Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №272/173/17

Постанова

Іменем України

25 червня 2018 року

м. Київ

справа № 272/173/17

провадження № 61-734св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року у складі судді Чуб І. А.та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області

від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він є депутатом Андрушівської міської ради 7-го скликання. Відповідач постійно розповсюджує відносно нього неправдиву інформацію щодо скоєння кримінального правопорушення, а саме самовільного захоплення земельної ділянки на території автостанції, що шкодить його репутації та порушує його право на честь, гідність та ділову репутацію.

ОСОБА_6 неодноразово зверталася із заявами до Андрушівського відділення поліції щодо самовільного захоплення земельної ділянки та перевищення депутатських повноважень та наявності в нього гранат та погроз від нього підірвати об'єкти торгівлі, а саме: на сесії Андрушіської міської ради

29 січня 2016 року ОСОБА_6 було зачитано звернення міському голові

ОСОБА_7, що підтверджується протоколом 2-го пленарного засідання 3-ї сесії

7-го скликання. Позивач зазначав, що ніяких злочинів не вчиняв, на підтвердження чого було проведено перевірку заяв Андрушівським відділом поліції та встановлено відсутність в його діях складу кримінального правопорушення. Негативна інформація, яка була поширена відповідачем не відповідає дійсності, має характер наклепу, а тому вважав, що така інформація не є оціночним судженням та підлягає спростуванню. Вищевказана інформація порушує його немайнові права, подібними діями відповідач охарактеризувала його як злочинця та як особу, яка з легкістю порушує закон, не має високих моральних якостей. Крім цього зазначав, що поширенням вказаної інформації йому було завдано моральну шкоду.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4просив суд: визнати недостовірною, такою, що порушує честь, гідність, та ділову репутацію інформацію відносно нього, поширену ОСОБА_6 у зверненні від 29 січня 2016 року надану міському голові Андрушівської міської ради та депутатам Андрушівської міської ради та у заявах до Андрушівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області про те, що він має гранати і нібито погрожував підірвати об'єкти торгівлі; зобов`язати ОСОБА_6 не пізніше наступного з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену нею у зверненні від 29 січня 2016 року інформацію щодо нього у такий самий спосіб як вона була поширена, а саме шляхом спростування даної інформації та принесення йому вибачень, на найближчому засіданні чергової сесії Андрушівської міської ради Житомирської області; зобов`язати ОСОБА_6 не пізніше наступного з дня набрання рішенням суду законної сили відкликати всі заяви до Андрушівського ВП ГУНП в Житомирській області відносно нього; стягнути з ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду в сумі 60 000 грн.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не доведено факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, заява відповідача до Андрушівського відділу поліції щодо наявності у ОСОБА_4 гранат, яка в ході перевірки не знайшла свого підтвердження, не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації, тому не має підстав для визнання недостовірною викладеної у зверненні та заявах до поліції інформації та її спростування.

У грудні 2017 року ОСОБА_4подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Зазначає, що висловлювання відповідача безпосередньо стосуються його та побудовані у формі твердження щодо його моральних, суспільних властивостей з використанням недостовірної, неправдивої інформації, наклепу та образ. Вважає, що поширення такої інформації ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України та статті 277 ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Разом з тим, за змістом зазначеного законодавства кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Відповідно до роз'яснень викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого

2009 року № 1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 судам роз'яснено, що статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У пункті 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у

пункті 21 наведеної вище постанови, зазначено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

ОСОБА_4 є депутатом Андрушівської міської ради 7 скликання, відтак є публічною особою, а тому підлягає ретельному громадському контролю і може зазнавати гострої та сильної громадської критики.

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за частиною другою статті 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

Крім цього, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 роз'яснено, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації, у відповідності до якої, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач є публічною особою, і це тягне за собою ширші межі допустимої інформації порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян, встановивши, що в діях ОСОБА_10 мала місце реалізація свого конституційного права на вираження своїх поглядів та суспільного інтересу, враховуючи те, що відповідач не мала на меті поширення завідомо неправдивої інформації, оскільки звернення міському голові було адресоване особисто не від неї, а було озвучене як представником від територіальної громади і викликане наміром захистити її інтереси (громади) та виконати свій громадський обов'язок, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з того, що судом не встановлено, що поширена відповідачем інформація є такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська