Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2018 року у справі №161/13783/17

Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 161/13783/17

провадження № 61-43606 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

представник відповідача - Мельничук Артур Олександрович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2018 року у складі судді Рудської С. М. та постанову апеляційного суду Волинської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про розірвання додаткових угод до договору про іпотечний кредит.

Позовна заява мотивована тим, що 25 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", як кредитором, та нею, як позичальником, було укладено договір про іпотечний кредит № VO21G40000007101, за яким банк надав готівкою в касі банку позичальникові кредитні кошти в сумі 176
750 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором, строком до 25 квітня 2026 року.

Зазначала, що 28 липня 2008 року з ініціативи банку вона змушена була підписати додаткову угоду до вказаного договору, за умовами якої банк зобов'язався надати їй кредитні кошти у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 38 140,42 дол. США шляхом перерахування їх на рахунок № НОМЕР_1 на поліпшення якості житлового будинку з земельною ділянкою, зі сплатою 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, винагороди за резервування ресурсів в розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пунктом 7.2. договору. Станом на день укладення даної угоди залишок заборгованості складав 176 208,75 грн, що еквівалентно 38 140,42 дол. США. Забезпеченням виконанням зобов'язань за даним договором виступив житловий будинок з земельною ділянкою по АДРЕСА_1.

Вказувала, що 19 грудня 2011 року додатковою угодою до кредитного договору від 25 квітня 2008 року, укладеною між нею та банком з ініціативи останнього, пункт
8.1. договору викладено в іншій редакції, у якому сума кредиту вже становила 39 286,45 дол. США і вказана сума мала бути перерахована на новий рахунок №
2233205700891. Місячна відсоткова ставка залишилася 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Також визначено сплату щомісячного платежу за кредитом у розмірі 593,5 дол. США, починаючи з 12 грудня 2011 року.

Зазначала, що станом на час подачі позову їй не було надано валютні кошти, передбачені умовами додаткових угод від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року, зазначеними валютними коштами вона не користувалась за визначеним у договорі цільовим призначенням.

Вважала, що оскільки кредитор не виконав умови вказаних додаткових угод до іпотечного договору від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101, то такі угоди мають бути розірвані.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати додаткові угоди від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101, укладеними між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 25 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк ", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № VO21G40000007101, відповідно до якого позичальник отримала грошові кошти в сумі 176 750 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором, та сплатою винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, строком погашення до 25 квітня 2026 року на поліпшення якості окремого житлового будинку з земельною ділянкою, розташованих по АДРЕСА_1.

Додатковими угодами від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року, укладеними між сторонами, внесено зміни до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року. При цьому укладанню оспорюваних додаткових угод передувала власноруч написана заява ОСОБА_1 від 07 липня 2008 року, у якій вона просила залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року у розмірі 176 208,75 грн конвертувати у валюту долари США по курсу процесингу на дату укладення додаткової угоди до договору. Факт написання ОСОБА_1 такої заяви визнано представником позивача при розгляді справи.

Судом встановлено, що оспорювані додаткові угоди не є самостійними договорами, які тягнуть за собою виникнення нового зобов'язання, а є невід'ємної частиною договору іпотечного кредиту від 25 квітня 2008 року, у яких сторони дійшли згоди щодо конвертації гривні у долари США попередньо взятих позичальником грошових коштів за договором про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року. Підписання оспорюваних додаткових угод стороною позивача не спростовано. Доказів того, що волевиявлення позивача при укладанні таких угод не було вільним, суду не надано.

Ураховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Волинської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для розірвання додаткових угод від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року, які відповідають обставинам справи, встановленим відповідно до вимог процесуального закону, наданим судам доказам дана належна правова оцінка.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 161/13783/17 із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зазначала, що за умовами додаткових угод від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101 банк зобов'язався надати їй грошові кошти у визначеному цими угодами розмірі, жодної конвертації з гривні у долари США додаткові угоди не передбачають, а констатують факт обов'язку банка видати кредит у доларах США.

Оскільки відповідач не виконав умови оспорюваних додаткових угод, то вони мають бути розірвані. Також зазначала, що ~law20~ від 22 вересня 2011 року, який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, частину 1 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Отже, на час укладення додаткової угоди від 19 грудня 2011 року до кредитного договору була передбачена заборона на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, що свідчить про неможливість конвертації кредиту у валюту долари США.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Звертало увагу суду на те, що після укладення між сторонами оспорюваних додаткових угод від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101 ОСОБА_1 продовжувала сплачувати нараховані щомісячні платежі на погашення кредитної заборгованості, тобто, визнавала та погоджувалась з умовами додаткових угод.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № VO21G40000007101, відповідно до якого позичальник отримала грошові кошти у сумі 176 750 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом, а також інших платежів в порядку, на умовах та у строки, визначені договором, та сплатою винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, строком погашення до 25 квітня 2026 року на поліпшення якості окремого житлового будинку із земельною ділянкою, розташованих по АДРЕСА_1 (а. с. 5-9).

07 липня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до банку із заявою, у якій повідомила про прийняття нею рішення про зміну валюти кредиту за договорами про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101, № VO21G50000007101 та просила залишок заборгованості по цих договорах у розмірі 176 208,75 грн і 3 150,87 грн конвертувати у валюту долари США по курсу процесингу на дату укладання додаткової угоди до договору (а. с. 55).

28 липня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101, за якою договір про іпотечний кредит було викладено в інший редакції, зокрема, відповідно до пункту 8.1. банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 28 липня 2008 року по 25 квітня 2026 року включно у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 38 140,42 дол. США на наступні цілі: поліпшення якості окремого житлового будинку з земельною ділянкою, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту, у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно умов договору. Станом на день укладення даної угоди залишок заборгованості за іпотечним договором від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101 складав 176 208,75 грн, що еквівалентно 38 140,42 дол. США (а. с. 10-12).

Згідно з пунктом 8.3. додаткової угоди від 28 липня 2008 року забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за договором договору виступає житловий будинок з земельною ділянкою зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, який розташований по АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 8.4. додаткової угоди від 28 липня 2008 року при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник повинна сплачувати банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки.

Відповідно до укладеної між сторонами 19 грудня 2011 року додаткової угоди до кредитного договору від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101, сторони дійшли згоди про внесення змін до вказаного кредитного договору, відповідно до якої пункт 8.1. договору викладено у новій редакції: банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_2 на строк з 28 червня 2008 року до 25 квітня 2026 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії кредиту у розмірі 39 286,45 дол. США на наступні цілі: поліпшення якості окремого житлового будинку з земельною ділянкою, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з умовами договору. Періодами сплати вважати період з 25 по 25 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором визначено шляхом щомісячної сплати, починаючи з 12 грудня 2011 року, коштів у сумі 593,50 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Погашення заборгованості провадиться у строки відповідно графіка погашення кредиту (а. с. 13-15).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до Стаття 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Стаття 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог статей 626, 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (частина 1 статті 652 ЦК України).

За змістом частин 1 , 3 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як підставу для розірвання укладених з відповідачем додаткових угод від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101 вказала невиконання банком зобов'язань за цими угодами, а саме: грошові кошти у доларах США, передбачені у цих угодах, їй у власність не передавались.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, виходив з того, що оспорюваними додатковими угодами від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року не передбачалося повторне надання позичальнику грошових коштів у доларах США, цими угодами сторони дійшли згоди щодо конвертації гривні у долари США попередньо взятих позичальником кредитних коштів за договором про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101. Підписання оспорюваних додаткових угод стороною позивача не спростовано.

Судами враховано, що укладанню оспорюваних додаткових угод від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року передувало написання ОСОБА_1 07 липня 2008 року заяви, у якій остання повідомила банк про прийняття нею рішення про зміну валюти кредиту, зокрема, за договором про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101, та просила залишок заборгованості по цьому договору у розмірі 176 208,75 грн конвертувати у валюту долари США по курсу процесингу на дату укладання додаткової угоди до договору. Факт написання ОСОБА_1 такої заяви визнано представником позивача під час розгляду справи.

Позивач не навела обставин, які у розумінні частини 2 статті 651 ЦК України, свідчили б про істотність порушень, внаслідок чого вона позбавлена того, на що розраховувала при укладенні оспорюваних додаткових угод.

Зі змісту оспорюваних додаткових угод від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року до договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року № VO21G40000007101 убачається, що вони підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов угод, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, сторони на момент укладення цих угод не заявляли додаткових вимог щодо їх умов та у подальшому виконували умови договору та додаткових угод до нього.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що на час укладання додаткової угоди від 19 грудня 2011 року Законом України "Про захист прав споживачів" була встановлена заборона на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, що свідчить про неможливість конвертації кредиту у валюту долари США, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Разом з тим вищевказана норма закону не містить заборони на визначення грошового зобов'язання у гривні із зазначенням еквіваленту суми зобов'язання в іноземній валюті.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що за умовами укладеного між сторонами договору про іпотечний кредит від 25 квітня 2008 року позичальнику надано кредитні кошти саме у валюті гривня, а додаткові угоди від 28 липня 2008 року та від 19 грудня 2011 року є невід'ємною частиною вказаного договору, які не тягнуть за собою виникнення нового зобов'язання та надання позичальнику кредитних коштів у доларах США.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович