Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 306/192/14-ц

провадження № 61-5209св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, Свалявська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Павліченка С. В., Бисаги Т. Ю., Панька В. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, Свалявської міської ради про компенсацію частини самовільно зайнятої земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,12 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1, на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 21 березня 1997 року № 836. Через неправомірні дії та бездіяльність відповідача порушуються її законні права на володіння та розпорядження власною земельною ділянкою, що полягає у зайнятті частини земельної ділянки відповідачем, невстановлення відповідачем водостічних труб та непрозорих вікон.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила відновити її права на земельну ділянку, яка самовільно зайнята ОСОБА_4, та компенсувати її земельною ділянкою розміром 20 х 1 м, площею 0,0020 га, за рахунок території двору, яким фактично користується відповідач, за адресою: АДРЕСА_2, зобов'язати ОСОБА_4 перенести частину огорожі довжиною 20 м, що розміщена від вулиці Першотравнева вздовж її двору та двору відповідача, на 1 м вглиб території двору ОСОБА_4 та знести відмостку (вимощення) вздовж стіни будинку за адресою: АДРЕСА_2, яка розташована на її земельній ділянці, замінити три прозорі вікна на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 на три непрозорі вікна, які виходять на її земельну ділянку,із підстав, передбачених статтями 16, 376 ЦК України та статтями 88-102 ЗК України.

ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив суду, що факт розташування його житлового будинку на земельній ділянці ОСОБА_3 є абсурдним з огляду на те, що його будівництво здійснено попереднім забудовником ОСОБА_5 у 1992 році, а право власності на земельну ділянку позивач набула у 1997 році. Крім того, Державною інспекцією сільського господарства у Закарпатській області відповідного рішення (припису) щодо усунення порушення вимог земельного законодавства, що зазначені в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства, він не отримував.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Відновлено права ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка самовільно зайнята ОСОБА_4, та компенсовано її земельною ділянкою розміром 20 х 1 м, площею 0,0020 га, за рахунок території двору, яким фактично користується ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_2. Зобов'язано ОСОБА_4 перенести частину огорожі довжиною 20 м, що розміщена від вулиці Першотравневої, вздовж двору ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на 1 м вглиб території двору ОСОБА_4 Зобов'язано ОСОБА_4 знести відмостку (вимощення) вздовж стіни будинку за адресою: АДРЕСА_2, яка розташована на земельній ділянці ОСОБА_3 Вирішено питання судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 16 лютого 2015 року, ОСОБА_4 самовільно зайняв частину земельної ділянки розміром 0,0020 га із земель, які перебувають у власності ОСОБА_3, що також підтверджено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, виходив із того, що захист земельних прав у спосіб компенсації, тобто передача позивачеві замість самовільно захопленої ділянки іншої, відмінної від самовільно захопленої, чинним законодавством України не передбачено, а тому не може бути застосовано судом. Крім того, захист земельного права у подібний спосіб фактично є вилученням у кожної сторони спору частини земельної ділянки та передачі її іншій стороні з необхідністю в ухваленні відповідних рішень органу місцевого самоврядування, переоформленням технічної документації та правовстановлюючих документів, що виходить за межі повноважень суду. Рішення в частині зобов'язання ОСОБА_4 знести відмостку (вимощення) вздовж стіни будинку за адресою: АДРЕСА_2, яка розташована на земельній ділянці ОСОБА_3, базується на недоведених обставинах, які суд помилково вважав доведеними.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 вересня 2016 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2016 року, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказувала на те, що судом апеляційної інстанції відкрито апеляційне провадження з порушенням норм процесуального права. Апеляційний суд завідомо вибирав докази, які будуть враховані при розгляді апеляційної скарги, та підказував представнику ОСОБА_4 у судовому засіданні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а 20 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що пунктом 12 рішення Виконавчого комітету Свалявської міської ради народних депутатів від 22 вересня 1990 року № 234 ОСОБА_6 надано дозвіл на перебудову двоповерхового житлового будинку на старому місці за адресою: АДРЕСА_2. Пункт 12 цього рішення відмінено рішенням Виконавчого комітету Свалявської міської ради народних депутатів від 19 березня 1992 року № 91, у зв'язку з даруванням цього будинку ОСОБА_5 та надано йому дозвіл на перебудову двоповерхового житлового будинку на старому місці за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори 11 грудня 1998 року, ОСОБА_4 купив незакінчений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з 88,5 відсотків готовності, у ОСОБА_5 та взяв на себе всі обов'язки такого згідно з рішенням Виконавчого комітету Свалявської міської ради народних депутатів від 19 березня 1992 року № 91.

Відповідно до договору про надання послуг від 01 квітня 2013 року № 134 ОСОБА_4 укладено договір із комунальним унітарним підприємством «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» щодо виготовлення технічної інвентаризації оцінки житлового будинку, споруд, технічного паспорта. Відповідно до акта здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 02 квітня 2013 року технічну інвентаризацію передано ОСОБА_4

04 квітня 2013 року реєстраційною службою Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 2012064, за об'єктом нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Суміжним власником земельної ділянки ОСОБА_4 є ОСОБА_3, якій рішенням Свалявської міської ради від 14 лютого 1997 року № 52 «Про передачу земель безкоштовно у приватну власність громадянам міста Свалява» було передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, загальною площею 0,17 га, в тому числі 0,12 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,05 га - для ведення підсобного господарства.

На підставі цього рішення ОСОБА_3 21 березня 1997 року отримала державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 836.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 29 січня 2015 року, який ОСОБА_4 не оскаржений і не спростований, порушень земельного законодавства при набутті ОСОБА_3 права власності на вказану земельну ділянку не виявлено.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 16 лютого 2015 року, який ОСОБА_4 не оскаржений та не спростований, останній самовільно зайняв частину (0,0020 га) земельної ділянки із земель, які перебувають у власності ОСОБА_3 Цим актом встановлено, що земельна ділянка, що належить ОСОБА_3, обтяжена об'єктом нерухомого майна (на ній частково знаходиться житловий будинок АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_4)

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 лютого 2016 року у справі № 807/2311/14 за позовом ОСОБА_3 до Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області, головного спеціаліста відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області ШпількаІ. А., КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації», провідного інженера з якості КУП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» Головнича С. С., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про оскарження правового акта індивідуальної дії та зобов'язання вчинити певні дії встановлено, що листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області від 03 квітня 2014 року повідомлено, що інформація щодо реєстрації дозвільних документів ОСОБА_5 або ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2, за даними реєстру відсутня. Відділом містобудування та архітектури Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області повідомлено, що в архіві відсутні будівельний паспорт на будівництво (добудову, реконструкцію) цього житлового будинку та рішення про введення (прийняття) в експлуатацію будинку за період із 1990 року по квітень 2014 року. Згідно з листом Виконавчого комітету Свалявської міської ради від 08 грудня 2014 року № 2263/02-9 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, орієнтовною площею 0,095 га, у приватну власність ОСОБА_4 не передавалась, інформація про право власності на зазначену земельну ділянку в облікових документах міської ради відсутня. Одночасно повідомлено, що листом від 01 грудня 2014 року № 2192/02-10 Свалявською міською радою надано інформацію про те, що згідно з обліком земельних ділянок ОСОБА_4 земельна ділянка за вказаною адресою у власність, користування чи оренду не надавалась. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 від 04 квітня 2013 року, реєстраційний № 34561821240, прийнято державним реєстратором всупереч вимог, встановлених статтями 9, 15, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 703, тобто без документа про прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію та без оригіналу правовстановлюючого документа. Адміністративним судом у цій справі також було встановлено, що в супереч вимогам пункту 3.25 будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених Наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року за № 44, житловий будинок ОСОБА_4 збудований не на відстані 1 м від межі сусідньої ділянки, а навпаки, - частково захоплено близько 2,2 м земельної ділянки ОСОБА_3 ОСОБА_4 не забезпечив своїй сусідці ОСОБА_3 запобігання стоку атмосферних опадів - дощу та снігу з покрівлі власного житлового буднику на територію ОСОБА_3 Крім того, ОСОБА_4 провів добудову житлового будинку на земельній ділянці, яка не була йому віддана, частково - на земельній ділянці, що перебуває у власності ОСОБА_3, без її дозволу чи згоди, а державний реєстратор, прийнявши рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_4 на житловий будинок та видавши відповідне свідоцтво, - діяв протиправно.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Свалявської міської ради Закарпатської області, треті особи: ОСОБА_3 та Управління Держкомзему в м. Свалява та Свалявському районі, про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю встановлено, що згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 16 лютого 2015 року, який ОСОБА_4 не оскаржений і не спростований, ОСОБА_4 самовільно зайняв частину (0,0020 га) земельної ділянки із земель, які перебувають у власності ОСОБА_3

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Крім того, згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням вимог законодавства про те, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ у тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, суд погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 було самовільно зайнято земельну ділянку ОСОБА_3

Згідно з частиною другою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 126 ЗК Українидержавний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Згідно зі статтею152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 212 ЗК Українисамовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції перевірив обґрунтованість доводів ОСОБА_3 щодо факту самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем та наявності в матеріалах справи доказів щодо порушення ним земельного законодавства.

У матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що спірна земельна ділянка виділялася позивачеві у власність, оскільки саме у ОСОБА_3 є державний акт на право власності на земельну ділянку, і що вона як власник має право на позов про усунення перешкод у користуванні її частиною земельної ділянки, яка була самозахоплена відповідачем.

Разом з тим порушене право позивача не може бути захищене у спосіб, який вона обрала, а саме: відновити її права на земельну ділянку, яка самовільно зайнята ОСОБА_4 та компенсувати її земельною ділянкою розміром 20 х 1 м, площею 0,0020 га, за рахунок території двору, яким фактично користується відповідач, за адресою: АДРЕСА_2, оскільки у ОСОБА_4 відсутній державний акт на земельну ділянку, за рахунок якої позивач хоче компенсувати її самовільно зайняту земельну ділянку. Крім того, самовільно зайнята ОСОБА_4 земельна ділянка ОСОБА_3 не може бути в натурі повернута позивачу, оскільки на ній знаходиться капітальна споруда - будинок № 31.

Вимоги позивача фактично зводяться до передачі позивачеві замість самовільно захопленої ділянки іншої, відмінної від самовільно захопленої, що не передбачено чинним законодавством.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав шляхом вилучення у кожної сторони спору частини земельної ділянки та передачі її іншій стороні призводить до вирішення питання про права та обов'язки органів місцевого самоврядування шляхом переоформленням технічної документації та правовстановлюючих документів, що виходить за межі повноважень суду.

Встановивши, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта та, врахувавши доведеність факту накладення земельної ділянки, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_4, на відведену у власність позивача земельну ділянку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог позивача, у зв'язку із відсутністю такого способу захисту своїх порушених прав.

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження у справі без зазначення поважних причин пропуску ОСОБА_4 строку на апеляційне оскарження у п'ять місяців, є безпідставним, оскільки ухвала про залишення без задоволення заяви ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення була постановлена 10 травня 2016 року, а апеляційна скарга ОСОБА_4 була подана 19 травня 2016 року, тобто в межах десятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду. Оскільки апеляційна скарга була визнана неподаною та повернута ОСОБА_4 у зв'язку із неусуненням недоліків скарги, то 01 липня 2016 року відповідач вдруге звернувся до суду із апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, доводи якого судом були визнані поважними.

Доводи ОСОБА_3 про упереджене ставлення до неї судом апеляційної інстанції, є необґрунтованими, оскільки її представнику - ОСОБА_9 було роз'яснено судом право заявити відвід.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик