Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа №522/16933/17

провадження №61-13433св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є. В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія»

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Загороднюка В.І., та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Гірняк Л.А., Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» ( далі ТОВ «Українська факторингова компанія») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, і в обгрунтування позовних вимог посилалось на те, що відповідно до укладеного договору № 929-08Ф від 01 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ТОВ «Надія» остання отримала грошові кошти у розмірі 622 000,00 грн, які мала повернути Банку у строк до 30 червня 2011 року. В забезпечення зобов`язання за кредитним договором між тими ж сторонами був укладений договір застави, предметом якого був автомобіль марки AUDI A4, 2005 року випуску, колір сірий, державний номерний знак НОМЕР_1 , номери агрегатів НОМЕР_2.

ТОВ «Надія» не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором та має заборгованість за кредитним договором у розмірі 1548 472,74 грн.

В наслідок укладення договору відступлення права вимоги позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» став новим кредитором.

Проте, як стало відомо позивачу, право власності на спірний автомобіль перебуває не у боржника а у третьої особи - ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки AUDI A4, 2005 року випуску, колір сірий, державний номерний знак НОМЕР_1 , номери агрегатів НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом передачі у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» в рахунок погашення зобов`язань за кредитним договором №929-08Ф від 01 липня 2005 року, що складаються 1 548 472,74 грн, в тому числі, сума простроченого основного боргу - 365 257,74 грн, сума нарахованих процентів - 9 715,86 грн, сума прострочених процентів - 1 173 499,14 грн. Зобов`язати ОСОБА_1 передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» предмет застави - автомобіль марки AUDI A4, 2005 року випуску, колір сірий, державний номерний знак НОМЕР_1 , номери агрегатів НОМЕР_2 з комплектом ключів, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, та стягнути судові витрати.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Українська факторингова компанія» про визнання її добросовісним набувачем на предмет застави, в обґрунтування якого посилалась на те, що на момент купівлі спірного автомобіля під будь-яким обтяженням він не перебував.

ОСОБА_1 просила суд визнати її добросовісним набувачем спірного автомобіля.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року в задоволенні позову ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» про визнання добросовісним набувачем - задоволено.

Визнано добросовісним набувачем автомобіля марки AUDI A4, 2005 року випуску, колір сірий, державний номерний знак НОМЕР_1 , номери агрегатів НОМЕР_2 ОСОБА_1 , який їй належить на законних підставах на праві власності, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи містяться відповідні витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, які містять протилежну інформацію: в одних витягах зазначено, що обтяження на спірний автомобіль зареєстровано в реєстрі, в інших зазначено, що такої реєстрації не існує, тому відповідачка являється добросовісним набувачем спірного автомобіля, відповідно позовні вимоги ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 є безпідставними.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Надія» отримала кредит для купівлі автомобілів, які згодом реалізовувалися на користь третіх осіб, тобто - операції з купівлі-продажу автомобілів були системними, а господарська діяльність боржника спрямована на купівлю-продаж автомобілів. За таких обставин - обтяження спірного автомобіля втратило силу відповідно до вимог закону.

Окрім того, суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Українська факторингова компанія» звернулось до суду з пропуском позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» про визнання добросовісним набувачем - скасовано та в цій частині, в позовних вимогах - відмовлено.

В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, виходив з того, що в договорі застави транспортного засобу сторони не визначили можливість звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі Заставодержателю у власність предмету застави за рішенням суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 липня 2019 року ТОВ «Українська факторингова компанія» було подано засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Приморського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи №522/16933/17.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «Українська факторингова компанія» задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги те, що законодавець надав альтернативу заставодержателю щодо обрання способу реалізації предмета забезпечувального обтяження, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет застави як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпечувального обтяженням зобов`язання.

Судами не надана належна правова оцінка тому, що ОСОБА_1 придбала спірний автомобіль за наявності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, а тому є недобросовісним набувачем, тому зобов`язання за договором застави зберегло свою силу і до нового власника.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди ухвалили правильні по суті і справедливості судові рішення, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до укладеного Кредитного договору № 929-08Ф від 01 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ТОВ «Надія», за яким остання сторона отримала грошові кошти у розмірі 622 000,00 грн, які зобов`язалась повернути у обумовлений договором строк (а.с.7-14).

У забезпечення виконання вказаного зобов`язання, 14 квітня 2006 року між тими ж сторонами було укладено Договір застави транспортного засобу, предметом якого став автомобіль марки AUDI A4, 2005 року випуску, колір сірий, державний номерний знак НОМЕР_1 , номери агрегатів НОМЕР_2 ( а.с.15-17).

Відповідно до п.5.2 договору застави задоволення вимог Заставодержателя здійснюється за рішенням суду, чи на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому п. 5.3.;5.4 передбачена реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не буде встановлено цим договором. І лише, якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися,предмет застави може бути за згодою заставодержателя та Заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною.

В наслідок укладення договору відступлення права вимоги № 3 та Договорами забезпечення до Договору Факторингу № 46 від 17 листопада 2016 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» набув усі Права Вимоги за Договором забезпечення, перелік яких наведено у розділі 4 цього Договору ( а.с.22-23).

Відповідно до реєстру Боржників до Договору Факторингу№ 46 від 17 листопада 2016 року п.8 визначений і договір № 929-08Ф від 01 липня 2005 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ТОВ «Надія» ( а.с.20).

ОСОБА_1 15 лютого 2014 року відповідно до довідки - рахунку придбала спірний транспортний засіб та отримала свідоцтво про його реєстрацію ( а.с.35).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» про визнання добросовісним набувачем в касаційному порядку не оскаржується, тому не є предметом касаційного перегляду.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія», суд першої інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи містяться відповідні витяги з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, які містять протилежну інформацію: в одних витягах зазначено, що обтяження на спірний автомобіль зареєстровано в реєстрі, в інших зазначено, що такої реєстрації не існує, тому відповідачка являється добросовісним набувачем спірного автомобіля, відповідно позовні вимоги ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 є безпідставними.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Надія» отримала кредит для купівлі автомобілів, які згодом реалізовувалися на користь третіх осіб, тобто - операції з купівлі-продажу автомобілів були системними, а господарська діяльність боржника спрямована на купівлю-продаж автомобілів. За таких обставин - обтяження спірного автомобіля втратило силу відповідно до вимог закону.

Окрім того, суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Українська факторингова компанія» звернулось до суду з пропуском позовної давності.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, виходив з того, що в договорі застави транспортного засобу сторони не визначили можливість звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі Заставодержателю у власність предмету застави за рішенням суду.

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «Українська факторингова компанія» посилалася на те, що у результаті неналежного виконання ТОВ «Надія» зобов`язань за кредитним договором, утворилася заборгованість, яку вона не погасила, а враховуючи наявність договору застави ТОВ «Українська факторингова компанія»просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмети застави шляхом визнання права власності на нього за позивачем.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Відповідно до ст. 24 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом - визначено позасудовим способом звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Отже, аналіз положень статті 20 Закону України «Про заставу», статей 24, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього за заставодержателем, оскільки такий спосіб захисту є позасудовим.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), висловлений з розгляду справи за подібними правовідносинами з приводу забезпечувальних правовідносин за договором іпотеки.

Окрім того, судами встановлено, що відповідно до положень договорів застави транспортного засобу від 14 квітня 2006 року, предмет застави може бути переданий у власність заставодержателя лише у випадку, якщо публічні торги оголошені такими, що не відбулися, однак при цьому позивачем взагалі не надано доказів, які б свідчили про проведення аукціону з реалізації зазначеного предмету застави.

Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього за заставодержателем немає з підстав вищевказаного правового мотивування.

Суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія», проте відмовляючи у задоволенні позовних ТОВ «Українська факторингова компанія», вищевказаним правовим висновком не керувався, тому мотивування рішення в цій частині є неправильними.

Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, вищевказаний правовий висновок врахував та правильно дійшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав того, що в договорі застави транспортного засобу сторони не визначили можливість звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі Заставодержателю у власність предмету застави за рішенням суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції навів правильне мотивування відмови у задоволенні в частині позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

Фактично суд апеляційної інстанції змінив правове мотивування відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, однак, залишаючи без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року у вказаній частині правовогомотивування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаної частини позовних вимог суд апеляційної інстанції не змінив.

Таким чином, відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави слід з підстав невірного обрання способу захисту, оскільки звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього за заставодержателем є позасудовим способом захисту.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суди не взяли до уваги те, що законодавець надав альтернативу заставодержателю щодо обрання способу реалізації предмета забезпечувального обтяження, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет застави як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпечувального обтяженням зобов`язання не заслуговують на увагу, оскільки спосіб звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на предмет застави за заставодержателем є позасудовим способом захисту.

При цьому, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Доводи касаційної скарги відносно того, що судами не надана належна правова оцінка тому, що ОСОБА_1 придбала спірний автомобіль за наявності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, а тому є недобросовісним набувачем, тому зобов`язання за договором застави зберігало свою силу і до нового власника не заслуговують на увагу, оскільки рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання її добросовісним набувачем на предмет застави спірний автомобіль не оскаржувалось до суду касаційної інстанції, а тому набрало законної сили.

Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні у частині мотивування відмови у задоволення позовних вимог, оскільки відмовити у задоволенні позовних вимог слід з підстав обрання позивачем неправильного способу захисту , оскільки звернути стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього за заставодержателем, можна тільки у позасудовому порядку.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України ( у редакції станом на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції станом на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, та змінити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року, та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в частині правового мотивування відмови у задоволенні позовних вимог у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині мотивування відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик