Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.09.2025 року у справі №174/803/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 174/803/23

провадження № 61-8281св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Луспеника Д. Д., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа: Вільногірська міська рада Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., Пищиди М. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., і ухвалив таку постанову.

Зміст заявлених вимог

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа - Вільногірська міська рада Дніпропетровської області.

2. На обґрунтуванням поданої заяви ОСОБА_1 зазначала, що вона була зареєстрована та проживала у квартирі АДРЕСА_1 . У квартирі АДРЕСА_2 зазначеного будинку була зареєстрована та проживала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Посилалася на те, що з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю, була подругою її покійної матері, знала її з дитинства. У ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік ОСОБА_2 , вона залишилася одна, у зв'язку з чим запропонувала їй переїхати до неї в квартиру та проживати однією сім`єю.

4. Зазначена квартира належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, вона була зареєстрована у ній.

5. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, спадкоємців першої, другої та третьої черг за законом немає, а є тільки вона, спадкоємець четвертої черги за законом, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років. Заповітів на час своєї смерті ОСОБА_2 не складала. Однак, подавши заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до державного нотаріуса Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, вона отримала постанову державного нотаріуса Главчевої Л. В. про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно ОСОБА_2 , оскільки відсутні докази на підтвердження родинних зв'язків між ними.

6. Зазначала, що встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини необхідне їй для юридичного оформлення прийняття спадщини.

7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області

від 24 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

9. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з

ОСОБА_2 з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні в матеріалах справи докази та покази свідків свідчать про наявність правових підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спір про право у справі відсутній.

11. Не погодившись з рішенням суду, керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, звернувся з апеляційною скаргою.

12. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року поновлено керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, строк на апеляційне оскарження рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року, відкрито апеляційне провадження у справі № 174/803/23, зупинено дію рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року до закінчення апеляційного провадження у справі.

13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, задоволено частково. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Вільногірська міська рада Дніпропетровської області, залишено без розгляду.

14. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована передчасністю висновку суду першої інстанції. Зазначено, що оскільки встановлення факту проживання з померлим однією сім`єю фактично надало заявниці право на отримання спадщини та унеможливило вирішення питання визнання спадщини відумерлою, передання її територіальній громаді м. Вільногірськ, наявний спір між

ОСОБА_1 та Вільногірською міською радою Дніпропетровської області в інтересах якої виступає Дніпропетровська обласна прокуратура, а тому заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду, що не позбавляє її права звернутися до суду з відповідним позовом.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. 27 червня 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

16. Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень суду апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 127/1765/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц,

від 25 березня 2020 року у справі № 219/10482/16, від 14 квітня 2021 року у справі

№ 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19,

від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20, від 03 серпня

2022 року у справі № 759/12740/21, від 18 серпня 2023 року у справі

№ 200/15210/18, від 06 березня 2024 року у справі № 190/1031/22,

від 29 травня 2024 року у справі № 171/2012/21, від 24 грудня 2024 року у справі № 198/236/21, від 29 січня 2025 року у справі № 646/5897/24,

від 30 квітня 2025 року у справі № 2-562/2003 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на відсутність будь-якого спору у неї з Вільногірською міською радою Дніпропетровської області щодо спадкового майна ОСОБА_2 . Жодних заперечень щодо заявлених нею вимог Вільногірська міська рада Дніпропетровської області не подавала, більш того, просила суд розглядати справу за відсутності її представника та ухвалити рішення на розсуд суду. Також Вільногірська міська рада Дніпропетровської області не підтримала апеляційної скарги прокурора.

18. Зауважує, що вона на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, оформила право власності на спадкову квартиру, а тому подана прокурором апеляційна скарга зі спливом значного строку на апеляційне оскарження, є непропорційним втручанням у її право власності.

19. Посилається на необґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, відсутність правових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки питання щодо поновлення строку має вирішуватися стосовно належного суб'єкта (учасника справи), а не прокурора.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 174/803/23, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

21. 23 липня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи

23. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 339, виданий Вільногірським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

24. Згідно зі свідоцтвом про шлюб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4, та змінила прізвище на ОСОБА_5 .

25. Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

26. З довідки № 868 від 12 квітня 2022 року, виданої виконавчий комітетом Вільногірської міської ради, вбачається, що ОСОБА_2 з

27 лютого 1975 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно була зареєстрована за адресою: квартира

АДРЕСА_3 .

27. Згідно зі свідоцтвом про поховання ОСОБА_1 поховала

ОСОБА_2 .

28. Зі свідоцтва про право на спадщину від 08 квітня 2009 року вбачається, що ОСОБА_2 прийняла у спадщину 1/2 частки квартири

АДРЕСА_3 від померлого ОСОБА_6 .

29. Відповідно до витягу з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_2 належить 1/2 частки кв. АДРЕСА_3 . До матеріалів справи також долучено копію свідоцтва про право на спадщину.

30. Згідно з актом депутата № 668 від 23 червня 2022 року,

ОСОБА_1 проживала з 2010 року по 10 квітня 2022 року з

ОСОБА_2 однією сім`єю за адресою: кв.

АДРЕСА_3 .

31. Постановою державного нотаріусу Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Главчевої Л. В.

від 14 лютого 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі їй свідоцтва про право на спадщину на майно

ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що не підтверджено факт родинних стосунків.

32. Згідно з матеріалами спадкової справи № 802/2022, яка розпочата

12 серпня 2022 року, спадкодавця ОСОБА_2 , заяву про прийняття спадщини подала лише ОСОБА_1 , заповітів ОСОБА_2 не складала.

33. Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що є сусідкою і тривалий час проживає в буд. АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю в квартирі ОСОБА_2 , заявниця із нею жила, ходила від неї на роботу, приходила до неї в обід, приносила ОСОБА_2 їжу, одяг купувала, лежала із нею в лікарні.

34. Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що є сусідкою і вона довгий час проживала в одному будинку з ОСОБА_2 . Коли помер чоловік

ОСОБА_2 вона це тяжко переносила. ОСОБА_1 її опікала, прала, їжу готувала, купала її, мила вікна. Вона проживала з нею в одній квартирі більше ніж п`ять років до її смерті, доглядала за нею, як дочка за матір`ю.

35. Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 проживали разом більше ніж п`ять років до смерті

ОСОБА_2 , як одна сім`я.

Позиція Верховного Суду

36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

37. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

40. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

41. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

42. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

43. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

44. У пунктах 8, 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та обов`язковість судового рішення.

45. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

46. Гарантуючи відповідно до частини першої статті 55 Основного Закону України право особи на судовий захист Конституція України визначає основні засади судочинства, метою закріплення яких є, зокрема, забезпечення неупередженості здійснення правосуддя судом, відповідність винесеного рішення верховенству права, а також своєчасне, ефективне та справедливе поновлення особи в правах протягом розумних строків.

47. Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

48. ЄСПЛ зауважував, що «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, 06 грудня 2007 року).

49. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм, зокрема, процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ «Дія 97 проти України», №19164/04, § 47, 21 жовтня 2010 року).

50. Водночас, неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу.

51. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема: право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей, основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня

2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення

від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

52. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

53. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

54. Європейський суд з прав людини зауважував, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Устименко проти України», № 32053/13, § 46-53, 29 жовтня 2015 року).

55. Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

56. У справі, що переглядається, з апеляційною скаргою на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року звернувся 20 січня 2025 року керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області. На обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор посилався на те, що Жовтоводська окружна прокуратура участі у розгляді справи не приймала, про наявність оскаржуваного рішення їй стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень. Наявність підстав для застосування прокурором представницьких повноважень могла бути встановлена лише після ознайомлення з матеріалами справи, однак листом від 18 листопада 2024 року № 01-27/6/2024, який отримано прокурором 21 листопада 2024 року, було відмовлено у наданні матеріалів справи для ознайомлення з підстав того, що прокуратура не є учасником судового розгляду.

57. 15 січня 2025 року окружна прокуратура направила на адресу Вільногірської міської ради Дніпропетровської області лист відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», однак відповіді на нього не отримала.

58. З огляду на те, що Вільногірська міська рада Дніпропетровської області, будучи обізнаною про прийняте судом першої інстанції рішення, не оскаржувала рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року, не надавала своїх заперечень щодо недостовірності викладених заявницею обставин, прокурор вважав, що рада фактично самоусунулася від виконання своїх повноважень.

59. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

60. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

61. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

62. Поновлюючи керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області строк на апеляційне оскарження рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року та відкриваючи апеляційне провадження у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вважав поважними наведені прокурором підстави для подання апеляційної скарги майже через рік після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

63. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц зазначив, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

64. Верховний Суд вже зауважував, що для прокурора як представника держави в особі органу місцевого самоврядування перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду розпочався з дати отримання судового рішення органом місцевого самоврядування (відповідача в справі), а не з часу виявлення ним оскарженого рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 219/10482/16, від 18 серпня 2023 року в справі № 200/15210/18, від 06 березня 2024 року в справі № 190/1031/22, від 29 травня 2024 року в справі № 171/2012/21, від 24 грудня 2024 року в справі № 198/236/21).

65. У постанові Верхового Суду від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15 зазначено, що клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

66. Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не врахував вказані висновки Верховного Суду, належно не оцінив зазначені прокурором причини значного пропуску строку на апеляційне оскарження, не встановив коли Вільногірська міська рада отримала повний текст рішення суду та не мотивував поновлення керівнику Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діяв в інтересах учасника справи - Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, строку на апеляційне оскарження.

67. У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 761/14537/15-ц Верховний Суд зазначив, що в разі встановлення судом, що апеляційне провадження помилково відкрито, зокрема, оскільки заявник не довів поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а отримання ним вперше копії оскаржуваного судового рішення у день, зазначений ним, не підтвердилося, існує процесуальна доцільність саме для закриття апеляційного провадження, оскільки відкриття апеляційного провадження та розгляд справи апеляційним судом зі спливом значного періоду часу є несумісним з приписами процесуального закону (зокрема правилами статті 358 ЦПК України) і принципом правової визначеності.

68. Отже, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.

69. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 185/4328/23.

70. Таким чином, суд апеляційної інстанції зробив немотивований висновок про поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження, чим порушив гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому ухвала Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження підлягає скасуванню.

71. Допущене апеляційним судом порушення норм процесуального права призвело до передчасного вирішення справи по суті.

72. Крім того, переглядаючи в апеляційному порядку рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діяв в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції не врахував наявності спору про право між заявницею та Вільногірською міською радою Дніпропетровської області. Однак, судом не надано оцінку наявній у матеріалах справи заяві Вільногірській міській раді Дніпропетровської області про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника та вирішення справи на розсуд суду. Більш того, прокурор в апеляційній скарзі також посилався на позицію Вільногірської міської ради Дніпропетровської області щодо нереалізації свого права на апеляційне оскарження рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2024 року, а саме - відсутність заперечень щодо заявлених ОСОБА_1 вимог.

73. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

74. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

75. За викладених обставин, враховуючи наведені вище, допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, зокрема при відкритті апеляційного провадження, та з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, ухвала Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого

2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 рокупідлягають скасуванню, з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2025 року скасувати, а справу передати на розгляд суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: Д. Д. Луспеник

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович