Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №756/3692/16ц

Друк

Пошук

449

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №756/3692/16ц

Державний герб України

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 756/3692/16-ц

провадження № 61-23472св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва у складі судді Камбулова Д. Г. від 23 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києвау складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кирилюк Г. М., Мараєвої Н. Є., від 04 жовтня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою 36,00 % річних на строк до 20 жовтня 2012 року.

16 лютого 2010 року між банком та відповідачем укладено угоду про припинення зобов'язань за кредитним договором від 05 листопада 2007 року, відповідно до якої сторони визнали, що станом на 16 лютого 2010 року загальний розмір заборгованості позичальника перед кредитором (банком) за основним договором (кредитним договором) становить 15 509,46 грн.

Згідно з пунктом 2.2. угоди протягом періоду, вказаного у пункті 2.1 цієї угоди, за користування кредитними коштами (без порушення строку/ термінів сплати всієї суми та/або частини кредиту та/або у разі порушення таких строку/термінів погашення кредиту) позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти у розмірі 0,0001 % річних.

Відповідно до пункту 3. угоди у випадку прострочення позичальником сплати хоча б одного платежу та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань згідно з пунктом 2.1 цієї угоди, з першого дня такого прострочення та/або неналежного виконання автоматично втрачають свою чинність пункти 2, 2.1., 2.2., 2.З., 2.4. цієї угоди, а інші умови цієї угоди та основного договору зберігають свою чинність протягом строку дії основного договору, а позичальник зобов'язується виконувати свої зобов'язання за основним договором в повному обсязі і надалі.

Оскільки відповідач не виконував належним чином умови угоди, з 20 квітня 2010 року процентна ставка за користування кредитом була змінена на 36,00 % річних.

Відповідно до умов угоди позичальник повинен щомісячно в дату сплати щомісячних платежів сплачувати заборгованість за кредитом, вказану у пункті 2.1. угоди.

У порушення умов договору та чинного законодавства України відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання та не сплачував проценти за користування кредитними коштами, не повертав чергові суми отриманого кредиту відповідно до встановленого графіку.

15 квітня 2014 року ОСОБА_1 направлено вимогу-повідомлення про погашення суми боргу, однак останнім не було вчинено жодних дій, які б свідчили про намір у добровільному порядку її сплатити.

Загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 08 лютого 2016 року складає 63 191,90 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 9 143,89 грн; проценти за користування кредитом у розмірі 13 135,77 грн; підвищені проценти у розмірі 40 912,24 грн.

Ураховуючи викладене,ПАТ «Універсал Банк»просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 63 191, 90 грн та судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позовна давність звернення до суду з вимогою на захист порушеного права сплинула у січні 2015 року, тобто через три роки після остаточного строку виконання відповідачем своїх зобов'язань (січень 2012 року), передбаченого пунктом 2.1. угоди про припинення зобов'язань від 16 лютого 2010 року за договором, а з цим позовом позивач звернувся до суду у березні 2016 року, тобто з порушенням загального строку позовної, встановленого статтею 257 ЦК України, про застосування якого заявлено відповідачем.

При цьому звернення позивача у 2014 році до третейського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором не свідчить про переривання строку позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» відхилено.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком місцевого суду, зазначивши також, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тому судом першої інстанції вірно встановлено, що звернення за захистом свого права до некомпетентного суду не свідчить про переривання строку позовної давності.

У грудні 2016 рокуПАТ «Універсал Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами невраховано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 3. угоди у випадку прострочення позичальником сплати хоча б одного платежу та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань згідно з пунктом 2.1. цієї угоди, з першого дня такого прострочення та/або неналежного виконання автоматично втрачають свою чинність пункти 2, 2.1., 2.2., 2.З., 2.4. цієї угоди, а інші умови цієї угоди та основного договору зберігають свою чинність протягом строку дії основного договору, а позичальник зобов'язується виконувати свої зобов'язання за основним договором в повному обсязі і надалі.

Оскільки позичальник не виконував належним чином умови угоди, то з 20 квітня 2010 року втратили свою чинність пункти 2, 2.1., 2.2., 2.З., 2.4. угоди, а позичальник повинен був виконувати свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі і надалі.

Отже, строк виконання основного зобов'язання після неналежного виконання позичальником умов угоди знову був встановлений кредитним договором і закінчувався 20 жовтня 2012 року, тобто з 21 жовтня 2012 року відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України почався перебіг строку позовної давності за зобов'язаннями відповідача за кредитним договором.

Оскільки пунктом 4 угоди передбачено, що всі вимоги, які виникають при виконанні кредитного договору, або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди, тому на виконання пункту 4 угоди та з дотриманням вимог ЦПК України 2004 року, а саме пункту 6 частини першої статті 207, частини четвертої статті 389-11 ЦПК України 2004 року, ПАТ «Універсал Банк» звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

30 вересня 2014 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, встановивши наявність компетенції для розгляду спору третейським судом на підставі пункту 4 угоди, частини другої статті 1, статей 5, 6 Закону України «Про третейські суди» було винесено рішення про задоволення позову банку.

Оскільки позичальник не виконав в добровільному порядку рішення від 30 вересня 2014 року, 06 жовтня 2015 року представник ПАТ «Універсал Банк» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 вересня 2014 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні вищезазначеної заяви ПАТ «Універсал Банк» та роз'яснено, що після набрання законної сили ухвали про відмову у видачі виконавчого листа спір між сторонами може бути вирішеним судом у загальному порядку, керуючись частиною четвертою статті 389-11 ЦПК України 2004 року.

Тому у березні 2016 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, враховуючи те, що тільки після постановлення 28 жовтня 2015 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвали, спір між сторонами міг бути вирішений судом у загальному порядку, тому у ПАТ «Універсал Банк» виникло право для звернення до суду загальної юрисдикції для вирішення спору тільки після набрання чинності зазначеної ухвали суду.

Таким чином, строк позовної давності за позовом ПАТ «Універсал Банк» не сплинув, оскільки був перерваний як поданням ПАТ «Універсал Банк» до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків позовної заяви до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого було ухвалено рішення Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків від 30 вересня 2014 року, так і поданням ПАТ «Універсал Банк» до Дніпровського районного суду м. Києва заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання вищезазначеного рішення від 30 вересня 2014 року.

Отже, ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в межах строку позовної давності.

У квітні 2017 року ОСОБА_1подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» зазначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 травня 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що 05 листопада 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою 36,00 % річних на строк до 20 жовтня 2012 року.

В порушення умов договору та чинного законодавства України відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання та не сплачував проценти за користування кредитними коштами, не повертав чергові суми отриманого кредиту відповідно до встановленого графіку.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 17 ЦПК України 2004 року визначено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 вересня 2014 року задоволено позов ПАТ «Універсал Банк», стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 05 листопада 2007 року в розмірі 47 473,73 грн та судові витрати у розмірі 874,74 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року у задоволенні заяви ПАТ «Універсал Банк» про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду відмовлено на підставі статті 389-10 ЦПК України 2004 року, оскільки справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 389-5 ЦПК України 2004 року рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.

Рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Статтею 5 цього Закону передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку(кредитної спілки).

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові, застосувавши позовну давність.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на те, що строк позовної давності за позовом ПАТ «Універсал Банк» не сплинув, оскільки був перерваний поданням ПАТ «Універсал Банк» до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків позовної заяви до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого було ухвалено рішення Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків від 30 вересня 2014 року є безпідставними, оскільки звернення за захистом свого права до некомпетентного суду не свідчить про переривання строку позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду