Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 381/3467/16-ц

провадження № 61-16755св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Відділ державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року у складі суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. А., Мельника Я.

С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - ВДВС Фастівського МУЮ Київської області), Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна та звільнення майна з-під арешту.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1994 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2, за час якого за відповідачем було зареєстровано право власності на приміщення магазину-кафетерію та земельну ділянку площею 0,0933 га, що розташовані по АДРЕСА_1.

22 серпня 2016 року державним виконавцем ВДВС Фастівського МУЮ Київської області у межах виконавчого провадження по виконанню судового рішення, боржником у якому є ОСОБА_2 описано і накладено арешт на вказані магазин-кафетерій та земельну ділянку.

Посилаючись на те, що магазин-кафетерій та земельна ділянка, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_2, набуте сторонами у період зареєстрованого шлюбу й в силу вимог статті 60 СК України є спільним майном подружжя, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної нерухомості та звільнити належні їй 1/2 частини магазину-кафетерію та 1/2 частини земельної ділянки з-під арешту на підставі статті 60 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вона не є боржником у виконавчому провадженні й накладення арешту на її майно порушує її права власника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року у складі головуючого-судді Чернишової Є. Ю. позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини магазину-кафетерію та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0933 га кадастровий номер 3224986901:01:002:0015, що розташовані по АДРЕСА_1.

Виключено 1/2 частини магазину-кафетерію та 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0933 га кадастровий номер 3224986901:01:002:0015, що розташовані по АДРЕСА_1, з акта опису та арешту майна, складеного 22 серпня 2016 року державним виконавцем ВДВС Фастівського МУЮ Київської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нерухоме майно, набуте сторонами у період зареєстрованого шлюбу є спільною сумісною власністю, а відтак кожному із подружжя на праві власності належить по 1/2 його частині. За відсутності доказів використання кредитних коштів в інтересах сім'ї, договір іпотеки не створює обов'язків для другого із подружжя - ОСОБА_1, що є підставою для виключення належної їй на праві власності частини спільного майна з акта опису та арешту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про виключення майна з акта опису та арешту скасовано, у задоволенні вказаних вимог відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що магазин-кафетерій та земельна ділянка набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період зареєстрованого шлюбу є спільним сумісним майном подружжя, кожному з яких належить по 1/2 його частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виключення майна з акта опису та арешту, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 надала нотаріально засвідчену згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_2 з метою забезпечення кредитних зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Діяр" (далі - ТОВ "Діяр") договору іпотеки, предметом якого є спільне сумісне майно подружжя, а саме приміщення магазину-кафетерію та земельна ділянка площею 0,0933 га, що розташовані по АДРЕСА_1, на умовах на його розсуд, а також засвідчила свою згоду щодо звернення стягнення на вказане майно в цілому у випадку невиконання або несвоєчасного виконання умов кредитного договору та розуміння наслідків надання такої згоди, передбачених статтями 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65 СК України, що свідчить про правомірність дій державного виконавця по опису спірного майна та накладення на нього арешту у рамках виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що позивач не є стороною виконавчого провадження, у межах якого накладено арешт на належну їй частину нерухомого майна, що порушує її права власника та позбавляє можливості користуватися правами сторони виконавчого провадження, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про звільнення майна з-під арешту.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У поданих в червні 2017 року запереченнях, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просить касаційну скаргу відхилили, а оскаржуване рішення апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що вимога позивача про зняття арешту та виключення з акта опису 1/2 частини спільного майна подружжя, з урахуванням положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" порушує права банку, як стягувача за виконавчим документом.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 квітня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14 січня 1994 року, за час якого ОСОБА_2 у червні 2008 року набув право власності на земельну ділянку площею 0,0933 га кадастровий номер 3224986901:01:002:0015, з цільовим призначенням для комерційної діяльності, що розташована по АДРЕСА_1, а 17 листопада 2009 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - приміщення магазину-кафетерію, що розташований на вказаній земельній ділянці.

20 січня 2011 року у забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ "Діяр", між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом якого є приміщення магазину-кафетерію та земельна ділянка площею 0,0933 га кадастровий номер undefined, що розташовані по АДРЕСА_1.

На укладення вказаного договору, позивач ОСОБА_1 20 січня 2011 року надала нотаріально посвідчену згоду, у якій зазначила про те, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання умов кредитного договору не заперечує щодо звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки у відповідності з умовами договору іпотеки та на його реалізацію. Наслідки подання такої заяви та зміст статей 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65 СК України позивачу роз'яснено нотаріусом.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи питання про належність описаного та арештованого майна, суди повинні керуватися нормами цивільного та сімейного законодавства, які діяли на час придбання майна, що регулюють право власності та його захист. При розгляді позову одного з подружжя про зняття арешту з належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя судам необхідно враховувати, що відповідно до статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, установивши, що спірне нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки придбано за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності на його 1/2 його частини.

З урахуванням того, що позивач надала нотаріальну завірену згоду на укладення її чоловіком договору іпотеки, предметом якого є спільне майно подружжя, а також на звернення стягнення на таке майно і його реалізацію у разі невиконання умов кредитного договору, правильним є висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення вимог про виключення 1/2 частини спірного нерухомого майна з акта опису та арешту.

Аргументи заявника, викладені у касаційній скарзі про порушення її права в порядку статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" не може бути підставою для задоволення скарги, оскільки відповідно до положень статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. А позивач надала згоду щодо звернення стягнення на вказане майно в цілому у випадку невиконання або несвоєчасного виконання умов кредитного договору та розуміння наслідків надання такої згоди, передбачених статтями 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65 СК України, що свідчить про правомірність дій державного виконавця з опису спірного майна та накладення на нього арешту у рамках виконавчого провадження.

Доводи ОСОБА_1, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and
Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко