Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 362/2698/15-ц

провадження № 61-48463св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Олійник А. С., Яремка В. В.,учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великобугаївська сільська рада Васильківського району Київської області,

третя особа - Управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області, третя особа - Управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області, про визнання недійсними державного акту, рішення органу місцевого самоврядування і договору дарування земельної ділянки, в якому після уточнення позовних вимог просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2601 га з кадастровим номером 3221480501:01:034:0022 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (від 24 лютого 2009 року серія ЯД № 790318) і скасувати запис про його державну реєстрацію; скасувати рішення Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області 7 сесії 5 скликання від 02 лютого 2007 року за № 117 про погодження проекту відведення та передачу ОСОБА_2 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки; визнати недійсним договір дарування цієї земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.

О. на ім'я ОСОБА_3.

Позивач в обґрунтування позову зазначав, що на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,20 га, яка розташована по АДРЕСА_1, було виготовлено проект, який позивач отримав в реєстраційній службі Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, а саме: свідоцтво про право власності на нерухоме майно (індексний номер 29795966).

На іншу земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,12 га, яка розташована по АДРЕСА_1, теж було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подано до Управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області із заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 29 вересня 2014 року.

Державним кадастровим реєстратором прийнято рішення № РВ-3200081732014 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та рекомендовано виправити недоліки в документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, та усунути перекриття меж із землеустрою ділянкою за кадастровим номером 3221480501:01:034:0022, що належить тому ж ОСОБА_2, який не усунув перешкоди у її користуванні.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач намагається зареєструвати своє право власності на земельну ділянку шляхом накладення на вже приватизовану земельну ділянку, на що неодноразово отримував відмову.

Також суд першої інстанції звернув увагу, що на те, що відповідно до змісту мотивувальної частини експертного висновку (аркуш "10 з 11", зворотна сторона а. с. 159 т. 1) встановити загальну площу земельної ділянку позивача неможливо у зв'язку з невизначеністю в частині її фактичних меж по відношенню до парканів інших суміжних земельних ділянок.

Вимагаючи скасування рішення органу місцевого самоврядування про погодження проекту відведення та передачу ОСОБА_2 у приватну власність спірної земельної ділянки, позивач не порушував питання скасування іншого рішення органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на розробку проекту землевпорядної документації за спірною адресою, що є свідченням невірно обраного способу захисту своїх прав та інтересів.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2018 року скасовано і прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області 7 сесії 5 скликання від 02 лютого 2007 року за № 117 про погодження проекту відведення та передачу ОСОБА_2 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2601 га, кадастровий номер 3221480501:01:034:0022, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, від 24 лютого 2009 року серія ЯД № 790318, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Іванніковою О.

О. на ім'я ОСОБА_3. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2601 га, кадастровий номер 3221480501:01:034:0022, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, від 24 лютого 2009 року серія ЯД № 790318, виданий на ім'я ОСОБА_2 та скасовано запис про його державну реєстрацію.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що міськрайонний суд помилково не вбачав порушень земельного законодавства з боку органу місцевого самоврядування та відповідачів під час розгляду справи.

У рішенні суд першої інстанції послався на описову частину експертного висновку, але не надав жодної оцінки самому висновку експерта; рішенням судів, якими встановлені факти порушень меж між позивачем та відповідачами; не надав належних висновків тим обставинам, що державним кадастровим реєстратором прийняте рішення № РВ-3200081732014 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та рекомендовано виправити недоліки в документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, а саме: усунути перекриття меж із землеустрою ділянкою за кадастровим номером 3221480501:01:034:0022, що належить ОСОБА_2. У випадку, якщо б не існувало порушень, то державним кадастровим реєстратором було б прийняте рішення, яким були б внесені відомості до Державного земельного кадастру, та присвоєний кадастровий номер.

Судом першої інстанції також не враховано, що ОСОБА_1 відповідно до витягу з протоколу зборів уповноважених колгоспників колгоспу "Промінь" с. В. Бугаївка Васильківського району Київської області від 06 лютого 1991 року № 1 надано земельну ділянку розміром 0,12 га для забудови та 0,20 га для вирощування сільськогосподарської продукції по вул. Горького. 19 березня 1991 року земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку площею 12,0 га винесено в натурі земельну ділянку індивідуального забудовника, про що був складений відповідний акт. 19 березня 1991 року позивач отримав рішення за № 2 виконкому Великобугаївської сільської ради народних депутатів В. Бугаївка, яким йому надано дозвіл на право побудови індивідуального житлового будинку та господарських будівель на власній присадибній ділянці згідно з витягом з протоколу засідання правління колгоспу "Промінь" с. В. Бугаївка від 06 лютого 1991 року площею 0,12 га під забудову, розташованій між сусідом ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Згідно з даними обмірів при виготовленні проектної документації, якщо не враховувати площі, яка накладається, то розмір земельної ділянки позивача буде меншим, ніж 0,12 га.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_3 подала до канцелярії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник вказує, що апеляційний суд:? не конкретизує, в чому полягають порушення земельного законодавства зі сторони заявника та органу місцевого самоврядування; ? не вказав, на яких правових підставах позивач має право вимагати узаконити за ним право власності на частину земельної ділянки, що знаходиться у власності іншої особи. ОСОБА_2 користується своєю земельною ділянкою в межах визначених на неї правовстановлюючих документів, відсутній факт захоплення з боку ОСОБА_2 інших земельних ділянок або їх частин, у тому числі земельної ділянки ОСОБА_1.

Конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1, яку проектом землеустрою запропоновано внести до Державного земельного кадастру, створена зі слів самого ОСОБА_1 і не враховує конфігурації документів первинного відведення, як на ділянку ОСОБА_1, так і на ділянку суміжних землекористувачів. Досліджуючи питання порушення землекористування, необхідно було відштовхуватись від документів первинного відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів, а не керуватись координатами земельної ділянки, викладеними в проекті землеустрою, який сам по собі є пропозицією, а не керівництвом до дії; ? дійшов неправильного висновку, що позивачу надано дозвіл на право побудови індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 0,12 га, розташованій між сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_2. У проекті землеустрою такий суміжник як ОСОБА_4 відсутній, що підтверджує той факт, що позивач самовільно змінив конфігурацію та виніс межі наданої земельної ділянки, винесеної в натуру, і з копії плану забудови земельної ділянки для індивідуального житлового будинку, наданого позивачу, вбачається, що ця земельна ділянка має форму чотирикутника розміром 60,0 м х 20,0 м; ? проігнорував, що без врахування площі, яка накладається при виготовленні проектної документації, розмір земельної ділянки позивача, якщо він буде дотримуватися конфігурації та меж, винесених в натуру, буде значно більшою ніж 0,12 га. Право позивача на приватизацію виділеної земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку площею 0,12 га ніхто не позбавляв, отже, воно не порушено і тому не може бути захищено судом; ? так само, як і суд першої інстанції, не надав оцінки рішенням судів, якими встановлені факти порушень меж між позивачем та відповідачами ОСОБА_2, при цьому не дослідив надані у справі докази, які підтверджують виконання рішень судів, а також той факт, що встановлені факти порушень не мають відношення до спору.

У січні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому позивач, посилаючись на її необґрунтованість, просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Станом на дату розгляду справи інших відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_3 у цій у справі, витребувано матеріали справи № 362/2698/15-ц із Васильківського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2019 року матеріали справи № 362/2698/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1076/0/226-20 у зв'язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та матеріали справи № 362/2698/15-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до витягу з протоколу зборів уповноважених колгоспників колгоспу "Промінь" с. В. Бугаївка Васильківського району Київської області від 06 лютого 1991 року № 1 ОСОБА_1 надано земельну ділянку розміром 0,12 га для забудови і 0,20 га для вирощування сільськогосподарської продукції по вул. Горького.

Згідно з рішенням виконкому Великобугаївської сільської ради народних депутатів с. В. Бугаївка від 19 березня 1991 року № 2 позивачеві надано дозвіл на право побудови індивідуального житлового будинку та господарських будівель на власній присадибній ділянці згідно з витягом з протоколу засідання правління колгоспу "Промінь" с. В. Бугаївка від 06 лютого 1991 року площею 0,12 га під забудову, розташованій між сусідом ОСОБА_4 та ОСОБА_2

19 березня 1991 року земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку площею 0,12 га винесено в натурі як земельну ділянку індивідуального забудовника, про що складений відповідний акт.

Відповідно до витягу з протоколу засідання виконавчого комітету Великобугаївської сільської ради народних депутатів Васильківського району Київської області від 03 квітня 1992 року № 4 закріплено за ОСОБА_6 земельну ділянку розміром 0,32 га та вирішено установити землевпоряднику межі між земельними ділянками.

Згідно з витягом з протоколу засідання виконавчого комітету Великобугаївської сільської ради народних депутатів Васильківського району Київської області від 24 березня 1995 року № 3 ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Великобугаївської сільської ради народних депутатів Васильківського району Київської області з проханням розглянути питання про повернення йому земельної ділянки розміром 0,11 га, яка виділена йому протоколом від 03 квітня 1992 року № 4, яку на даний час займає ОСОБА_2.

Рішенням Васильківського районного суду Київської області від 18 жовтня 2001 року у справі № 2-313 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не використовувати земельну ділянку розміром 60,0 х 20,0 м, надану для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, не чинити перешкод в її використанні ОСОБА_1. У решті позову відмовлено.

Відповідно до рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2004 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме: не використовувати присадибну земельну ділянку розміром 39,73 х 8,29 х 40,5 м, надану для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1. У решті позову відмовлено.

Рішенням Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області від 02 лютого 2007 року № 117-7-5 рішення сесії від 15 серпня 2003 року № 61-8-4 "Про передачу в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею 0,51 га, в тому числі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,26 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_3" залишено без змін, а земельну ділянку розміром 0,04 га, виявлену під час проведення інвентаризації землі, переведено до земель запасу Великобугаївської сільської ради.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 24 червня 2008 року серії ЯД № 790318-79337 ОСОБА_2 на підставі рішення Великобугаївської сільської ради 7 сесії 5 скликання від 02 лютого 2007 року є власником земельної ділянки площею 0,2601 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 24 лютого 2009 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 безоплатно земельну ділянку (дарунок) за кадастровим номером 3221480501:01:034:0022, площею 0,2601 га, яка розташована за номером АДРЕСА_3, у власність.

Згідно з рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2010 року у справі № 2-573/2010 р. зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 винести межі належної їм земельної ділянки по АДРЕСА_3 в натурі відповідно до державних актів на право власності серії ЯД № 790318, кадастровий номер 3221480501:01:034:0022, та серії ЯД № 790319, кадастровий номер 3221480501:01:034:0021. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

15 квітня 2011 року Великобугаївська сільська рада Васильківського району Київської області прийняла рішення від 15 квітня 2011 року № 59 після розгляду листа Васильківської районної державної адміністрації на дії землевпорядника Великобугаївської сільської ради щодо ігнорування рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2001 року та прохання демонтажу паркану, встановленого на спірній земельній ділянці, яким вирішено зобов'язати суміжного землевласника ОСОБА_3 демонтувати паркан, який проходить по землях запасу сільської ради та встановити його чітко по межі належній їй земельній ділянці по АДРЕСА_3, та зобов'язано ОСОБА_1 в присутності представника сільської ради винести в натуру межі належної йому земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 листопада 2014 року № 29795966 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3221480501:01:034:0081, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2 га на праві приватної власності належить ОСОБА_1.

З висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 12 жовтня 2017 року № 7329/17-41 вбачається, що за результатами аналізу і обчислення наданих на дослідження координат поворотних точок (кутів) меж вищезазначених земельних ділянок та камеральної обробки проведених на місцевості топографо-геодезичних робіт щодо визначення фактичних меж земельних ділянок, встановлено, що накладання меж земельної ділянки (відповідно до наданих координат поворотних точок) ОСОБА_3, кадастровий номер 3221480501:01:034:0022, площею 0,2601 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_3, на межі земельної ділянки (відповідно до наданих координат поворотних точок) ОСОБА_1, площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1, площа накладення становить 0,0146 га. Накладання фактичних меж земельної ділянки (відповідно до проведених топографо-геодезичних робіт) ОСОБА_3, кадастровий номер 3221480501:01:034:0022, площею 0,2601 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_3 на межі земельної ділянки (відповідно до наданих координат поворотних точок) ОСОБА_1, площею 0,12 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1, площа накладення становить 0,0137 га.

Нормативно-правове обґрунтування

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1 -2 статті 321 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

У Земельному кодексі України (далі - ЗК України) закріплено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених ЗК України та іншими законами України (частина 1 статті 153 ЗК України).

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Конституції України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини 2 статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 55 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно зі статтею 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Відповідно до пункту 3.10 розділу ІІІ "Закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками" Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі, геодезичних мереж згущення, міських геодезичних мереж не повинна перевищувати: у містах Києві, Севастополі, містах - обласних центрах та містах обласного підпорядкування - 0,1 м; в інших містах та селищах - 0,2 м; у селах - 0,3 м; за межами населених пунктів для земельних ділянок площею до 10,0 га - 0,5 м, а площею 10,0 га і більше - 2,5 м.

Згідно з пунктом 4 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв'язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Частинами 1 -3 статті 158 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина 5 статті 158 ЗК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржене судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

У своїх уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2601 га, кадастровий номер 3221480501:01:034:0022, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства і скасувати запис про його державну реєстрацію; скасувати рішення Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області 7 сесії 5 скликання від 02 лютого 2007 року за № 117 про погодження проекту відведення та передачу ОСОБА_2 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки, а також визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування цієї земельної ділянки від 24 лютого 2009 року від ОСОБА_2 та ім'я ОСОБА_3 із скасуванням запису про його державну реєстрацію за № 140, посилаючись на прийняте державним кадастровим реєстратором рішення від 29 вересня 2014 року № РВ-3200081732014 про відмову ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

У наведеному рішенні державного кадастрового реєстратора вказані наступні підстави для відмови: невідповідність поданих документів вимогам, установленим Законом України "Про Державний земельний кадастр", і пункту 110 Порядку ведення Державного земельного кадастру; невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: підпункту 1 пункту 74 Порядку ведення Державного земельного кадастру; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, із рекомендацією державного кадастрового реєстратора виправити виявлені недоліки в документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, та усунути перекриття меж із земельною ділянкою за кадастровим номером 3221480501:01:034:0022.

Як зазначає сам позивач та свідчать матеріали справи, рішення державного кадастрового реєстратора від 29 вересня 2014 року № РВ-3200081732014 про відмову ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру стосувалося документації із землеустрою земельної ділянки площею 0,12 га, наданої ОСОБА_1 для будівництва для будівництва та обслуговування житлового будинку та розташованої по АДРЕСА_1, оскільки на відведену йому земельну ділянку площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою ним отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 листопада 2014 року № 29795966.

Чинним законодавством встановлено порядок виправлення технічних помилок, допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок, проте у матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_1 скористався цим порядком для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,12 га, наданої йому для будівництва для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Доводи ОСОБА_1 зводяться передусім до неможливості внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на підставі розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вимоги визначити (встановити) судовим рішенням межі між земельними ділянками ОСОБА_1 площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована по АДРЕСА_1, та належної відповідачам Терентьєвим земельної ділянки за кадастровим номером undefined, площею 0,2601 га, яка розташована за номером АДРЕСА_3.

При цьому обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 щодо накладення меж земельної ділянки, належної відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3, стосуються відведеної йому земельної ділянки, яка ще не є сформованою.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено зазначеною вище Інструкцією.

Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку).

Пунктом 3.12 розділу ІІІ "Закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками" Інструкції передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно з пунктом 1.3. Інструкції розділу І "Загальні положення" виконавець - це юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Тобто, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 розділу IV "Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" Інструкції).

Пунктами 4.2,4.3 розділу IV "Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" Інструкції встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, враховуючи положення статті 158 ЗК України щодо органів, що вирішують земельні спори, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Внесення належної позивачу земельної ділянки до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру не вимагає визнання недійсним та скасування виданого 24 червня 2008 року ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, оскільки порушення відповідачами права власності ОСОБА_1 на землю не доведено. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності ОСОБА_1 та відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 можуть бути узгоджені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Із зазначених підстав посилання апеляційного суду на помилковість висновків суду першої інстанції, а також те, що у випадку, якби не існувало порушень, то і державним кадастровим реєстратором було б прийняте рішення, яким були б внесені відомості до Державного земельного кадастру та присвоєний кадастровий номер, є необґрунтованими.

Позовні вимоги щодо визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки від 24 лютого 2009 року від ОСОБА_2 та ім'я ОСОБА_3 із скасуванням запису про його державну реєстрацію за № 140, не підлягають задоволенню як похідні від первісних та відсутності їх належного обґрунтування з боку позивача.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог ОСОБА_1 і заперечень проти них, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, натомість суд апеляційної інстанції неправильно скасував обґрунтоване та законне рішення суду першої інстанції. Окрім цього, суд першої інстанції правильно звернув увагу на неправильно обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів з огляду на його позовні вимоги щодо відповідача Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області.

Зазначаючи, що суд першої інстанції послався на описову частину висновку експерта, але не надав жодної оцінки самому висновку експерта, апеляційний суд, посилаючись на резолютивну частину цього експертного висновку, також не надав йому оцінки та не піддав аналізу зміст мотивувальної частини експертного висновку про те, що встановити загальну площу земельної ділянку позивача неможливо у зв'язку з невизначеністю в частині її фактичних меж по відношенню до парканів інших суміжних земельних ділянок, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.

Окрім цього, у мотивувальній частині висновку експерта зазначено, що ним використані для порівняння дані технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в с. В. Бугаївка на території Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київського області, виготовленої ТОВ "Земельний Кадастр" у 2007 році, натомість щодо позивача використані дані проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1, виготовленого ДП "Центр Державного земельного кадастру" Київської обласної філії Васильківського районного виробничого відділу у 2014 році.

До того ж, суд відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Посилання апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не надано оцінки рішенням судів, якими були встановлені факти порушень меж між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (на що також посилається позивач), відхиляються, оскільки рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2001 року (яким зобов'язано ОСОБА_2 не використовувати земельну ділянку розміром 60,0 х 20,0 м, надану для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, не чинити перешкод в її використанні ОСОБА_1), від 28 липня 2004 року (яким зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою, а саме: не використовувати присадибну земельну ділянку розміром 39,73 х 8,29,0 х 40,5 м, надану для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1) та від 30 червня 2010 року (яким зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 винести межі належної їм земельної ділянки по АДРЕСА_3 в натурі відповідно до державних актів на право власності серії ЯД № 790318, кадастровий номер 3221480501010340022, та серії ЯД № 790319, кадастровий номер 3221480501010340021) не можуть бути підставою для позбавлення відповідачів права власності на земельну ділянку. Це також суперечить нормі статті 140 ЗК України, якою визначено підстави припинення права власності на земельну ділянку.

Окрім цього, матеріали справи містять акт перенесення в натуру (на місцевість) меж та передачі під охорону та збереження межових знаків земельної ділянки від 26 листопада 2010 року (а. с. 47 т. 1), згідно з яким в присутності землевласника ОСОБА_2 перенесена в натуру земельна ділянка останнього для ведення особистого селянського господарства площею 0,2601 га, межі земельної ділянки закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразку в кількості 4 штук у відповідності до державного акту та передані під охорону та зберігання землевласнику. Також актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25 грудня 2012 року (а. с. 48 т. 1), складеним Державною інспекцією сільського господарства в Київській області на підставі скарги ОСОБА_1, не встановлено відповідних порушень, про які зазначає позивач.

На зазначене апеляційний суд не звернув увагу, зазначаючи про порушення меж з боку сусідів ОСОБА_2 по відношенню до земельної ділянки ОСОБА_1.

Відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції, судові витрати ОСОБА_1, пов'язані з розглядом справи, залишаються за ним та не підлягають відшкодуванню.

При цьому позивач ОСОБА_1 зобов'язаний компенсувати відповідачу ОСОБА_3 1 409,60
грн судового збору, сплаченого за подання нею касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року скасувати, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2018 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 409,60 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В.

Яремко