`язком, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчиненням позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов`язанням, не переривається позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено».

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що:

20 квітня 2015 року банк за вих. № 30-11/24528 направив на адресу іпотекодержателя письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за договором № 11244304000 від 02 листопада 2007 року (том 1 а.с. 249). Письмових доказів про дату отримання ОСОБА_1 цієї вимоги матеріали справи не містять. З урахуванням встановлених обставин та умов договору суди зробили обґрунтований висновок, що строк користування кредитом в будь-якому випадку вважаться таким, що настав не пізніше 01 червня 2015 року (на 41-й календарний день з дати направлення повідомлення (вимоги) банком 20 квітня 2015 року);

представник відповідача заявив про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки перебіг позовної давності розпочався 01 червня 2015 року, позовна давність сплинула у червні 2018 року. До суду з цим позовом банк звернувся у вересні 2019 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Установивши, що вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки обґрунтовані, проте заявлені банком після спливу позовної давності про застосування наслідків спливу яких заявлено відповідачем, суди правильно відмовили у їх задоволенні.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що суди не досліджували питання переривання перебігу позовної давності та звернули увагу на те, що АТ «УкрСиббанк» у липні 2015 року звернувся з позовом до боржника та поручителів про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Враховуючи, що ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 30 травня 2017 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2016 року в справі № 686/13942/15-ц, яким відмовлено у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_1 , залишено без змін, а тому, на думку позивача, перебіг позовної давності почав обраховуватися з травня 2017 року.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників. Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Оскільки з позовом про стягнення заборгованості банк звернувся у липні 2015 року, відсутні підстави вважати перерваною позовну давність, адже з позовом у справі, яка переглядається, банк звернувся у серпні 2019 року, тобто, після спливу трьох років від указаної дати.

Колегія суддів не може погодитись з посиланням заявника на неврахуванням судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 644/623/17 (провадження № 61-45901св18), оскільки у вказаній справі позивач звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до учасників повного товариства після того, як їй було повернуто виконавчий лист у зв`язку із відсутністю у повного товариства майна, на яке можливо звернути стягнення. Суди дійшли висновку, що позивачем не було пропущено позовну давність, оскільки про порушення свого права, зокрема про те, що у повного товариства відсутнє майно, позивач довідалася 29 серпня 2016 року, тобто, тоді, коли їй було повернуто виконавчий лист, натомість у справі, яка переглядається, судами встановлено, що про порушення свого права банк довідався у квітні 2015 року та вчиняв відповідні дії для його захисту шляхом направлення досудової вимоги.

Посилаючись на неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 918/1017/15 та від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц (провадження № 61-40963св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 236/918/17 (провадження № 61-41092св18), заявник не врахував, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у вказаних постановах ухвалено за різних фактичних обставин.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

У касаційній скарзі АТ «УкрСиббанк» заявило клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки з метою забезпечення єдності судової практики необхідно передати цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку, який викладено в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 (провадження № 61-36495св18).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина третя статті 403 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Наведені АТ «УкрСиббанк» аргументи не свідчать про наявність підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання акціонерного товариства «УкрСиббанк» про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук