Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №2-4682/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 2-4682/11

провадження № 61-16023св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - Акціонерне товариство «Райффайзен банк»,

особа, дії якої оскаржуються, - Салтівський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії посадових осіб Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - Акціонерне товариство «Райффайзен банк»,

за касаційною скаргою адвоката Грічаніченка Олександра Олександровича як представника ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року у складі судді Тимоша О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій, уточнивши вимоги, просила визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; зобов`язати скасувати арешт, накладений на майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 січня 2015 року № НОМЕР_1, виданої Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 8584550 від 02 лютого 2015 року; скасувати арешт, накладений на майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 березня 2015 року № НОМЕР_1, виданої Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 9110156 від 19 березня 2015 року.

На обґрунтування заявлених вимог скаржник посилалась на те, що на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4682/11, виданого 27 вересня 2012 року Московським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в сумі 1 153 322,76 грн, судового збору та витрат. В межах цього виконавчого провадження накладено арешти на майно ОСОБА_1 29 квітня 2015 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

На цей час виконавчих проваджень з виконання виконавчого листа № 2-4682/11на примусовому виконанні не перебуває. В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до виконавчої служби із заявою про зняття арешту та у її задоволенні було відмовлено.

У разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, а також провадяться інші дії у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Московський районний суд м. Харкова ухвалою від 16 липня 2024 року в задоволенні скарги відмовив.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що боржник не в повному обсязі виконала рішення суду, яке стало підставою для відкриття виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на майно. Скаржник не довела відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, також немає відомостей щодо рішення про стягнення виконавчого збору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду адвокат Грічаніченко О. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21; суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавче провадження, в межах якого накладено арешт на майно скаржника, на примусовому виконанні не перебуває, матеріали виконавчого провадження знищені як завершені. Суди не взяли до уваги, що виконавче провадження могло бути завершене у зв`язку із спливом строку пред`явлення виконавчих документів до виконання. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» втратило право на пред`явлення виконавчого листа до виконання, тому немає підстав для збереження арешту.

Рух в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У Московському відділі державної виконавчої служби м. Харків перебувало на виконанні виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4682/11, виданого 27 вересня 2012 року Московським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором № 014/2061/82/100160 від 03 червня 2008 року в сумі 1 153 322,76 грн, судового збору 2823,00 грн та витрат в сумі 120,00 грн.

16 січня 2015 року державний виконавець відкрив виконавче провадження та виніс постанову про арешт майна боржника.

26 січня 2015 року державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору.

17 березня 2015 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника.

29 квітня 2015 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 неможливо надати для ознайомлення, оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить 3 роки відповідно до пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби (відповідь Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14 лютого 2024 року № 45141).

29 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Салтівського ВДВС у м. Харкові із заявою, в якій просила зняти арешти з її майна, накладені постановами від 16 січня 2015 року і від 17 березня 2015 року.

Згідно з відповіддю Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12 березня 2024 року № 68312 вирішення питання про зняття обтяжень можливе у судовому порядку.

Цивільна справа №2-4682/11 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором знищена за спливом строків зберігання у 2017 році (довідка Московского районного суду м. Харкова).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження» № 606-ХVІ (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічне визначення закріплене у статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

З обставин цієї справи відомо, що виконавчі листи повернено у квітні 2015 року на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас частиною п`ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Встановивши, що виконавчі листи були повернені стягувачу у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, боржник не в повному обсязі виконала рішення суду, яке стало підставою для відкриття виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт майна; не довела відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Доводи касаційної скарги про те, що виконавче провадження не перебуває на примусовому виконанні, а матеріали виконавчого провадження знищені, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, адже законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав.

Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Грічаніченка Олександра Олександровича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов