Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 359/10886/15-ц

провадження № 61-9180св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Науменко Любов Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії судді: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Науменко Л. Г., про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2011 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані та проживають у зазначеній квартирі та добровільно не виселяються.

Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1 .

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня

2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області

від 24 січня 2017 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Виселено

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Рішення мотивовано тим, що за рішенням суду звернуто стягнення на спірну квартиру шляхом продажу її на прилюдних торгах, що є підставою для виселення відповідачів із зазначеної квартири на підставі Закону України «Про іпотеку».

Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року у частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Науменко Л. Г., про виселення скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2016 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Науменко Л. Г., про виселення скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира, яка передана в іпотеку банку, придбана не за рахунок кредитних коштів, а тому відсутні підстави для виселення відповідачів із квартири без надання іншого постійного жилого приміщення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом проігноровано положення частини другої статті 109 ЖК Української РСР, відповідно до якого саме на суд покладено обов`язок визначити та зазначити у рішення інше постійне жиле приміщення, яке має бути надане відповідачам, а не покладати такий обов`язок на

АТ КБ «ПриватБанк», оскільки такі повноваження делеговані виконавчому комітету державою.

У червні 2019 року від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Крім того, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у відзиві просив повідомити про час та місце розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому відсутні підстави для задоволення клопотання.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлені судами обставини

16 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 132 000,00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 16 липня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 16 липня 2017 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку банку квартиру

АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2011 року, що набрало законної сили, позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» до

ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з квартири задоволено частково, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу її на прилюдних торгах у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

У жовтні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило повідомлення на адресу ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про добровільне звільнення спірної квартири у тридцятиденний строк із дня отримання цієї вимоги. Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 16 жовтня 2015 року. Проте у добровільному порядку відповідачі зі спірної квартири не виселяються.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виселення відповідачів із спірної квартири, оскільки вона придбана не за рахунок кредиту, а тому виселення відповідачів із спірної квартири не можливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їхнім виселенням.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційним судом проігноровано положення частини другої статті 109 ЖК Української РСР, відповідно до якого саме на суд покладено обов`язок визначити та зазначити у рішення інше постійне жиле приміщення, яке має бути надане відповідачам, а не покладати такий обов`язок на

АТ КБ «ПриватБанк», оскільки такі повноваження делеговані виконавчому комітету державою, не заслуговує на увагу з огляду на те, що вимога про виселення заявлена позивачем, відповідно позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, що в свою чергу не є тотожним і з покладенням обов`язку на позивача із забезпечення відповідачів житлом.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити представнику ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик