Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2019 року у справі №761/38544/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 761/38544/17

провадження № 61-1657св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року в складі судді Осаулова А. А. та на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року в складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 пред'явила позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом її виселення із квартири та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову зазначала, що 17 серпня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу вона стала власницею квартири АДРЕСА_1 та з цього часу проживає в ній разом зі своєю сім'єю. Відповідач у квартирі не проживає, не є членом сім'ї позивача, зареєстрована в ній як член сім'ї (дочка) колишнього власника, але втратила право користування квартирою та проживання в ній внаслідок зміни власника. Оскільки відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі рішення суду про позбавлення особи права власності на житлове приміщення або права користування ним, її виселення, визнання безвісно відсутньою або оголошення померлою, просила задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач обрала невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки відповідач у вказаній квартирі не проживає, а позивач не надала суду належних і допустимих доказів того, що є реальна небезпека порушення її права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. Право власності, володіння та розпорядження позивача щодо вказаної квартири не порушені, а тому не підлягають судовому захисту у визначений позивачем спосіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудням 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Уважав недоведеним порушення відповідачем права власності чи законного володіння квартирою позивача. Зазначив, що відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" вирішення питання про зняття з реєстрації місця проживання особи залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, а позивач свої вимоги про виселення відповідача обґрунтувала її не проживанням у квартирі, що суперечить одне одному.

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року постанову Київського апеляційного суду від 11 грудням 2018 року.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач як власник квартири, в якій зареєстрована відповідач, має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав шляхом виселення відповідача, оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном. Посилається на висновок Верховного Суду у постанові від 25 липня 2018 року в справі № 638/13030/13 (провадження № 61-20713св18).

Вказує, що вона обрала передбачений статтею 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" спосіб захисту своїх порушених прав, а тому в суду першої та апеляційної інстанцій не було законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до Інформаційної довідки та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченко Р. О.

У вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_2, що підтверджується копією картки прописки, засвідченою житлово-експлуатаційною організацією, та довідкою про реєстрацію місця проживання особи.

Відповідач не проживає у вказаній квартирі.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню.

ОСОБА_1 пред'явила позов про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном, навела відповідні обґрунтування порушення свого права власника відповідачем.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Власник майна вільний у праві вибору способу захисту свого порушеного права, якщо відповідний спосіб захисту не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 38,92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. Негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб, який не суперечить закону.

У постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-57цс11 та Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 686/19928/17 (провадження № 61-43687св18) зроблено висновок, що "у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням".

За таких обставин у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Тому суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про те, що ОСОБА_1 обрала невірний спосіб захисту своїх прав.

Виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

При розгляді справи суд першої інстанції не встановив і не навів відповідних обґрунтувань про наявність чи відсутність у відповідача права користування квартирою після набуття позивачем права власності на неї, хоча правильно зазначили, що вирішення цього питання має значення для вирішення спору.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Також необхідно досліджувати питання дотримання балансу інтересів сторін спору - між захистом права власності позивача, в жилому приміщенні якої зареєстрована стороння особа, та захистом права відповідача як члена сім'ї колишнього власника цього жилого приміщення на користування ним.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові.

Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити у справі остаточне рішення, оскільки згідно вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук