Історія справи

Постанова

Іменем України

25вересня 2023 року

місто Київ

справа № 161/2435/23

провадження № 61-7380св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2023 року у складі судді Пушкарук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про порушення особистого немайнового права, спростування недостовірної інформації, захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 16 лютого 2022 року він отримав документ № 92/03 від 11 лютого 2022 року № 92/03 за підписом генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька картонно-паперова фабрика» Сухини С. І. (позивач його найменував як «документ-1»), у якому поширено стосовно нього недостовірну інформацію, яка порушує його немайнові права, а саме честь і гідність та ділову репутацію.

Посилаючись на наведене, позивач просив:

визнати, що у разі ненадання доказів достовірності відповідачем спірної інформації є підставою вважати її недостовірною;

визнати, що вказане « ОСОБА_1 проігнорував» підписати наряд допуск 25 серпня 2021 року є недостовірною інформацією: стосується позивача, поширена, не спростована та використовується;

визнати, що 18 жовтня 2021 року факту аварії не було і це є недостовірною інформацією, що «кривдить» немайнові права позивача, поширена, не спростована та використовується;

визнати наявність тверджень як недостовірної інформації в «документі-1» і стосуються ОСОБА_1 - позивача, поширена більше ніж одній особі, не є спростованою та використовується;

визнати факт зберігання, використання, поширення більше ніж одній особі недостовірної інформації в «документі-1»;

спростувати недостовірну інформацію, викладену в «документі-1»,у спосіб, встановлений судом;

стягнути з відповідача на користь позивача 99 999,00 грн на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 32 Конституції України та національного законодавства.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з тих підстав, що вона не відповідає вимогам пунктів 4, 5, 8, 9, 10 частини третьої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Роз`яснено заявнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у десятиденний строк, з дня отримання її копії, позовна заява буде визнана неподаною та повернута заявнику.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що 22 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про усунення недоліків, яка містить його власні міркування щодо ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2023 року про залишення позовної заяви без руху. Проте вказані в ухвалі недоліки заявник не усунув, будь-яких документів не надав, що відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України є підставою для визнання позовної заяви неподаною та повернення її заявнику.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для подовження розгляду до суду першої інстанції.

Також просить ухвалити нове судове рішення, визнати факти розповсюдження судами першої та другої інстанції недостовірної інформації щодо позивача, порушення його немайнового права, стягнути з органів судової влади на його користь 800 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, з чим помилково погодився апеляційний суд, належно не перевірив доводів заявника, викладених у заяві від 22 лютого 2023 року про усунення недоліків, а тому дійшов помилкового висновку по повернення позовної заяви. Такі дії судів попередніх інстанцій порушують право позивача на судовий захист.

Зазначивши по можливість повторного звернення до суду з позовом, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернення позовної заяви, суди попередніх інстанцій не вказали, які недоліки йому необхідно виправити.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 3 8 21 22 32 Конституції України, статті 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 82 183 197 ЦПК України.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що встановивши, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам статей 175 177 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву без руху, вказавши недоліки, які йому необхідно усунути.

Оскільки вимог вказаної ухвали суду позивач не виконав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнав її неподаною та повернув позивачу на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження на підставах передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України: неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 3 8 21 22 32 Конституції України, статті 277 ЦК України, статей 82 183 197 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Вимоги до позовної заяви визначено статтею 175 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 4, 5, 8, 9, 10 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (абзац перший частини першої статті 185 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам пунктів 4, 5, 8, 9, 10 частини третьої статті 175 ЦПК України, роз`яснив позивачу, що йому необхідно уточнити позовні вимоги у формі, яка у разі їх задоволення сприятиме захисту та поновленню його порушених, невизнаних чи оспорюваних прав.

Суд зазначив, що звертаючись до суду з позовом про спростування недостовірної інформації, захист честі і гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, позивач не надав у порядку, визначеному пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, жодних доказів на підтвердження зазначених у позові обставин, не повідомив про їх наявність (відсутність).

Суд також зазначив, що всупереч пунктам 8, 9, 10 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній не вказано щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

В ухвалі позивачу роз`яснено, що неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк матиме наслідком повернення позовної заяви.

На виконання зазначеної ухвали суду ОСОБА_1 подав заяву від 22 лютого 2023 року, у якій вказав, що суд зайняв упереджену позицію захисту відповідача, а не позивача, вимога суду про усунення недоліків є процесуально неправильною, а ухвала такою, що суперечить гарантованому праву на судовий захист.

Вважав, що належно обґрунтував позов відповідно до правових норм, відповідно до обізнаності та можливостей, розраховуючи на справедливий та чесний суд, що є достатнім для судового розгляду.

Предметом позову є обґрунтована статтею 32 Конституції України поширена відповідачем недостовірна інформація, яка стосується його особи, поширена більше, ніж одній особі, зберігається, використовується, зібрана і викладена у «документі-1». Він звертається до суду саме з позовом про порушення особистого немайнового права. Слова «не надає жодних доказів» та «не повідомляє про їх наявність (відсутність)» вважає грубим вимислом проти гарантованого судового захисту, порушених прав та свобод і таким, що є недопустимим на стадії залишення позову без руху.

Зазначав, що способами захисту він визначив визнання недостовірною, спростування та відкликання встановленої судом недостовірної інформації. Намір відмови суду у розгляді позову вважав зайвим моральним тиском на конституційні гарантовані права позивача і особи з інвалідністю, якій важко захиститись від свавільного порушення прав відповідачем в суді.

Позивач просив урахувати, що з тотожним позовом до цього відповідача не звертався. Він звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, а інші судові витрати - «матеріальні витрати на складання позову», які «є переважно консультативними, інтелектуальними і за реаліями сьогодення» він оцінює у 20 000,00 грн. Не вбачав підстав для «переназивання його позову чи відмови в судовому розгляді».

Таке обґрунтування просив вважати «юридичними доказами як доповнення до цього позову «про порушення особистого немайнового права» - відповідачем проти позивача».

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що прохальна частина позовної заяви не містить чіткого визначення способу судового захисту позивача та не містить посилань, на те, які саме дії відповідача позивач вважає протиправними.

У прохальній частині позивач просив спростувати недостовірну інформацію, що міститься в «документі - 1», однак не вказав його найменування, не надав його оригіналу чи копії до матеріалів позовної заяви, не заявляв клопотання про витребування документа у відповідача або в третіх осіб, не вказав, яку саме інформацію він просить спростувати та яким способом.

Зважаючи на те, що подавши заяву від 22 лютого 2023 року, яка фактично не є заявою про усунення недоліків у розумінні статті 185 ЦПК України, у якій позивач зауважив, що не бажає здійснювати уточнення позовних вимог та конкретизувати обраний ним спосіб захисту порушеного права, натомість вважає викладені ним позовні вимоги правильним та законними, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Надаючи оцінку вказаним висновкам суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлені судом в ухвалі від 16 лютого 2023 року недоліки позовної заяви, зокрема, стосовно її невідповідності вимогам статей 175 177 ЦПК України, не можуть бути розцінені як прояв надмірного формалізму, адже є суттєвими і у своїй сукупності дійсно перешкоджали можливості вирішити питання про відкриття провадження за позовною заявою ОСОБА_1 .

Водночас позивач був повідомлений про наслідки неусунення недоліків у встановлений судом строк і мав реальну можливість їх усунути у визначений в згаданій ухвалі спосіб.

Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Таким чином, установивши, що позивач не виконав вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнав її неподаною та повернув позивачу на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

З таким висновком погоджується Верховний Суд, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права: статей 82 183 197 ЦПК України.

Щодо доводів заявника про порушення права на доступ до суду (права на судовий захист) Верховний Суду зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (пункт 37 рішення Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України»).

Верховний Суд зауважує, що повернення судом першої інстанції позивачу позовної заяви у зв`язку з невиконанням ухвали вказаного суду про усунення недоліків позовної заяви переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Оскаржуване судове рішення зумовлене не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення позивача до суду, а лише невиконанням ним процесуальних вимог закону щодо форми та змісту позовної заяви. Такі процесуальні дії суду не можуть свідчити про обмеження права заявника на судовий захист.

Водночас згідно із частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Заявник також посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права: статті 277 ЦК України, окремих норм Конституції України, водночас указане в основному стосуються вирішення спору по суті.

Зважаючи на те, що предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви та прийнята за наслідками її апеляційного перегляду постанова апеляційного суду, Верховний Суд не вирішує вимоги касаційної скарги про визнання фактів розповсюдження судами першої та другої інстанції недостовірної інформації щодо позивача, порушення його немайнового права, стягнення з органів судової влади на його користь 800 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак