Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.02.2018 року у справі №601/724/17

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 601/724/17

провадження № 61-4911св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2017 року у складі судді Білосевич Г. С. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Міщий О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 29 листопада 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Кредитка «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов договору виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь та яка станом на 28 лютого 2017 року становила 33 532,02 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 869,04 грн, заборгованість за процентами - 26 012,02 грн, заборгованість за пенею та комісією - 3 577,99 грн, а також штрафи: 500 грн (фіксована частина), 1 572,95 грн (процентна складова).

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем наявності між сторонами договірних зобов'язань. Суд дійшов висновку, що копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «Приватбанку» від 29 листопада 2011 року не є належним доказом укладення договору про надання банківських послуг використання кредитної картки, оскільки у ній відсутні дані про істотні умови кредитного договору, зокрема щодо розміру кредиту.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не надав доказів укладення з відповідачем кредитного договору від 29 листопада 2011 року на умовах визначених Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», належними доказами не довів розмір заборгованості.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди належним чином не з'ясували фактичні обставини у справі, зокрема факт укладення та виконання кредитного договору відповідачем, не врахували належності підпису у кредитному договорі відповідачу, не спростували доводи позивача щодо укладення з відповідачем кредитного договору.

Відзив на касаційну скаргу відповідач не подала.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пунктів розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

28 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Суди установили, що 29 листопада 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Кредитка «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов договору виникла заборгованість, яка станом на 28 лютого 2017 року становила 33 532,02 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 869,04 грн, заборгованість за процентами - 26 012,02 грн, заборгованість за пенею та комісією - 3 577,99 грн, а також штрафи: 500 грн (фіксована частина), 1 572,95 грн (процентна складова).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За нормами частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 627 та частиною першою статті 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не надав доказів укладення з відповідачем кредитного договору від 29 листопада 2011 року на умовах, визначених Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк».

Проте такий висновок суду є передчасним.

Відповідно до положень частини третьої статті 10 та частин першої і четвертої статті 60 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду судами справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 212 ЦПК України 2004 року визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 64 ЦПК України 2004 року письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 6), в якій указано, що вона разом з пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між банком та нею договір про надання банківських послуг.

Підписавши вказану анкету-заяву позивач була повідомлена про зміст Умов і Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» та про розміщення їх тексту на офіційному сайті ПАТ КБ «ПриватБанк» (www.privatbank.ua), а також про тарифи банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді, про що зазначено у самій анкеті-заяві.

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам, дійшовши передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Крім того, суду слід звернути увагу на те, що з розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів убачається, що відповідач користувалась кредитними коштами та частково погашала заборгованість за договором (а.с. 4-5, 64-66).

Висновок суду про те, що у договорі не встановлено розмір кредиту суперечить матеріалам справи та спростовується вказаною анкетою-заявою, в якій цей такий розмір визначено у сумі бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою - 5 000 грн (а.с. 6, зворот).

Суд також не врахував, що ОСОБА_4 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій зокрема визнавала внесення чергових платежів за кредитним договором (а.с. 54-55), та не спростувала належність їй підпису на цій заяві.

Зазначені вище докази підлягають перевірці в сукупності та взаємозв'язку.

Апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції, крім викладених у цій постанові мотивів, потрібно врахувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 12 грудня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта